read-books.club » Дитячі книги » Орден Жовтого Дятла 📚 - Українською

Читати книгу - "Орден Жовтого Дятла"

239
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Орден Жовтого Дятла" автора Монтейру Лобату. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 54
Перейти на сторінку:
у відро з водою, і я його повісила просохнути. Він, бачте, звалився за книжкову полицю зі старими книжками з історії і всяких інших наук. Він пролежав там два тижні — ми його знайти не могли. І, коли його звідти дістали, виявилося, що бідолаха зовсім зацвів: чи тому, що кукурудза не терпить вологи, чи тому, що цих книжок начитався… А тітонька Настасія каже — тому, що граф учений: справжні вчені, каже вона, так і повинні бути брудні, бо митися їм ніколи, каже вона…

Про Рабіко Кирпа не стала розповідати докладно: обмежилася тим, що він дуже схуд, тому його замкнули в свинарнику і відгодовують.

— Дуже, либонь, симпатичний цей маркіз, — сказав Принц більше з люб’язності, ніж за переконанням, — а надто симпатична сеньйора маркіза.

— Так, я дуже люблю Емілію, — відповіла Кирпа, — і, по щирості сказати, шкодую, що вона одружилася з Рабіко… Вона його не поважає, це був, знаєте, шлюб з розрахунку. Заради титулу одружилась… Кепсько, звичайно, таж це і з людьми трапляється, а Емілія лише ганчір’яна лялька… Ось якби вона вийшла за такого, як кіт Фелікс! Бравий молодець і який відважний. Адже він, здається, служив у вас при дворі?

Принц Срібна Рибка здивувався:

— Кіт Фелікс? — перепитав він, насупившись. — Такого я не знаю.

— Хіба? Адже ви переказали через нього, що приїдете! — здивувалася, своєю чергою, Кирпа.

— Нічого подібного! Я переказав однією молоденькою сардинкою…

Кирпа затремтіла: вона пригадала, що, коли поцілувала кота в ніс, їй здалося, що від нього відгонить сардинками. «Ще виявиться, що він з’їв гінця разом із звісткою і з хвостом…» — подумала вона. Проте Принцові нічого не сказала.

Розділ другий

Міс Сардин

…А тим часом у кухні йшла жвава розмова. Тітонька Настасія перестала боятися жителів підводного царства, дізнавшись, що вони не кусаються. Вона навіть дуже заприятелювала з сеньйоритою Сардинкою, або міс Сардин, як вона себе називала, запевняючи, що народилася в Сполучених Штатах і з місцевими, бразільськими, рибами нічого спільного не має. Як типова американка, міс Сардин трималася дуже впевнено і нецеремонно і любила скрізь пхати свого носа. Вона витворяла все, що їй заманеться, і прославилася на всю Країну Прозорих Вод своїми штуками. По-перше, вона спала не в ліжку, а в консервній бляшанці. «Я вправляюся на майбутнє,— відповідала вона з журною посмішкою на нескромні риб’ячі запитання з цього приводу. — Самі знаєте, яке у сардинок майбутнє…»

З тітонькою Настасією міс Сардин дуже заприятелювала. Вона чомусь відразу ж поткнулася на кухню і заглядала по всіх кутках з цікавістю старої плетухи. І без упину щось запитувала.

Мене дуже цікавить усе чуже, — сказала вона і питала, вказуючи на плиту: — Що це за чудовисько?

— Це називається «плита», — неквапливо пояснювала добра негритянка.

— А ця червона штука там усередині?

— Це називають «вогонь».

— А який від нього прибуток?

— Прибуток великий: обпалює крильця тому, хто на нього летить та на чуже добро зазіхає.

І все дебеле тіло доброї негритянки коливалося від здорового добродушного сміху.

Та міс Сардин не вгамовувалася. Їй кортіло все знати. Вона забралася на мисник, і її срібний хвостик блискав то тут, то там поміж каструльками і бляшанками. Ось вона засунула свою маленьку гарну голівку в скляну сільницю і покуштувала сіль.

— О, цей смак мені знайомий!

— Та це ж ваше морське борошно, — сказала негритянка, — з моря добувається.

Потім міс Сардин покуштувала цукровий пісок з пакетика, і він так сподобався рибці, що вона попросила подарувати їй трошки. Коли вона відкрила покришку і засунула ніс у бляшанку з сухим перцем, тітонька Настасія попередила:

— Обережно! Це пече…

Краще б вона не попереджала! Міс Сардин злякалася, послизнулась і попала головою просто в бляшанку з перцем! Як вона звивалась і як крутилася, уявіть собі самі.

— Рятуйте! Я осліпла…

Негритянка дуже співчутливо витягнула її з перцю і помила під краном, примовляючи:

— Ну от, я ж казала, навіщо лізти? Хто потикається не в свої справи, тому завжди… Ну, та нічого, потерпіть. От якби ви на сковорідку з киплячим маслом потрапили, тоді гірше…

За кілька секунд міс Сардин розплющила одне око, потім друге, сказала: «Я вже видужала!» — і відразу ж запитала, що таке сковорідка.

Тітонька Настасія засмутилася. Пояснювати рибці, що таке сковорідка, — це принаймні нетактовно. Аби щось відповісти, вона сказала:

— Сковорідка — це плеската каструля; на неї ллють таку масну воду, яка танцює і стрибає на вогні.

— Жир? — пожвавішала міс Сардин. — Жир — це корисно, я б залюбки поплавала в цій воді!

Негритянка затулила рота рукою, щоб притлумити сміх. Але тут донна Бента нащось покликала її, і тітонька Настасія вийшла.

Розділ третій

Самі нещастя

…Коли Кирпа з Принцом поверталися з садка, вони почули, що в кухні хтось плаче. Виявилося, що це тітонька Настасія.

— Що сталося, тітонько Настасіє? — запитала дівчинка журливо. — Скажіть, що, га?

Негритянка відповіла, витираючи сльози:

— Ой, Кирпо, жах який, і не питай!

Але Кирпа вимагала відповіді, і жінка розказала:

— Так ось, уяви, міс Сардин весь час тут у кухні тинялася, сіромаха. Всюди лізла, сіль, цукор куштувала, в перець головою попала, сіромаха… Ну добре, я її, значить, витягла, помила і поклала посушити. Ну, вона трохи відпочила та й ну знову пустувати. Я їй і кажу: «Не лізьте, кажу, куди не слід. Від вогню, кажу, краще далі. А то, кажу, казна-що може скоїтися!» Таж у неї на голові хоч кіл теши: крутне хвостом — і знову за своє… Господи, та вже як я її гляділа! Ну, тут, значить, мене бабуся твоя покликала, я пішла, і тут…

— Та що ж сталося? Кажи! — урвала Кирпа докладну розповідь старої негритянки.

Тітонька Настасія втерла сльози фартухом:

— Ну, вона і плигнула на сковорідку, прямісінько в кипляче масло… Напевне, гадала — це озерце таке…

— Що ж ми тепер Принцові скажемо? — з жахом вигукнула Кирпа. — Міс Сардин була така поважна пані, мала доступ до двору… А де вона зараз?

Та на сковороді, де ж їй бути? Засмажилася, бідолашна, добре-таки просмажилася, просто пальчики оближеш… — І тітонька Настасія понюхала засмажену сардинку. — А шкода, чемна така була міс… тільки надто вже проноза, про все їй у нас тут довідатися кортіло… Зиском цікавилася…

І тітонька Настасія, кілька разів глибоко зітхнувши, взяла виделку і, втираючи сльози, смачно з’їла засмажену міс…

Принц дуже засмутився, довідавшись про те, що сталося, і поспішив додому. Прощання було зворушливе. Донна Бента, тітонька Настасія, Кирпа й Емілія стояли біля вікна і махали хустинками:

— До побачення! До побачення!

Коли гості зникли з

1 ... 7 8 9 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Орден Жовтого Дятла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Орден Жовтого Дятла"