Читати книгу - "Принцеса і королева, або Чорні та Зелені"

Гаренгол вже одного разу показав себе вразливим з неба — коли його сплюндрував і захопив сам Аегон Дракон. Старий каштелян, пан Сімон Моц, поспіхом схилив прапори, щойно Караксес сів на верхівку Башти Гори-Король. На додачу до замку принц Даемон захопив чималу скарбницю дому Моц і з десяток важливих заручників, серед них самого пана Сімона з синами.

Тим часом принц Джакаерис летів своїм драконом на північ до панни Арин у Долині, князя Мандерлі у Білій Гавані, князів Борела та Розставця на Сестринові, а насамкінець до Крегана Старка, володаря Зимосічі. Юний чарівний принц умів схиляти до себе людей, його дракон умів тих людей лякати, і зрештою кожен з відвіданих князів присягнувся у підтримці його матері-королеви.

Якби ж то «коротша та безпечніша» подорож його брата виправдала покладені на неї сподівання… багато лиха і кровопролиття вдалося б тоді відвернути. Та цьому статися не судилося.

IV. Штормолам

Якщо наші джерела про щось погоджуються, то це про те, що жахливе нещастя, яке спіткало Люцериса Веларіона у Штормоламі, сталося не внаслідок чийогось лихого задуму. Перші битви «Танку драконів» велися пергаменами та круками, погрозами та обіцянками, наказами та привілеями. Вбивство князя Чмелика на зеленій раді ще не отримало широкого розголосу; більшість людей вважала, що його вельможність скніє десь у підземеллі. Багато знайомих місту й замку облич більше не з’являлося при дворі, але над брамою не виставили жодних голів, і чимало значних людей ще й доти сподівалися, що суперечка про спадкоємність престолу вирішиться без кровопролиття.

Але людям — мудрувати, а Морокові — урядувати. Нема сумніву, що саме його страшна рука звела разом двох принців у Штормоламі, саме вона спонукала Люцериса Веларіона підганяти дракона Арракса поперед бурі, щоб устигнути сховатися у безпеці замкового двору — того самого, де трохи раніше з’явився Аемонд Таргарієн.

Могутня дракониця принца Аемонда, Вхагар, почула їхнє наближення першою. Стражники, що ходили верхівкою могутнього замкового муру, стиснули списи у раптовому нападі жаху, коли вона прокинулася і заревла, струшуючи підвалини Дурранової твердині — зухвалого виклику богам. Навіть Арракс, як нам розповідають, зіщулився від того ревища, і Люцекові довелося добряче прикластися до нього батогом, аби змусити звіра сісти у дворі.

Коли Люцерис зіскакував з дракона, затиснувши у руці листа від матері, на сході вдарила блискавка, і почалася злива. Він мусив розуміти, що означає присутність Вхагар, і, мабуть, не здивувався, коли Аемонд Таргарієн визвірився на нього у Круглій Палаті перед очима князя Борроса, його чотирьох доньок, септона, маестра, двох десятків лицарів, стражників та челядників.

— Лишень подивіться на цю жалюгідну істоту, пане князю! — кепкував принц Аемонд. — Крихітка Люцик-Моцик, недолуге байстрюченя!

А до самого Люцека мовив:

— Та ти увесь змокрів, байстрюче. Це ти під дощ втрапив чи, може, обісцявся зі страху?

Але Люцерис Веларіон вирішив на нього не зважати, а звертатися лише до князя Баратеона.

— Ясновельможний пане Борросе, я привіз вам листа від моєї матінки-королеви.

— Тобто від хвойди Дракон-Каменя!

Принц Аемонд зробив кілька швидких кроків і спробував вихопити листа з руки Люцериса, та князь Боррос заревів наказ, і його лицарі розділили принциків. Один приніс листа Раеніри до помосту, де його вельможність сидів на прадавньому престолі штормових королів.

Ніхто насправді не знає, що тієї миті думав собі Боррос Баратеон. Свідчення тих, хто там стояв, вельми відрізняються одне від одного. Хтось каже, що його вельможність зачервонівся лицем і збентежився, наче законна дружина заскочила його у ліжку з іншою жінкою. Інші твердять, що Боррос мав вигляд вдоволений і пихатий, бо марнославству князя лестило, коли підтримки його дому шукали відразу і король, і королева.

Та щодо слів і вчинків князя Борроса серед свідків незгоди нема. Не надто знаючись на літерах, він віддав листа королеви маестрові, а той зламав печатку і прошепотів зміст послання у вухо його вельможності. Обличчя князя Борроса похмуро скривилося. Він попестив бороду, насупив брови на Люцериса Веларіона і мовив:

— А якщо я виконаю прохання твоєї матері, то котру мою дочку ти візьмеш собі за дружину? Га, хлопче? — І махнув рукою на чотирьох своїх доньок. — Осьде вони, обирай!

Принц Люцерис зашарівся.

— Ясний пане князю, сам я не вільний одружуватися, — відповів він. — Мене заручено з сестрою в перших, Раеною.

— Ти ба! Чомусь я так і гадав, — мовив князь Боррос. — То лети додому, щеня, і перекажи своїй сучці-матері, що князя Штормоламу не прикликають до себе, наче собаку, аби з власної примхи напускати на ворогів!

Принц Люцерис вислухав, обернувся і хотів був вийти з Круглої Палати. Але принц Аемонд вийняв меча і гукнув до нього:

— Ану стій, Моцику!

Принц Люцерис згадав обітницю, яку він дав своїй матері, й відповів:

— Я не битимуся з тобою. Я прибув сюди послом, а не воїном.

— Ти прибув сюди боягузом та зрадником! — лютував принц Аемонд. — І за це ти, Моце, віддаси мені своє життя!

Почувши таке, князь Боррос занепокоївся.

— Ні, не тут! — загарчав він. — Це посол. Під моїм дахом я не дозволю проливати кров посла.

Його сторожа стала між принцами і супроводила Люцериса Веларіона геть із Круглої Палати до замкового дворища, де дракон Арракс сидів навпочіпки під дощем і чекав на повернення наїзника.

Аемонд Таргарієн скривив вуста з люті й обернувся до князя Борроса, прохаючи дозволу піти. Володар Штормоламу знизав плечима і відповів:

— Іди собі. Що ти робитимеш не під моїм дахом — до того мені байдуже.

Його лицарі розступилися, і принц Аемонд кинувся до дверей.

Знадвору вирувала буря. Замком котився грім, злива спадала згори суцільним полотном, сліпила очі; час від часу яскравіше за день спалахували велетенські біло-блакитні блискавки. Навіть драконові незатишно у польоті за такої страшної негоди. Арракс саме намагався якось утриматися в повітрі, коли принц Аемонд видерся на Вхагар і кинувся за ним. У ясному небі принц Люцерис, напевне, зумів би втекти від погоні, бо Арракс був молодший та жвавіший… але ж небо вкрила пітьма, і сталося так, що дракони перестріли один одного над затокою Човнозгубою. Глядачі на мурах замку бачили віддалені спалахи полум’я і чули вереск, гучніший за грім. Потім двоє чудовиськ зчепилися у обіймах, а навколо них зміїлися блискавки. Вхагар уп’ятеро переважала розмірами свого ворога і була загартована у сотні битв. Надто нерівна сутичка, навряд чи гідна зватися битвою,