Читати книгу - "Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах"

У натовпі злякано зойкнули.

— РЯТУЙТЕ! — знову заволав робітник, і декілька чоловіків узялися йому допомагати, підставляючи драбину. Стрілка дивилася на юрбу невинним поглядом, мовляв: «Драбина? Яка драбина? Хто? Я?»

Та коли натовп почав наближатися до неї, вона все ж таки вирішила за краще накивати п’ятами, увімкнувши подвійну швидкість, але перед цим ще встигла зачепити п’ятами гірлянду декоративних вогників, що заплуталися довкола задніх лап. Робітники сприйняли це як чудову нагоду її упіймати. Вони жбурнули геть драбину й почали оточувати Стрілку, емоційно сперечаючись про те, як краще її ловити. Чоловік так і залишився висіти на стовпі, дриґаючи ногами й волаючи про допомогу.

— РЯТУЙТЕ!

— Обійди з другого боку і перекрий їй дорогу!

— Підмани її кісткою!

— Де я візьму тут кістку, ідіоте?

— Помахай їй плащем. Це її налякає.

— Сам помахай. Краще обійди з другого боку, чуєш?

— РЯТУЙТЕ-Е-Е-Е-Е-Е!

— Нам бракує кістки!

— Тобі бракує мізків!

— Ти що, хочеш сказати, що я дурний?

Хтозна, скільки б ще це все тривало, але ситуація раптом набула небувалої гостроти. З’явився Чарлі Смаг, і не сам. Три ельзаські вівчарки щосили намагалися зірватися з повідків. Його мордяка вищирилася бридкою посмішкою, коли він побачив заплутану в різдвяних прикрасах Стрілку. Чарлі широко розчепірив ноги, вишкірився і відпустив на волю свою паскудну зграю.

Вівчарки рвонули вперед, наче вовки, котрих довго морили голодом. Їхні довгі лапи стрімко долали відстань між ними і жертвою. Їхні щелепи пінилися, з пащек виривалося гарчання. Я побачив, як запанікувала Стрілка, коли вони помчали прямо на неї. Зазвичай вона легко їх випереджала, але тепер не годна була виплутатися щонайменше з трьох комплектів різдвяних ліхтариків.

Нелегко втікати, коли за тобою волочаться всі ці святкові лампочки, що підстрибують і розбиваються об бруківку. Хоча тепер уже й робітники, і вівчарки Чарлі почали плутатися у цих нескінченних в’язках гірлянд. Складалося враження, що всі ведуть запеклий бій з гігантським морським монстром, так завзято вони боролися із звивистими гірляндами різноколірних ліхтариків, не кажучи вже про гілки гостролиста і незліченних пластикових ельфи та сніговиків. Зчинився неймовірний гармидер, бо дедалі більше спостерігачів долучалося до битви. І що більше людей намагалося допомогти, то гіршою ставала ситуація.

ДМ-ДУ-У-ДІ-І-ДУ-У-ДІ-І-ДУ-У!

Увесь цей галас заглушила сирена поліцейської машини. Вона викотилася на площу, але мусила практично відразу стишити хід під натиском верткого дротяного монстра, сніговиків з вибалушеними очима, Санта-Клаусів і казкових фей, що раз у раз тріскали.

Замість того, щоб повністю зупинити авто й вилізти назовні, водій вирішив голосніше увімкнути сирену.

ДІ-І-ДУ-У-ДІ-І-ДУ-У!

Це був, звичайно, Чарлів тато, сержант Смаг. Поліцейська машина ледве просувалася вперед, оглушуючи ціле містечко і чавлячи з хрускотом ліхтарики, гілки гостролиста й залишки потрощених ельфів і фей, які ще досі бахкали й лускали. Нарешті авто зупинилося, і з нього вийшов сержант Смаг, підтягуючи штани, немов озброєний до зубів шериф. Він не бачив, що відбувається, тому виліз на капот з мегафоном У РУЦІ.

— Хто організатор бунту? — заревів сержант Смаг, а мегафон «завівся» й видав такий потужний і оглушливий свист, що збив його з ніг.

Він гепнувся сідницею на капот авта й одразу зісковзнув на землю. Якусь хвильку полежав, а тоді почав зводитися на ноги.

— Повторюю: хто організатор бунту?

— ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ, БУДЬ ЛАААААСКА! — знову почав благати робітник, що й ДОСІ висів на ліхтарному стовпі. На одну-дві секунди всі замовкли. Тоді почали роззиратися, не знаючи, що робити, й поглядаючи то на робітника, то на місцевого «шерифа». Люди розуміли, що це був зовсім не бунт, але ж із чого все почалося? Ніхто не знав цього достеменно. Принаймні доти, доки не заговорив Чарлі Смаг.

— Це та гидка собака, Стрілка, — крикнув він батькові. — Собака і Тревор зі своєю подружкою.

На мить запала тиша, а тоді всі закричали:

— Так! Це були Стрілка і Тревор зі своєю подружкою! Ось вони тут!

Раптом ми побачили сотні пальців, що грізно показували на нас, а висячий робітник з протилежного боку площі нарешті випустив з рук ліхтарний стовп. Ось так і сталося, що ми з Тіною й Стрілкою опинилися у поліцейській дільниці, майже під арештом. (А робітник у лікарні, під наркозом)

6. Підозріла поведінка

Тіна аж кипіла від обурення:

— Чарлі не знає, що сталося. Його навіть не було там, коли все почалося! Ви не маєте права тримати нас тут. Це незаконно.

— Не той випадок, панянко, — самовдоволено показав зуби сержант Смаг. — За дотримання закону відповідає поліція, а в нашому місті поліція — це я. І я вважаю, що підбурення до бунту — це неабиякий злочин.

— Ми нікого не підбурювали, — намагався я все пояснити. — І якби Чарлі не спустив із повідків своїх вівчарок, узагалі нічого не сталося.

— Ти тепер не викрутишся, звинувачуючи мого малого, малий, — фиркнув сержант, а тоді замотав головою, бо сам не второпав, що тільки-но сказав. Він скорчив міну і скоса зиркнув на мене: — Ти хоч іноді миєшся?

Не встиг я відкрити рота, як Тіна вже вставила свої п’ять копійок:

— Він якраз ішов на маскарадну вечірку, — мовила вона без тіні посмішки. — Він мав там бути власною тінню. Я думаю, це дуже розумний хід.

Саме цієї миті прибув нас рятувати тато, а згодом увійшла Тінина мама. Тато виглядав не надто щасливим.

— Скільки разів я вже визволяв тебе з поліцейської дільниці, Треворе? Ні, навіть не рахуй. І зараз також, звичайно, не винен ані ти, ані Стрілка?

— Чесно, тату, ми не винуваті.

— Ніколи не винуваті, — доволі саркастично буркнув сержант Смаг.

Тато не звертав на нього уваги. Він раптом усвідомив, у якому «чорнушному» стані я перебуваю.

— Що це ти робив? — очманіло спитав він.

— Він у маскарадному костюмі, — пояснив сержант Смаг. — Перебрався на власну тінь. Дуже розумний хід, мушу визнати, — захихотів він.

— Не влаштовуйте тут посміховисько, — зупинив його тато. — Кого ви звинувачуєте у правопорушенні?

Сержант Смаг уїдливо посміхнувся й почав загинати пальці:

— Зараз побачимо: пошкодження державної власності, порушення громадського спокою, заподіяння тілесних ушкоджень, перешкоджання рухові поліцейського автомобіля, організація бунту… — сержант Смаг витримав ефектну паузу, тоді нахилився над столом і закінчив речення, — І ЦЕ ПОКИ ЩО ЛИШЕ СОБАКА.

Стрілка зронила коротке «гав» і ще трохи струсила з себе сажі. Сержант відступив:

— А щодо цих двох, мушу сказати, підбурення до бунту вже є достатньою підставою, щоб загриміти до в’язниці.

Тінина мама ступила крок уперед:

— Пане сержанте, я забираю додому цих двох дітей разом із