Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Далі розкажу вам я, — Зубов посміхнувся у вуса. — Як повідомив Навотний, ви зіграли в тій історії не останню роль. Буквально — допомогли затримати членів бойової групи, один із яких, російський підданий, виявився причетним до вбивства вашого старшого товариша, адвоката Євгена Сойки. Обоє, Сойка і Данович, були агентами й працювали в інтересах государя імператора. Ну, ви це самі чудово знаєте. Задля цікавості попросив знайти мені місцеві газети того часу й перекласти статті, присвячені так званій «справі терористів» і вашій участі в ній. Ви — відома особа в межах Львова, пане Кошовий.
— Не перебільшуйте.
— Скромність прикрашає. Проте мене зацікавили не свідчення Навотного, котрий вивернувся, як ви зволили сказати. При бажанні доказів проти вас як мазепинця цілком досить і без них.
— Знову лякаєте?
— Пояснюю зайвий раз. Щоб зрозуміли, яку шпаринку вам пропоную, аби теж вивернутися й відбутися легким переляком. Чесно признаюся: навів за короткий час більше довідок про вас. Природно, що ваша персона мене зацікавила. Ви раніше, до війни, давали лад різним делікатним справам. Залагоджували їх блискуче. То чому б не взятися за старе, тим більше, коли у вас усе так добре виходить. Для вас це єдиний шанс уникнути суду і табору, пане Кошовий, повірте мені.
— Аби повірити, мушу знати, про що йдеться.
— Ось ділова розмова. Прошу сідати. Зараз принесуть каву та печиво, я розпоряджуся.
Розділ третій
Справа кривава й делікатна
Кілька наступних хвилин чоловіки мовчали.
Кошовий чим далі, тим менш затишно почував себе в казенному кабінеті. Згадалися подібні відчуття шестирічної давнини: викликавши його з каземату, Зубов тоді теж запропонував кави. Щоправда, перед тим був коньяк, і Клим, подумки проклинаючи себе за м'якотілість та безпринципність, пригостився. Спершу не бачив різниці між вогкою темною камерою та кімнатою для допитів, сухою, мінімалістичною — стіл, ослін, царський портрет. Та, випивши чарку, швидко поміняв думку — тут усе одно краще, ніж у підвалі. Якщо є дивний вибір між цим приміщенням та кам'яним мішком, в'язні обирали перше: краще щодня по кілька годин сидіти тут, аніж невизначений час — в одиночці. Але варто було жандармові дати після коньяку кави, Кошовий відчув себе приниженим. Навпроти нього — чистий, поголений, ставний офіцер, упевнений у собі. Бо хоч вони ніби рівні за соціальним статусом, тут, у кабінеті, один із них — брудний, неголений, ще й смердить тюрмою. Після такого різниця між камерою і казенною, проте однак цивільнішою кімнатою зникала остаточно.
Цього разу теж принесли каву, і капітан поставив поруч срібну коньячну чарку. На підвіконні за портьєрою виявився графин з бурштиновою рідиною. Вийнявши корок, Зубов понюхав вміст, і гострота відчуттів, притаманна кожному в'язневі, далася взнаки: Кошовий зі свого місця відчув забутий аромат добре витриманого напою. Наливши йому по вінця, собі хлюпнув половину — все, як тоді, під час першої зустрічі. Чи Зубов навмисне так зробив, чи лише дотримувався власного стилю в роботі — загадка, над якою Клим вирішив не сушити голову. Не вдаючи з себе гонорового бунтівника, узяв чарку за ніжку, не стримався, відставивши мізинця, пригубив, відразу ж перехилив, примружив очі — добре, холера...
— Ваше здоров'я, — капітан зробив маленький ковток. — Пийте каву. Це зі старих запасів.
— Чиїх? Ваших? Привезли з Петрограда?
— Розумію вашу ядучість. Може, й маєте право, — Зубов знизав плечима. — Запаси тутешні.
— У крамницях колоніальним товаром давно не торгують, — Клим зробив великий ковток кави. — Добра. Таку давали в пасажі Міколяша. Тепер нема. У кращому випадку — ерзац.
— Треба запитати свого ординарця, де він роздобув.
— Отож. Запитайте, де він украв.
Погляди чоловіків зустрілися, схрестилися.
Кошовий витримав.
Невелика чарка коньяку після тривалого утримання додала зухвалості.
— Ви уявляєте мого денщика крадієм?
— Мародером. Це так називається, пане капітане.
— Ви справді такої ницої думки про мене? Чи так: ви дійсно вважаєте контррозвідку причетною до мародерства?
— Армія почала грабувати Львів, щойно вступила в місто. Я знаю випадки, коли обносили крамниці, бо крамарі — євреї. Їх російські військові трусять чомусь принципово. Тут ідеться навіть не про умовне право переможця мати три дні на пограбування завойованого населеного пункту.
Зубов покрутив чарку в пальцях, глянув крізь неї на світло, знову ковтнув.
— Пане Кошовий, наша розмова знову пішла не туди. Я не дивуюся цьому, бо ви, мазепинці, готові приписати нам, вірним слугам Його Величності, ледь не людожерство.
— Та ну, не перебільшуйте.
— Це я ще применшую, — капітан поставив чарку на стіл. — Мені прикро, що особи ваших поглядів упереджено ставляться до цілком законних намірів государя об'єднати всі слов'янські народи в єдину націю. Чужого, пане Кошовий, Росії ніколи не було потрібно. Читайте історію, ми лише повертаємо своє. Відновлюємо історичну справедливість.
— Оця кава — теж повернення свого?
— Далася вам кава! Я не знаю, ось вам хрест святий, — Зубов перехрестився, — не знаю, де мій денщик роздобув каву! Міг купити на чорному ринку! Як потрапляють товари до гендлярів — теж не маю поняття. Контррозвідка цим не займається. Є речі, важливіші за каву і навіть за політику! Тим більше, люди на кшталт пана Навотного представляють, як тут кажуть, русинську спільноту. Ви ж не будете заперечувати очевидного: значна частина малоросів має відмінні від ваших погляди на стосунки імперії та малих народів.
— Так, розмова справді йде не туди, пане Зубов. Ми торкнулися світоглядних питань. Стосовно них не домовимось ніколи.
Чоловіки знову помовчали.
— Зрештою, мені не потрібна ваша лояльність, — мовив капітан. — Принаймні, поки що. Хіба в якийсь момент це заважатиме робити правильні неупереджені висновки.
— Кому заважатиме?
— Нам обом. І досить, пане Кошовий, лишимо політику. Тим більше, капітан Платов, заради якого ви тут, втрапив у халепу, не дотичну до неї. Хоча кохання, як і політика, — вічні.
— Кохання?
— Або пристрасть, не суть, — Зубов допив свою чарку, поставив її в центр столу. — Антон Платов зробив, як на мене, блискучу військову кар'єру. Йому лише двадцять п'ять, а він уже капітан. Чин отримав не так давно, перед самою війною. Підвищили, призначаючи в штаб. Штабних бойові офіцери не люблять, солдати — тим більше, проте якби не було штабу і тих, хто там служить,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханка з площі Ринок», після закриття браузера.