Читати книгу - "Земля Санникова"

й багатьох інших, — трупи, які збереглись недоторканими, із шерстю, рогами, нутрощами, завдяки вічній мерзлоті. Але внаслідок її відтавання влітку на певну глибину, річки й джерела вимивають із неї трупи, окремі кістки, бивні й виносять їх до гирла, на берег моря. Так само в берегових урвищах під час їх відтавання й підмиву подекуди знаходяться трупи або кістки вимерлих тварин, які зрештою також потрапляють у море, що ховає їх вдруге під своїми наносами. Тільки трупи ці часто знищуються хижими птахами й тваринами, що не гребують м’ясом, яке пролежало десятки тисяч років у замороженому стані.

Такий своєрідний склад Великого Ляховського острова й приваблює щороку навесні промисловців із материка; вони приїжджають збирати на лайдах, тобто пласкому узбережжі моря, у гирлах і долинах струмків і річок бивні мамонтів, що звільнилися за минулий рік із мерзлого ґрунту й стирчать ще у відталій землі або винесені на берег. Ці бивні, які добре збереглися в мерзлоті, мають таку ж цінність, як і сучасна так звана слонова кістка — бивні слонів, що живуть зараз. Їх скупляли в промисловців місцеві й приїжджі купці й відвозили на ярмарок до Якутська, звідки вони направлялися далі в Сибір і Росію та використовувалися на різні вироби — гребінці, запонки, різні скриньки, більярдні кулі тощо.

Інші кістки викопних тварин не потрібні промисловцям; ними цікавиться тільки наука, що на їх підставі робить висновки про тваринний світ минулих часів. Тільки трупи, що з’являються подекуди після танення час від часу, привертали до себе увагу, але здебільшого гинули безслідно, бо промисловці не знали їх значення й не вміли ані обміряти й описати їх, ані зберегти від пошкодження.

Горюнов і два його товариші вже одного разу побували на острові разом із промисловцями, що збирають бивні, і зацікавилися на диво великою кількістю їх саме тут. Але пояснити це явище вони не могли і в Козачому, звичайно, не знайшли літератури з цього питання.

Тепер Горюнов скористався нагодою познайомитися з літературою в столиці, а дещо привіз із собою. Тому мандрівники вирішили залишитися на острові на день, щоб оглянути берегові урвища уважніше, а ще дати відпочити людям і собакам.

Наступного ранку всі троє в супроводі Горохова подалися вздовж морського берега. Руйнівна літня робота сонця й моря ще не починалася, хоча низьке сонце, промені якого падали прямовисно на урвища, уже дещо зробило. Ці урвища досягали двадцяти-двадцяти п’яти метрів у висоту; із верхнього краю величезними фестонами то вище, то нижче звисали замети снігу, що щільно змерзся, подібно до тих, які звисають нерідко із дахів будинків після сильних завірюх.

Але тільки тут, де зимові хуртовини такі часті й сильні, ці фестони сягали чотирьох-шести метрів у довжину й двадцять-сорок метрів у ширину, при товщині в один-два метри. Під цими заметами починалася стрімка стіна урвища, яка у верхній частині складалася то із суцільного льоду, то з піщано-глинистого наносу. Лід на урвищі являв собою суцільні маси різної ширини, ніби величезні льодові стіни, що сягали вглиб острова. Проміжки між цими стінами зайняті були наносом, який складався з тонких шарів глею, дрібного піску й льоду, що чергувались. Коло верхнього краю урвища там, де якийсь фестон обривався, можна було бачити, що як лід, так і наноси перекриті шаром піску, глею чи торфу, який коло поверхні землі завершувався шаром чорного ґрунту тундри, вкритої ще товщею снігу.

Нижня частина урвища була здебільшого закрита схилом із твердого снігу, який накопичився під захистом берега протягом зими. Цим схилом, що сягав восьми-десяти метрів у вишину, можна було вилізти до самої стіни урвища й переконатися, що й льодові маси, і товща наносів між ними лежали на суцільному льоду, який таким чином складав фундамент острова заввишки над рівнем моря дванадцять-п’ятнадцять метрів.

Оглянувши берег, мандрівники виявили, що кістки тварин знаходилися не в льодових масах, а в товщах наносу поміж ними. Це підтвердив і Горохов, який був на острові багато разів і бачив іноді й трупи; останні теж були в наносі.

Пройшовши кілометрів десять уздовж берега й переконавшись, що його склад скрізь однаковий, мандрівники повернулися до обіду в Мале Зимовище, прихопивши кілька знайдених кісток, у тому числі череп носорога й бивень мамонта. У льодових частинах стіни їм удалося побачити також початок руйнівної роботи сонця у вигляді ніш, які виїли в льоду його промені, прикрашених льодовими бурульками, що звисали зверху й були схожі на сталактити вапняних печер.

За обідом Горюнов розповів товаришам, як пояснював Толль утворення цього дивного острова й причини численних трупів зниклих тварин на ньому. На думку цього вченого, льоди острова, які збереглися на початок великого зледеніння, становили залишки великого льодовика. Поверхня льодовика, що зменшувався після закінчення цього періоду, була порита через танення струмочками талої води, що стікали з більш високих частин острова; у цих вибалках і вибоїнах вода відкладала пісок і мул. Залишки рослин, знайдені в цих наносах, свідчать, що за тих часів рослинність тут була набагато пишнішою, ніж тепер, коли вона складається з лишаїв, мохів і квіткових рослин, карликових на зріст, а колись тут росли цілі гаї вільшини, що сягала чотирьох-шести метрів заввишки, потім верби й численні злаки, незважаючи на сусідство льодових мас. Вочевидь, клімат післяльодовикового періоду був м’якший, ніж сучасний, бо тепер подібні рослини трапляються на материку тільки на декілька градусів південіше. Рештки їжі, знайдені в шлунках і зубах трупів мамонта, свідчать, що він споживав ці рослини, а положення трупів у товщах наносу поміж льодових мас доводить, що він тут жив і тут загинув.

Чому ж Великий Ляховський острів став улюбленим притулком різних ссавців післяльодовикового часу?

Це можна пояснити тим, що на початку четвертинного періоду суша Сибіру простягалася набагато далі на північ, ніж зараз, і Новосибірські острови входили до складу цієї суші. Наприкінці останнього льодовикового періоду, коли в Сибіру ще збереглися мамонти, довгошерсті носороги, первісні бики і вже існувала первісна людина, ця північна окраїна Сибіру почала розбиватися великими розломами й окремі ділянки її опускалися й затоплялися морем. Вищі ділянки поступово звільнялися від льоду й вкривалися рослинністю. Клімат був тоді теплішим, ніж сучасний, судячи із залишків флори, знайдених у відкладеннях разом із кістками. Тварини, звичайно, рятувалися від наступу води на піднесених ділянках суші. Однією з таких ділянок був теперішній острів Великий Ляховський, разом з іншими островами Новосибірського архіпелагу, і на ньому зібралось особливо багато тварин, які бігли інстинктивно на південь, саме тому, що він — найпівденніший із цих островів.