Читати книгу - "Земля Санникова"

Про те, скільки мамонтів на ньому жило, можна робити висновок на підставі кількості мамонтової кістки, тобто бивнів, які промисловці доставляли раніше на Якутський ярмарок. За статистикою видно, що кожного року привозили від тисячі до тисячі чотирьохсот пудів, у середньому тисячу двісті пудів. Пара бивнів великого мамонта важить вісімдесят кілограмів, тобто п’ять пудів. Отже, на ярмарок щорічно привозили бивні двохсот сорока мамонтів. Більшість їх добували на Великому Ляховському острові, де прибій моря підмивав крижану стіну, описану вище, і звільняв із льоду й намулів бивні, що й потрапляли у великій кількості на узбережжя. Тут їх і збирали промисловці, бо це було набагато легше, ніж викопувати їх із мерзлого наносу в льодовій стіні.

Таким чином, колись, наприкінці останнього льодовикового періоду, коли ця частина колишньої суші вже перетворилася на острів, відрізаний від материка широкою протокою, там бродили численні стада мамонтів, які поступово гинули тут від голоду. Одні потрапляли в грязьові потоки, які утворювалися під час танення льоду влітку; другі в’язнули в болотистому ґрунті западин, що вабили їх своєю травою; треті провалювались у тріщини льодовика, на поверхні якого рятувалися від докучливих комарів, та ґедзів, і трупи їх заносилися потім піском і мулом. Тільки такі трупи могли зберегтись у вічній мерзлоті, яка розвивалася після закінчення зледеніння, тоді як трупи, що вільно лежали на земній поверхні, знищувалися хижими звірами й птахами, і від них лишалися тільки кістки, що також руйнувалися з часом, і міцніші бивні. Ось чому цей острів став головним сховищем мамонтової кістки, що приваблювало промисловців усього північного узбережжя.

— Треба зауважити, — додав Горюнов після закінчення свого пояснення, — що не всі вчені поділяють погляди Толля на походження викопного льоду Ляховського острова. Наприклад, Бунте, який вивчав його одночасно із Толлем, вважає, що цей лід — не залишки колишнього льодовика, а пізніше утворення і що подібний лід утворюється й зараз в усьому Північному Сибіру замерзанням води, яка потрапляє навесні в глибокі тріщини мерзлого ґрунту, що утворилися восени від морозів і взимку заповнені снігом. Отже, цей викопний лід набагато молодший за лід того часу, коли жили мамонти.

— Як же тоді тварини могли потрапляти в лід, якщо він набагато молодший?

— У тім-то й річ, що трупи їх лежать не в льоду, а в ґрунті тундри поміж льодовими масами. Це помітив і підкреслює Толль.

— Отже, вони розгулювали й гинули, ув’язнувши в болотній тундрі? Невже ця тундра за їх життя була такою болотистою? Ми чули, що на ній росли чималі дерева й хороша трава, — зауважив Ордин.

— На думку Бунге, виходить ніби так, — відповів Горюнов. — Але я більше схиляюся до гіпотези Толля й ось чому. Ми сьогодні бачили в урвищах, що не лід утворює окремі стіни серед ґрунту тундри, а навпаки — це ґрунт заповнює западини й тріщини серед льодів.

— А чи є докази зледеніння півночі Сибіру крім Ляховського острова? — запитав Ордин.

— Авжеж, є. Толль знайшов старі морени, тобто глину й пісок із валунами, залишені льодовиками під час їх відступу, і на Таймирському півострові, і на річці Анабарі, і на Котельному, і на острові Новий Сибір. Міддендорф бачив так звані ератичні валуни, тобто валуни, принесені льодом здалеку й залишені після його танення скрізь у Таймирській тундрі[5].

— Я читав якось, що існують й інші способи утворення викопного льоду, — зауважив Ордин. — Невеликі озеречка в тундрі нерідко вимерзають до дна, і, якщо лід навесні буде занесений шаром мулу, який запобігав його таненню, він перетворюється на викопний. Великі снігові замети десь на схилі пагорба, під урвищем річкового берега чи в яру теж можуть бути випадково занесені піском і мулом і поступово перетворяться на лід, що існуватиме до того часу, поки ненароком його захист не буде знищено.

— Цілком правильно! — сказав Горюнов. — І я можу додати ще один спосіб — це льоди по берегах сибірських річок, що іноді сягають великої товщини, довжини й ширини. Вони навесні теж можуть бути занесені мулом і піском. У таких викопних льодах подекуди теж можна знайти трупи сучасників мамонта. Проте слід зізнатися, що питання про викопний лід ще має багато темних сторін, які чекають на нові дослідження. Досі ніхто ним спеціально й усебічно не займався.

— Мені здається, що питання про умови життя й загибелі мамонта та його сучасників теж роз’яснено недостатньо й заслуговує на подальше вивчення, — зауважив Ордин. — Ну, наприклад, навіщо вони ходили по льодовику чи забиралися на намерзлі річкові льоди?

— Ось це цілком зрозуміло: вони рятувалися від комарів, ґедзів та інших жалючих комах, вочевидь, уже численних на той час. І тепер північні олені влітку роблять так само, рятуючись на вцілілих снігових заметах, річкових льодах, льодових полях на березі моря; наївшись на мохових пасовиськах, вони годинами стоять у цих холодних місцях, дрімають або ремиґають. Але, крім цього, у мамонтовому питанні, звичайно, достатньо нез’ясованого. Вимирання цих тварин пояснюють погіршенням клімату. Але останнє сталося не враз, а тривало цілі століття; отже, вимиранню мало передувати виродження, здрібніння. З цього боку питання не висвітлено, треба зібрати величезні колекції кісток, щоб простежити цей процес.

— Чи не зайнятися нам цими питаннями? — сказав Костяков.

— Повернемося за рік у Росію, закінчимо університет і…

Між островами нового Сибіру

Наступного ранку вдосвіта караван знову рушив. Кілометрів п’ять ішли на захід уздовж південного берега острова й мали можливість спостерігати такі ж самі льодові бескиди, як напередодні. Потім почався перевал через довгий західний півострів, який витягся в море й закінчувався скелястою горою Кигилях — однією з чотирьох вершин острова. Її дивне положення посередині моря найкраще пояснюється знищенням частини острова, що оточувала її колись, за винятком вузького й довгого перешийка. Через початок цього перешийка й треба було перевалити, щоб скоротити собі шлях кілометрів на тридцять.

Гірська група Кигилях, яка дістала свою назву від численних скель у вигляді високих стовпів із фантастичними формами, створеними вивітрюванням граніту. Уява промисловців бачить у цих стовпах фігури скам’янілих людей (киги — людина, кигилях — людський); промисловці віддавали горі забобонну пошану.

Вони, наприклад, були дуже незадоволеиі, коли Бунге відбивав молотком зразки гірської породи від скель, і казали йому, що це блюзнірство йому не