Читати книгу - "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі"

тих людей, хто може думати лише коли розмовляє. Коли йому спадають ідеї, він має розповісти про них будь-кому, хто вислухає. Або ж, якщо самі люди слухавку не беруть (а таке буває дедалі частіше) його цілком задовольняють їхні автовідповідачі. Він просто телефонує їм і розмовляє з ними. У нього є одна секретарка, єдиним обов'язком якої є збирати касети в людей, яким він телефонував, стенографувати їх, сортувати, а наступного дня давати йому редагований текст у блакитній папці.

— У блакитній?

— Не знаю, чому він просто не скористується диктофоном, — знизавши плечима, сказав Річард.

Редж замислився.

— Думаю, він не користується диктофоном тому, що не любить розмовляти з самим собою, — сказав він. — У цьому є певна логіка. Своєрідна.

Він поклав у рот шматок свинячого біфштекса, який щойно принесли, замислено пожував його, а потім акуратно відклав ніж і виделку.

— То яка, — зрештою сказав він, — в усьому цьому роль юного Мак-Даффа?

— Ну, Ґордон призначив мене писати велику програму для Apple Macintosh. Фінансові таблиці, бухгалтерських облік, тощо; потужну, легку для використання, з графікою. Я спитав його, що саме він хоче в ній мати, а він просто сказав «Усе. Я хочу мати для тієї машини першокласне програмне забезпечення для бізнесу, яке і співає, і танцює». А оскільки настрій у мене був тоді дещо примхливий, я сприйняв ці його слова буквально.

— Розумієте, послідовність чисел може репрезентувати що завгодно: форму будь-якої поверхні, динаміку якого-небудь процесу, тощо. А бухгалтерський облік будь-якої компанії, зрештою, є просто послідовністю чисел. То я й написав програму, яка бере ці числа та робить із ними те, що ви накажете. Якщо вам потрібна діаграма зі стовпчиками — намалює діаграму зі стовпчиками, хочете кругову діаграму або графік — вона намалює їх. Якщо ви хочете, щоб із кругової діаграми вистрибнула танцюристка та відволікла від чисел, які на цій діаграмі зображені — програма і це вміє. Або ж ви можете перетворити свої числа, скажімо, на зграю чайок, і те, як вони вишикувалися та як машуть крилами, буде залежати від показників роботи різних відділів вашої компанії. Це чудово для створення корпоративних логотипів, які дійсно щось символізують.

— Але найдурнішим з усього, що ви могли побажати, було перетворення ваших бухгалтерських звітів на музику. Ну, тобто, це я вважав це дурницею. А корпоративний світ зшаленів від цього.

Редж уважно дивився на нього поверх шматочка моркви, акуратно наштрикнутого на кінець виделки, але не перебивав.

— Розумієте, будь-який аспект музики можна виразити послідовністю чисел, — завзято розповідав Річард. — Числа можуть означати висоту нот, тривалість нот, акорди, тощо.

— Ви маєте на увазі мелодію, — сказав Редж. Морква досі залишалася на місці.

Річард широко посміхнувся.

— «Мелодія» — досить непогане слово для цього. Треба його запам'ятати.

— Воно допоможе вам легше пояснювати щось іншим, — Редж поклав моркву на тарілку, не скуштувавши. — То на цю програму чекав успіх? — спитав він.

— У нашій країні успіх був не дуже великий. Річні звіти більшості британських компаній звучали як похоронний марш з «Саула», але в Японії всі злетілися на програму, як мухи на мед. Вона створила для багатьох компаній гімни, які починалися добре, але якщо ви маєте схильність до критики, то могли б сказати, що наприкінці вони ставали надто гучні та верескливі. Дуже гарні продажі були у Штатах, що з комерційної точки зору було найголовнішим. Хоча наразі мені найцікавіше, що станеться, якщо прибрати звідти бухгалтерію. Перетворити тріпотіння крил ластівки безпосередньо в музику. Що тоді почуєш? За словами Ґордона, на звук касових апаратів у такому випадку не слід розраховувати.

— Дивовижно, просто дивовижно, — сказав Редж і поклав, нарешті, шматочок моркви в рот. Він розвернувся й нахилився вперед, щоб звернутися до своєї нової подружки.

— Воткін програв, — оголосив він. — Морква побила всі рекорди. Вибачте, Воткіне, але яким би ви не були бридким, боюсь, морква вас випередила.

Дівчинка засміялася вже не так напружено, як раніше, й усміхнулася йому.

Воткін намагався сприймати це по-доброму, але коли його очі натрапляли на Реджа, було зрозуміло, що він був більше звиклий бентежити інших, аніж потрапляти в незручне становище самому.

— Татку, будь ласка, тепер можна? — ставши трохи впевненішою, дівчинка змогла заговорити.

— Пізніше, — наполягав батько.

— Пізніше вже настало. Я стежила за часом.

— Ну… — завагавшись, він програв.

— Ми були в Греції, — тихо, але захоплено оголосила дівчинка.

— О, в Греції? — сказав, кивнувши, Воткін. — Це ж треба. У Греції взагалі, чи в якомусь конкретному місці?

— На Патмосі, — впевнено сказала вона. — Там було красиво. Я думаю, що Патмос — найкрасивіше місце в усьому світі. От тільки порому не було тоді, коли він мав бути. Не було. Я стежила за часом. Ми спізнилися на літак, але я не засмутилася.

— А, Патмос, зрозуміло, — сказав Воткін, помітно пожвавівши від цієї новини. — Що ж, вам треба зрозуміти, юна пані, що греки, не задовольняючись тим, що їм належить найвидатніша культура античності, також стали авторами найкращого, а дехто каже, що навіть єдиного в своєму роді витвору творчої вигадки цього століття. Я звісно, маю на увазі розклад руху грецьких поромів. Грандіозний політ фантазії. З цим погодиться будь-хто, хто подорожував Егейським морем. Напевно.

Дівчинка нахмурилася.

— Я знайшла горщик, — сказала вона.

— Напевно, нічого особливого, — перебив її батько. — Ви ж розумієте, як воно. Кожний, хто вперше їде до Греції, вважає, що знайшов щось важливе, так? Ха-ха.

Усі за столом кивали. Це була правда. Неприємна, але правда.

— Я знайшла його в гавані, — сказала дівчинка, — у воді. Коли ми чекали на клятий паром.

— Саро! Я ж казав тобі…

— Але ж ти називав його саме так. І навіть гірше. Ти називав його такими словами, що я навіть не здогадувалася, що ти такі знаєш. Отже, я подумала, що якщо тут мають зібратися дуже розумні люди, то хтось з них зможе сказати мені, давньогрецький це горщик чи ні. Мені здається, що він дуже старий. Тату, будь ласка, даси їм на нього подивитися?

Її батько безпомічно знизав плечима та почав нишпорити під своїм стільцем.

— А ви знаєте, юна пані, — сказав їй Воткін, — що Книгу Апокаліпсис було написано саме на Патмосі? Саме там. Її, як ви знаєте, написав святий Іоанн Богослов. Як на мене, в ній є дуже чіткі ознаки того, що її було написано під час очікування на пором. Починається вона, як ви пам'ятаєте, з такої мрійливості, яка буває, коли вам треба згаяти час, коли вам нудно й ви щось вигадуєте, а потім вона поступово досягає кульмінації