Читати книгу - "Сестри-вампірки 1"

кшталт fumps або gumox. Але для життя в Трансільванії і їх було більш, ніж достатньо. Адже в Семиграді – так називали батьківщину Міхая в Німеччині – вистачало людей і вампірів німецького походження. До того ж, і чоловік, і обидві доньки Ельвіри вільно володіли німецькою – а якщо ти збираєшся жити в Німеччині, то це вже півсправи. Бажаючи вберегти членів своєї незвичної родини від культурного шоку, Ельвіра вигадала сім правил життя серед людей і невпинно стежила за їхнім виконанням. Швидко вставши і вмившись, вона постукала у двері кімнати Даки і Сільванії.

– Доброго ранку, кажанчики! Не забудьте підпиляти ваші ікла!

– О ні-і-і, – пробурчала Дака, накривши голову подушкою, – адже ще так світло!

На відміну від сестри, Сільванія ані крапельки не засмутилася через ранній підйом. Вставши з ліжка, вона одразу ж пішла до ванної кімнати. Озброївшись пилкою для зубів, яку їй видали перед від’їздом в одному трансільванському косметичному салоні, вона почала підпилювати ікла, надаючи їм гарної округлої форми. Звук від цього стояв нестерпний. Проте найбільш незручним було те, що Сільванія нечітко віддзеркалювалася, тому час від часу змушена була зупинятися й мацати язиком, чи достатньо округлої форми вийшли ікла.

Незабаром до ванної кімнати вповзла Дака. На відміну від сестри, вона перебувала у вельми кепському настрої. Сільванія простягла їй пилку для зубів.

– Візьми. Ти ж пам’ятаєш правило номер сім: щодня підпилювати ікла, щоб вони не впадали в око перехожим!

– Теж мені правила. Звідки в мами стільки радикалізму? – Дака понуро взялася за справу. Її віддзеркалення було ще більш розмитим, ніж у сестри. – Ну й мерзенний же звук видає ця пилка!

«Гаразд, вкорочу ікла, якщо ви вже так бажаєте, тільки вони в мене як були гострими, так гострими і залишаться», – вирішила про себе Дака. Коли вона закінчила, ікла були короткими, але форму дійсно мали загострену. Нехай тільки мама спробує прискіпатися!

Але у Ельвіри сьогодні вистачало турбот і без іклів Даки. Вона мусить постійно бути напоготові, адже члени її родини раз у раз порушували яке-небудь правило. Наприклад, коли вона розставляла посуд у шафах і попросила Даку принести кухонний комбайн, та просто підлетіла з ним до мами.

– Дако! Перше правило нашого життя в Німеччині: літати тільки вночі! – зауважила Ельвіра.

– Гаразд, – буркнула Дака і, підібравши мураху, що повзла по столу, легковажно закинула її собі до рота.

– Дако! Правило номер два: їжа не повинна бігати, повзати чи літати!

– Ох… – Дака роздратовано пустила очі під лоба. Який нормальний вампір зможе виконати всі радикальні правила її мами?

Проте Сільванія відразу ж вивчила всі золоті правила напам’ять і твердо вирішила їх дотримуватись, адже їй не терпілося стати звичайною людиною і знайти собі друзів зі світу людей.

Сільванія визирнула у вікно. На галявині біля будинку засмагав Дірк ван Комбаст. Раніше Сільванія жахнулася б, якби їй хтось запропонував ось так поніжитися на сонечку. Але люди ж люблять засмагати, отже, і їй неодмінно слід спробувати. Та й чому б не провести трохи часу на свіжому повітрі? Рішуче схопивши пару шезлонгів, Сільванія потягла їх на терасу. Але їй і на думку не спало намаститися сонцезахисним кремом. Це не оминуло пильного погляду Ельвіри:

– Правило номер три: подовгу на сонці не бувати! Правило номер чотири: жодних хрестів!

Із цими словами Ельвіра кивнула в бік Дірка, на голих грудях якого виблискував хрестик. Але тут вона мимохіть помітила ще один дивний предмет. Він висів на вхідних дверях гера ван Комбаста. Придивившись, Ельвіра зрозуміла: це не що інше, як дві в’язки часнику. Не встигла вона запитати себе, навіщо це Дірк повісив на дверях часник, як Сільванія, відчувши запах, гидливо скривилася, і Ельвірі залишилось лише додати:

– Правило номер п’ять: жодного часнику!

– Скажеш теж! – Сільванія затиснула пальцями ніс. Про яке свіже повітря йде мова, коли надворі такий сморід!

Тим часом Ельвіра зайшла в будинок, щоб перевірити, як справи у Міхая. Сьогодні вранці вона вручила чоловікові молоток і веліла розвісити картини. Але замість того, щоб забивати цвяхи, Міхай вдавлював їх у стіну великим пальцем.

– Правила поширюються і на тебе теж, Міхаю, – суворо зауважила Ельвіра. – Правило номер шість: жодних надсил, гіпнозів і флопсів.

– Слухаюся, генерале Радикал, – усміхнувся Міхай, узявши з рук дружини молоток.

Нічний політ

Решту дня Міхай, Сільванія і Дака провели, намагаючись не порушити жодного правила. Виходило в них, загалом, непогано. Щоправда, Дака час від часу, за звичкою, ловила й закидала собі до рота мух, які безтурботно залітали в будинок Цепешів, а Міхай зі швидкістю світла збирав меблі. Єдиною, хто безпомилково дотримувався всіх правил, була Сільванія. Вона вельми тішилася, що відтепер живе простим людським життям.

Але коли настав вечір, на вулиці стемніло, а крізь хмари виглянув місяць, навіть Сільванія відчула приплив сил. Міхай же метався будинком, немов лев у клітці. Не сиділося на місці й Даці. Ельвіра добре розуміла, що з ними відбувається. А ще вона розуміла, що ніяк не може заборонити чоловікові і донькам нічні польоти, адже з настанням темряви в них починала вирувати вампірська кров.

Вона підморгнула Міхаю.

– Дівчата, fugli nоар! Нічний політ! – миттєво вигукнув він.

– А це обов’язково? – запитала Сільванія. Найбільше у світі їй зараз хотілося повалятися в ліжку й погортати глянсовий журнал. Там у всіх подробицях описували, як правильно наносити макіяж, а це було для Сільванії вельми до речі: свого першого дня в новій школі вона хотіла мати неперевершений вигляд. Але її рідні мали інші плани.

– Авжеж! Onu, zoi, trosch! Один, два, три! – Дака радісно побігла слідом за батьком на горище, спритно видерлася драбиною, вискочила на дах і – ф’ють! – злетіла в нічне небо.

Донька і батько летіли один за одним. Міхай уявляв собі, ніби під ним похмурі ліси Трансільванії, а Дака – що бере участь у змаганнях з вампірського фрістайлу, і майстерно виробляла мертві петлі.

Начепивши комбінезон і стару шапку, Сільванія мимохіть вилізла на дах. Щойно злетівши, вона ледь не гепнулася на землю. Зібравши всі свої сили, дівчинка злетіла вгору, але щось повсякчас тягнуло її до землі. Якщо відверто, Сільванія не дуже любила літати. І як би вона не хотіла і не старалася, нічого не виходило. Чи то вона була занадто важка, чи то занадто слабка, чи то просто позбавлена якихось вампірських генів, що відповідали за здатність літати. «Fumps! Прокляття! Ненавиджу ці дурні польоти!» – лаялася про себе Сільванія, пролітаючи над містечком, передмістям і невеликим лісом. Діставшись нарешті величезного дерева, на якому її вже чекали Міхай і Дака, вона загальмувала, але, замість того щоб акуратно приземлитися поруч із ними, врізалася в стовбур і вчепилася в нього, немов перелякана мавпочка.

– Браво! Неперевершений fugli поар, – сказала звикла до незграбності сестри Дака.

– З тобою все гаразд, Сільваніє? – занепокоївся Міхай.

– Уф… – видавила з себе Сільванія і, повиснувши на гілці, пихкаючи, перебралася ближче до тата і сестри.

Міхай обійняв своїх дівчаток і міцно поцілував.

– Мої