Читати книгу - "Сестри-вампірки 1"

що в кожної буде своя кімната. По-друге, тому що Ельвіра захопила із собою з Бистрії «парочку» кришок для унітазів, які десь примудрилася задешево придбати. По-третє, тому що цих кришок виявилося «всього-на-всього» 250, і всі їх мама склала саме в тій кімнаті, що призначалася для Сільванії.

Сільванія зітхнула.

– Я вже все розклала, а ти? – підкреслено приязно запитала вона сестру. Не сваритися ж першого вечора.

– Щось немає бажання, – відповіла Дака.

Щоб якось подолати роздратування, Сільванія почала гортати глянсовий журнал. Її увагу привернув постер із вродливою амазонкою. Дівчинка відразу ж вирвала його з журналу й повісила над ліжком.

– Дако, тобі подобається? Хіба це не zensatoi futzi?

– Мене зараз знудить! – Дака флопсом перемістилась на важкий залізний ланцюг під стелею і, повиснувши вниз головою, задоволено посміхнулась. Усю подорож від Трансівальванії до Біндбурга вона мріяла отак запросто повисіти.

– Ти що! Негайно спускайся! А раптом тебе хтось побачить?! – заметушилася Сільванія.

– Та хто мене тут побачить? Сусіди? Так їм для цього треба пролетіти повз наше вікно, а літати люди, як ми знаємо, не вміють. Та й що такого в тому, що я вирішила трохи відтягнутися? Хіба люди час від часу не відтягуються? Це моя кімната, хочу – літаю, хочу – флопс роблю!

Беркицьнувшись, Дака приземлилася на солом’яний капелюшок сестри.

– Оп!

– Обережно, Дако, мені ще потрібен цей капелюшок! – розсердилася Сільванія.

Дака зробила новий флопс і миттю опинилася біля свого ліжка. Вона дістала Карла-Хайнца з акваріума і ніжно погладила його по спинці.

– Тільки ти один мене й розумієш, друже. Адже мені потрібно готуватися до транс’європейського перельоту. Якщо я зможу пролетіти дві тисячі кілометрів без жодного приземлення – тут мене тільки й бачили. Я відразу ж повернуся в Бистрію!

Карл-Хайнц не відповідав, а лише лагідно терся об Дакину руку, ніби розумів усе, що вона йому каже.

– Ти надто все драматизуєш, Дако, – сказала Сільванія, розправляючи прим’ятий сестрою капелюшок. – Тут не так уже й погано! Та й зрештою… Адже ми покручі. Наполовину люди, наполовину вампіри. Вампірами ми були всі 12 років нашого життя, так чом би тепер не побути людьми?

– Але я не хочу бути людиною! Я хочу стати справжнім вампіром!

– А як на мене, бути людиною – круто. Нарешті ми станемо звичайними дівчатами. Зможемо фарбуватися, товаришувати з іншими дівчатками і знайомитися з симпатичними хлопцями. Як тобі, до речі, наш сусід? Як на мене, нічогенький!

– Та цей стариган – повний відстій! І взагалі, моє серце належить Мурдо, а він – у Бистрії.

Дака мрійливо подивилася на постер з «Кріптон Крекс».

– Твоєму Мурдо 20 років, тож він також не перволіток. І потім, він рок-зірка, яка навіть і не здогадується про твоє існування! А зараз розгрібай свої речі rapedadi і лягай спати. А що, як завтра ми з ким-небудь потоваришуємо? Ми ж не зможемо запросити нових друзів у такий безлад.

– Не потрібні мені ніякі нові друзі, мені і старих вистачає. – Дака погладила по спинці Карла-Хайнца. Той віддано подивився їй в очі і пустив бульбашки.

– Яка мерзота! – гидливо скривилася Сільванія.

Хоч і була північ, доводилося лягати спати, адже дівчатка пообіцяли мамі звикати до людського розпорядку дня і ночі. Проте на ділі це було не так вже й просто. Щосили намагаючись втомитися і захотіти спати, сестри лежали у своїх ліжках. Нарешті їхні очі й справді почали важчати.

– Boi nоар, моя маленька сестро-вампір, – прошепотіла Сільванія. Вона дуже любила свою сестричку, хоч та частенько виводила її з себе.

– Boi nоар, моя старша сестро-людино, – пробурмотіла Дака.

Вони полежали ще трохи.

– Сільваніє, ти вже спиш? – тихо спитала Дака.

– Так. А ти?

– І я теж.

Опівнічний танок

Цього вечора миролюбний настрій навідав не тільки Сільванію і Даку. Їхнім батькам теж зовсім не хотілося сваритися проти ночі. Щоправда, готуватися до сну в родині Цепешів було справою вельми своєрідною. Велику подвійну труну Міхай розмістив у підвалі і вкрив її червоним лаком. Вампіра трохи ображала перспектива ночувати в підвалі, але він зробив усе для того, щоб облаштувати свою нову спальню якомога затишніше. Коли все було готове, Міхай дістав з одного ящика скриньку, прикрашену старовинними вензелями і завитками. Усередині була його гордість – колекція кліщів-кровопивців. Річ у тім, що в Трансільванії велику популярність мали кліщові перегони, і Міхай був пристрасним шанувальником цієї забавки. Обережно діставши зі скриньки своїх улюбленців, Фіделя і Наполеона, він помістив їх на краєчок труни. Давши кліщам трохи розім’ятися, Міхай пригостив їх крихтами кров’яного пряника і посадив назад у скриньку. Кліщі нагадали Міхаю про батьківщину, і на душі в нього стало тепло і спокійно. Він запалив кілька свічок і, поставивши пластинку, завів грамофон.

До підвалу ввійшла його дружина.

– Затишно тут у тебе, – сказала Ельвіра, всім своїм виглядом даючи Міхаю зрозуміти, що більше не хоче розмовляти про гроби у вітальнях, землю на килимах і дідуся Густава.

Із грамофона залунала запальна вампірська музика.

– Ви дозволите запросити вас, фрау Цепеш? – запитав Міхай дружину. Ельвіра проникливо подивилась йому в очі і взяла за руку. Обоє закружляли в танці. Здавалося, ніби вони не в сирому підвалі, а на шикарному балі, під ногами у них – до блиску натертий паркет, навколо – освітлена безліччю свічок зала, і їхньому танку акомпанує живий оркестр.

Одній лише чорній кішці з будинку № 23 не давали спокою звуки вампірської румби, що лунали з будинку Цепешів і злітали в нічне небо, наче птах, який вправно уникнув її кігтів.

Так закінчився ще один цілком звичайний день у затишному Біндбурзі. Містечко поринало в сон, навіть і не підозрюючи, що з переїздом Цепешів його розмірене життя опиниться під загрозою.

Правила фрау Цепеш

Ранок нового дня застав Ельвіру в чудовому настрої. Вона добре виспалася в новому ліжку, на постільній білизні, що пахла квітами, на м’якому матраці. Що ж до Міхая, то він віддав перевагу спанню у своїй труні. Запах мийних засобів він не зносив, та й скільки не намагався поспати в людському ліжку – щоразу мучило безсоння. Побажавши напередодні одне одному на добраніч і поцілувавшись, Ельвіра і Міхай розійшлися по своїх спальнях. А вранці жінка прокинулась з упевненістю, що чоловік досі спить у труні. Але вона помилялася.

Міхай вже був на ногах і щосили виспівував свою улюблену пісню:

Transilvania

Wuzzpogol, oista, flopso, fugol

Milabom job, rodna fantazyca!

Job enzero inima naz, Transilvania!

У перекладі людською мовою це означало:

Трансильваніє, ти – моя манія!

Ти – мій безмір, мій ранок і вечір,

Мій політ, моє серце розпечене,

Ти мій дім, дорогий безкінечно…

Трансильваніє, ти – моя манія!

Вампірійська – одна з найстаріших і найскладніших мов світу. Ельвіра не могла похвалитися її знанням. Вона володіла лише слівцями на