Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

На наступний день, я прокинулася як і завжди. Першим ділом пішла до ванної, ставши перед дзеркалом на мене дивилася рудоволоса дівчина з розпухшим обличчям та червоними очима від довгого ридання всю ніч. Привівши себе до нормального вигляду я почала збиратися на роботу, одягла сині джинси з чорним светром, дійшовши до вхідних дверей, натягнула на себе своє улюблене бежеве пальто.

******

Діставшись до роботи, я знов приступила до повсякденної рутини.

– Маріє, з тобою все гаразд?

– Так, просто настрою немає – беру свою робочу форму та йду переодягтися, в той момент Катя з недовірою на мене подивилася.

– Маріє, ану досить мені брехати. Я ж бачу що, щось сталося – треба ж, щоразу дивуюся як саме вона розпізнає коли хтось починає брехати, і в такі моменти мені здається що Катя, десь має маленький детектор брехні.

– Я дізналася що захворіла на рак мозку і мені потрібно зібрати гроші.

– І наскільки велика сума тобі потрібна?

– ......

– Маріє, не мовчи!

Мені потрібно двісті тисяч, але сказали що можна платити частинами та для початку, треба заплатити п'ятдесят тисяч.

– П'ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ!!! – шоковано скрикує.

– Боже мій, Катю я просто не знаю де мені взяти таку суму – я відчуваю як до горла підступає ком.

– Не хвилюйся я тобі допоможу.

– Дякую тобі... вибач що приношу тобі неприємності.

– І нічого тут вибачатися! Ти моя найкраща подруга і я з задоволенням тобі допоможу. Ну все, досить мені тут соплі жувати, все буде добре – Катя підійшла і міцно мене обійняла.

******

За цей весь час роботи, я намагалася додзвонитися до Марка, але він не брав слухавку, і так продовжувалося цілих три дні.

******

Сидячи в вечері на кухні, я пила ромашковий чай і вирішила в котрий раз спробувати подзвонити Марку, та тільки як я почала чекати доки він візьме слухавку, Марк її скинув...

Через годину, мені приходить повідомлення від Марка: 

"Маріє, не дзвони мені більше, я вважаю що нам не слід більше зустрічатися, бувай."

Я сиджу в повному шоці, мене тільки що кинули. Очі починають щипати солоні сльози, а тіло все тремтить.

– За що...? – я так рідко комусь довіряю, і нарешті я наважилася, подарувати комусь турботу та любов. Але довіривши йому, своє крихке серце. Він розбив його на частини й навіть не сказав мені "вибач..."