Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

пливе, символізував подорож із земного життя у вічне. У ранніх християн храм розглядався як корабель міста Божого, який пливе хвилями життя. Іпполіт Римський повчав, що стернує[42] на цьому кораблі Ісус Христос. Ніс корабля — Схід, а щогла — Захід, а два стерна — два Заповіти: Старий і Новий. Перекриття бічних нав були односкатні. Нартекс перед входом був сильно розтягнутий в ширину. Іноді між боковими навами і апсидою споруджували поперечну наву — трансепт, що використовувався для священників. Над бічними кораблями могли будувати приміщення другого ярусу — хори.

Такий тип побудови забезпечував гарну видимість і чутність всього, що відбувалося всередині. Ця конструкція була водночас проста, що давало можливість швидко і масово споруджувати такі храми, зокрема й в місцях віддалених від Візантії, як це було, зокрема у Південно-Західній Тавриці та на Боспорі.

Храм у перші століття зняття заборони на християнство став втіленням уявлень про Царство небесне, про ідеальний світ. У Візантії дедалі більше намагалися створити на землі таку споруду, яка могла вже в цьому житті давати уявлення про гармонію і вічне блаженство.

У Херсонесі відомий також хрестоподібний храм і такої самої форми усипальниці. Вони відображають зв’язок із малоазійською архітектурою VI–VII ст. Храм-меморій був зведений над піччю для випалення вапна, розташованою в його центрі. Таке розташування відображає події, описані в «Житіях святих єпископів Херсонських» про хрещення мешканців міста єпископом Капітоном. Тобто писемні джерела підтверджуються археологічними.

Звичайно ж, архітектура міст Північного Причорномор’я це те, що можна лише реконструювати, відновити за наявними фрагментами. Жоден з античних храмів, театрів, грецького часу гімнасіїв та римського терм, не зберігся. Від них залишилися хіба фундаменти, цегла, колони. Та й то не завжди, адже якщо місто продовжувало існувати в середньовічні часи, то ці кам’яні деталі використовували в інших конструкціях, або взагалі знищували для виробництва вапна. Дуже часто навіть якщо десь в писемних джерелах храм чи інша значна будівля згадана давнім автором, її важко співвіднести з наявними відкритими фундаментами. Лише копіткою роботою археологів, архітекторів, релігієзнавців вдається ідентифікувати і реконструювати окремі деталі та загальний вигляд архітектури міст Північного Причорномор’я.

Музика і театр

Тетяна Шевченко

Театр відігравав набагато більшу роль в житті греків, ніж у сучасному світі. Крім театральних вистав, трагедій і комедій, там влаштовували свята на честь Діоніса. На свята в театрі нагороджували вінком видатних громадян за їхні заслуги, проводили змагання читців і авторів поезій, музик, ораторів. Відвідування театру було і розвагою, і почесним обов’язком.

Про те, наскільки відвідувані були театри у Північному Причорномор’ї, свідчить антич­ний автор Поліен, який пише саме про наші території. Він описує вдалий маневр полководця Мемнона. Перш ніж почати війну з Боспором, полководець вирішив дізнатися про сили противника. Щоб підрахувати населення, він відправив нібито з дружнім візитом посла і …гравця на кіфарі. Мемнон розраховував, що народ буде «поспішно збиратися в теат­ри». І, вочевидь, не дарма. Його звали Аристонік. Народ прийшов послухати, як гарно він грає на кіфарі, і не підозрюючи, що за ним планується війна.

Для нас із цього пасажу важливо одразу кілька речей: в боспорських містах існував театр, і не один, можливо в кожному місті. Важливо, бо у Північному Причорномор’ї архео­логічно розкрито поки єдиний театр, у Херсонесі, про інші — в Ольвії, наприклад, відомо лише за згадками в чотирьох офіційних написах на мармурових плитах. Також ця оповідь показує, що чи то посла, чи кіфареда, мали прийти послухати боєздатні мешканці, тобто чоловіки. Як відомо, лише чоловіки, які досягли 21-річного віку, вважалися громадянами, жінки, діти, іноземці та залежні особи такими правами не володіли.

Театр дійсно відображав соціальну структуру громадянської спільноти поліса. Найвигідніші місця в перших рядах займали правителі, представники знатних родів, почесні іноземні гості. Для них встановлювали мармурові крісла, часто розкішно оздоблені різьбленням. Фрагмент такого крісла знайдено в Пантікапеї. Серед почестей, які надавали певним особам за заслуги і викарбовували в камені на декретах, було право сидіти на «виділених місцях». Таке право могли надавати також іноземцям. Ним користувалися на час проведення святкувань у загально-грецькому святилищі в Дельфах і греки з наших земель. Зокрема, боспорянин Нікій, ольвіополіт Діонісій і херсонесит Сокріт. В Ольвії цей привілей було надано приїжджим з міст Істрія і Мілет. На окремих подіях у театрі були присутні лише громадяни, були й такі, а особливо в пізніші, римські часи, на які вхід був відкритим для всього населення, зокрема й для жінок та дітей.

Північне Причорномор’я було представлене в театрах Афін та інших великих міст Еллади, і не лише заїжджими глядачами. Великою популярністю в греків користувалася трагедія Еврипіда «Іфігенія в Тавриді». Дочка басилевса, якому Артеміда нарадила принести її в жертву, Іфігенія заслана була на край світу, а саме — в Таврику. За те, що батько її пожалів і замінив на лань, вона мала стати жрицею богині в далеких горах Таврах. Трагедія переповідала міф, який мав кілька варіантів продовження страждань. Багато місцевостей Еллади претендували на місце перебування Іфігенії після її втечі з Таврики. Та слова із пісні не викинеш — Таврика, тобто сучасний Крим, звучала як край світу і загалом небезпечне місце зі сцен усіх театрів Стародавньої Греції.

На жаль, не дійшли до наших часів трагедія Софокла «Скіфи» та комедія Антифана «Скіфи і таври». Та можна собі уявити, принаймні за згадками про них, що й тут північні народи для греків виглядали невтішно. Ми не знаємо, чи ставили ці твори в театрах Боспору, Ольвії чи Херсонеса. Сусідні племена і так були їм відомі, часто ворожі, від яких неод­норазово просили захисту ці поліси один в одного, а пізніше в Риму.

Повністю відкрито розкопками театр у Херсонесі. Він музеєфікований і досі чинний, в ньому відбуваються вистави. Поки не виявлено театр в Ольвії, хоча збереглися згадки про нього. Епіграфічні джерела повідомляють про змагання в херсонеському театрі глашатаїв, акторів, трубачів, флейтистів і хорів. Написи з іменами переможців агонів, увічненими в камені, виставляли біля входу в театр, щоб їх могли бачити і відвідувачі, і перехожі. З одного з таких написів дізнаємося, що переможцями агонів у Херсонесі стали приїжджі митці з Афін, Фів, Коринфу, Нікомедії, Аспендоса, Пергаму. Це переможці, скільки ще учасників зібралося на ці агони і які ще віддалені міста вони представляли, можна лише здогадуватися.

Значні зміни відбулися в херсонеському театрі, коли в місті розташовувалася римська залога. Її силами було перебудовано і розширено театр, а також обладнано його для гладіаторських боїв та боїв з тваринами. З цією метою було збільшено бар’єр між орхестрою і театроном у перших століттях нашої ери. За римлян тут вшановували Немесиду римські солдати. Невідомо, як до цього ставилося місцеве населення.

Олтарі з присвятами Немесиді, знайдені на території театру, спонукали до появи припущень щодо існування при театрі святилища на честь богині у ІІ–ІІІ ст. н. е., прибудованого до одного з пародів театру. На одному олтарі збереглася приватна присвята ІІ ст. н. е. від Басиліда Калусового «за власне і дітей здоров’я». Вона написана на койне, завдяки чому припускають малоазійське, а не херсонеське походження адоранта. На іншому — написана латиною подяка Тита Флавія Цельсина за, знов-таки, особистий порятунок. Зважаючи на приватний характер присвят, можна вважати ці олтарі особистими дарами для богині, які здійснили, вочевидь,