Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ти жорстка, Таво, – продовжив Ярош глухо. – А часом ще й жорстока. Я не можу дозволити, щоб ти завдала Глаї болю. Я вже… підвів її одного разу і не можу зробити це знову. І я не приведу до неї ще одну вбивцю.
В мене в голові крутилося стільки слів, що зрештою я не сказала жодного. Невже Ярош не розумів, наскільки це нерозумно? У нас в руках був спосіб дізнатися про вбивцю, а він від нього відмовлявся? Ну полякається трохи та Глая, та й переживе – а ось решті може так не пощастити. Але зрештою з язика зірвалося зовсім інше.
– Ти так говориш, наче мені подобається бути жорстокою. Наче я насолоджувалася, коли вбивала.
Ярош і далі не дивився на мене, навіть не повертався лицем.
– А що, це не так? Досі я був переконаний, що тобою керують легкі гроші та відчуття необмеженої влади над людьми.
Перетнути десяток кроків, що розділяв нас, я змогла за якісь лічені миті. Ярош точно не очікував, що я штовхну його до стіни, зовсім не піклуючись про те, чи не буде йому боляче.
– Що ти взагалі знаєш про мене? – прошипіла я, притискаючи передпліччя йому до горла. Та це було зайвим – Ярош стояв сумирно та навіть не намагався відсторонитися чи відкинути мене.
В його погляді все ще залишався сталевий блиск і твердість, і я майже загарчала. Я нічого не зможу йому довести – принаймні, не розповідаючи зайвого. А цим ділитися я не збиралося. Минуле було в минулому, і навіть Ярошеві необов’язково про нього знати.
– Повір, я знаю достатньо, – спокійно сказав він, розтягуючи губи у кривій посмішці. Від неї мене почало трохи нудити, а повітря здалося особливо застояним і неприємним.
– Нічого ти не знаєш, – виплюнула я, відпускаючи його. – Ти не уявляєш, через що я пройшла. Ти й не…
Я відвернулася, намагаючись зібратися з думками й не почати плакати. Ось це – останній прояв слабкості, який я можу собі дозволити. Я міцно стиснула повіки й прогугнявила:
– Якби Вілфред мене не забрав, я б померла на вулиці. Просто так – з холоду й голоду. Навряд чи тобі доводилося переносити хоч щось з цього.
Ярош вхопив мене за зап’ястя й потягнув до себе. Я обернулася до його лиця, і тоді побачила на ньому щось нове – і тільки сподівалася, що це не була жалість. Він дивився на мене широко розплющеними очима, і його губи трохи розтулилися.
Чи він перепросить?
Його лице в одну мить стало ближче до мого.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво брехні, Агата Задорожна», після закриття браузера.