Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Джейн усміхнулася, радіючи невимушеному привітанню Маркуса. Такого різкого переходу від жахливого до приємного важко було й уявити.
— Привіт. Я думала, що мені краще поки що не виходити зі своєї кімнати. Ти ж чув, що щойно казала...
— Джейн… — не в стилі Маркуса було перебивати леді, але він чомусь її перебив. — Не має значення, що вона казала, я не хочу, щоб ми це обговорювали.
— Ти теж засуджуєш мене?
Його обличчя було таким же блаженним і радісним, як завжди, але в його словах з'явилася якась дивна різкість.
— Ти сама знаєш, як усі ми ставимося до “людей зеленої води”. Я не розумію, навіщо ти спілкуєшся з ними, навіщо ризикуєш своїм становищем заради них. Не знаю, що ти наробила у храмі. На щастя, мене там не було, а всі ці пересуди я не слухатиму. Я не хочу про це знати. Ти прибула з іншого світу, і, мабуть, це нормально, що ти маєш дивацтва. Я не хочу, щоб наша дружба припинилася, але й чути про твої дивні захоплення, я теж не хочу. Давай просто вип'ємо вина і поговоримо про щось інше.
Джейн та Маркус вийшли на веранду і завели розмову про зірки. Маркус поводився цілком повсякденно, ніби він нічого щойно не говорив про людей із сірого будинку. А Джейн дивилася на нього, слухала, а в її душі поєднувалися пласти найрізноманітніших почуттів. Маркус – такий чудовий чоловік. Ну чому він, як і всі інші, зневажає людей з каліцтвами? Джейн була дуже щаслива, що вона могла спілкуватися з ним так само як і раніше, і разом з тим – його слова принесли їй певну гіркоту. Вона розуміла: зроби вона що завгодно, він не відвернеться від неї, адже такі у неї дивні захоплення. Адже вона дівчина з іншого світу, і любити “людей зеленої води” – це просто чудернацьке хобі, яке легко зможе прийняти закоханий чоловік. Так, тепер Джейн це усвідомлювала, він був закоханий у неї. Вона бачила, як щось незриме кипіло в ньому, коли він говорив про її дружбу з людьми сірого будинку. Але разом з цим він просто побажав заплющити на це очі.
Джейн усміхнулася.
— Тобі так сподобалося моє оповідання про сузір'я Оріон?
— Звичайно, ти завжди захопливо та чудово розповідаєш про все.
Маркус засміявся, а Джейн подумала, що насправді її усмішка зовсім не була щасливою, розповідь молодого чоловіка вона зовсім не чула. Вона посміхнулася, але в її серці панував смуток. Ця усмішка була сповнена гіркоти та скорботи. І чому вона з'явилася на її обличчі? Невідомо. Їй здавалося - цей світ ідеальний, крім неприйняття мешканців сірого будинку. Але хіба може бути таке “крім”? Вона дивилася на зірки й думала, що щось у цьому світі не так. Щось не так у всіх світах.
Її думки перервалися словами Касандри, що зайшла на веранду:
— Леді Джейн, ми з дамами так давно не насолоджувалися вашим суспільством, а ви так і не приділили нам частки своєї уваги.
Джейн здивувалась такому сильному бажанню Касандри поспілкуватися з нею.
— Звісно, я зараз підійду. — Джейн кинула лагідний погляд на Маркуса і пішла за Касандрою.
Група дівчат з вишивань в нетерпінні вже чекала на Джейн. Всі вони посміхалися і загалом були надзвичайно веселі. Джейн на мить здалося, що король Фелікс оголосив їх усіх своїми нареченими, такі вже вони були задоволені.
— Леді Джейн, ми не засуджуємо вас, — озвалася одна з дам. — Звичайно, для нас ці люди жахливі, але… — решта захихотіла. — Ми вже давно зрозуміли, що ви закохані в Козлоногого і хоч для нас ці створіння кошмарні та огидні, ви з іншого світу і ваше сприйняття відрізняється від нашого.
- Це так романтично! — вигукнула ”Найрозумніша”. — Мама забороняє мені про це говорити, але ти захищала свого коханого там, у Храмі. Це найшикарніша історія кохання, яку я коли-небудь чула! — усі пані зі змовницькими обличчями закивали словам ”Найрозумнішої”.
— А ви, правда, заради нього готові відростити й собі на ногах копита? — обізвалась дівчина з каштановими кучерями.
Джейн не знала, що можна відповісти на такі дурні питання. Вони не засуджували її, склавши у своїй голові незвичайну романтичну історію, на кшталт Есмеральди та Квазімодо. Для них це лише забава, можна сказати, що їх реакція нічим не відрізняється від реакції Маркуса - у Джейн такі чудасії, така у неї й химерна любов.
— Ні, я не вирощуватиму собі копита. Трістан, так само як і всі, має право відвідувати храм Матері Природи й саме тому я його й захищала.
- Трістан? — одна з дам обернулася до своєї сусідки й голосно прошепотіла їй на вухо, — у них що імена є?
- Леді Джейн, тихіше, - озвалася Касандра, - не говоріть таких гучних слів. Ми розуміємо, що любов перекрила для вас усі правила та суспільство, в якому ви перебуваєте, але ці люди не мають права відвідувати храм, та й взагалі розгулювати, де їм заманеться. Думаю, їм і у своєму будинку живеться непогано, а ви можете бачитись з ним на його території. Але, звісно, погоджуся, що це дуже романтично, те, що ви намагалися його захистити.
У Джейн запаморочилося в голові. Всі ці жінки зовсім не збираються бачити в людях сірого будинку особистостей. Вони не хочуть бачити життя, проведені в ув'язненні. Вони лише від нудьги вигадали цікаву історію і хочуть почути її подробиці. От і все. Всі вони ніколи не приймуть "людей зеленої води", щоб Джейн не робила.
— Вибачте, я погано почуваюся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Срібне яблуко, Анна Авілова», після закриття браузера.