Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Джеймс похитав головою.

- Крім того, що розповів Раді Френсіс, я не можу нічого згадати.

- І що ж він розповів? - поцікавився Хейз і трохи подався вперед.

Джеймс на мить завмер, роздумуючи, чи може він говорити про таке. Але Хейз теж один із хранителів. Хлопець зітхнув.

- Він сказав, що бачив, як мої очі буквально почорніли. Як у хранителя Олексія.

Містер Хейз дивився на Джеймса, чекаючи продовження. Він напевно розумів, про що йдеться.

- Цікаво. І при цьому ти не чаклував? Ти випадково не сердився, не хвилювався, нічого такого? - Уточнив він, помітивши як Джеймс негативно махає головою.

- Ні, я...пам'ятаю, я був злий. Ми не зійшлися в думках з Френсісом і посварилися, але це все.

Вільям Хейз задоволено кивнув, наче почув те, що хотів.

- Отже, твоя сила виявилася, коли твої емоції були непідконтрольні тобі. Хоча, зізнаюся, твоя магія для мене є загадкою. Поки що. Але я впевнений, у нас все вийде.

- Містере Хейз, Мартін...містер Лютом згадував неприпустимі закляття. Він гадає, що на мене могли накласти одне з таких заклять. Ви не могли б мені сказати, що він мав на увазі?

Вчитель невимушено відповідав.

- Неприпустима магія криє свій прихований зміст у назві. Це чаклунство, що йде проти всіх законів природи. Така магія заборонена і я не думаю, що ти був їй підданий. Неприпустимі закляття залишають слід, як і майже всі на цій землі. І не будемо зараз про це.

Не встиг Джеймс прити до тями, як містер Хейз склав долоні перед собою, з силою стиснув їх і розвів у сторони. У повітрі перед ним з'явилась і зависла свічка. Звичайна, без свічника, відзначив про себе Джеймс, намагаючись не дивуватися тому, що свічка висить у чотирьох футах над підлогою сама собою.

- Отже, насправді, все досить просто. Відключаємо мізки, зосереджуємося на свічці та пробуємо її запалити. Це завдання на концентрацію. Без неї ми з тобою ніхто як маги.

Джеймс відкрив рота, щоб поставити запитання, але містер Хейз уже продовжував.

- Для того, щоб свічка запалилася, важливо пам'ятати кілька ключових моментів. По-перше, ти можеш це зробити. Це не віра, а знання, тож припини мучитися побоюваннями, що в тебе не вийде. По-друге, тут не потрібна жодна інша енергія, окрім твоєї волі. Витрати сил мають бути мінімальними. І по-третє, жодної фізичної напруги. Ти не намагаєшся пройтися по кімнаті в громіздкому скафандрі або звільнити від мотузки руки. Нічого такого. Тут працює тільки твій намір та концентрація. Зрозуміло?

Джеймс пам'ятав це дуже добре. Він знову прокрутив у голові цей спогад. З того часу минуло два тижні і все трохи прояснилося. Він - маг, який ні чорта не тямить у магії. Але свічка все ж таки загорілася того вечора.

Клас з історії вже почався, коли Джеймс отямився від своїх спогадів.

Елінор Еван-Грін з'явилася поряд так раптово, що це змусило його здригнутися. Волосся звично розпущене, спадають витонченими хвилями на плечі. Темно-синій светр і джинси. На вигляд звичайна старшокласниця. Дівчина помітила його реакцію та оцінюючий погляд.

Вона сіла поряд і приготувалася до заняття, скрупульозно підтримуючи свою навчальну легенду. Цікаво, як це прикидатися школярем і сидіти на уроці? Джеймс міг легко стверджувати, що він нізащо не став би повертатися до школи. Ні за які хвиги-миги.

- Ти мене налякала - так тихо підійшла.

- Вибач, просто поспішала. Не хотілося запізнитися на урок і втратити прихильність місіс Гаррісон, - тоном старанної учениці відповіла дівчина і поправила на носі неіснуючі окуляри.

Це правда, подумав Джеймс про себе. Елінор ходила у улюбленцях у викладача історії, на відміну від нього. І все ж таки її відповідь видалася Джеймсу нелогічною.

- Стривай-но, що означає ти поспішала? Це не так працює. Коли люди поспішають, вони видають набагато більше зайвих звуків. Впускають що-небудь, човгають ногами, - Джеймс примружився, намагаючись розгадати цю загадку.

- Все просто, - відповіла дівчина, трохи схилившись до Джеймса, так що її волосся торкалося його руки, - коли я поспішаю, я іноді забуваю, що треба тупотіти ногами голосніше, щоб люди чули моє наближення і не лякалися.

Елінор пояснювала пошепки, щоб ніхто крім Джеймса не почув, і таким тоном, начебто роз'яснювала приклад із підручника. Він застиг і ледве міг дихати, відчуваючи її близькість, і коли Елінор відсунулася, він не відразу знайшовся що відповісти.

- Точно, з фізичним аспектом у тебе все на найвищому рівні. Але як це ти робиш? Адже ти маг, як я, так? Значить, я також так можу? Швидко пересуватися, телепортуватися, потрібно просто потренуватися, так?

Дівчина похитала головою.

- Це не моя магія, - кинула вона, намагаючись не надавати значення цим словам, але Джеймс бачив, за цією фразою стояло щось більше. Він не дочекався відповіді, але вирішив не чіплятися з розпитуваннями і повернувся до уроку. Елінор подивилася на нього і не витримала.

- Ти закінчив із розпитуваннями? - жартівливо поцікавилася вона, вдаючи що читає підручник. Та Джеймс помітив що її очі залишилися серйозними.