Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Остання фраза адресувалася Френсісу та Елінор. Потім чаклун звернувся до Джеймса і дружелюбним жестом вказав шлях нагору.

- Ходімо зі мною, Джеймсе. На нас чекають справи. A tout prix.

Джеймс пішов за магом на ногах, що ледь гнулися. Мозаїчна підлога розбігалася на всі боки. Він намагався відволіктися від думок, що наринули, розглядаючи білі стіни, суцільно обвішані картинами: від невинних пейзажів і портретів до вельми натуральних зображень сцен битв, назв яких Джеймс не знав.

Вільям Хейз провів хлопця до кінця коридору, відчинив перед ним двері і запросив увійти. Джеймс подивився на свого вчителя. Яким би не було його горе, він добре ховав його. Дуже добре.

- Ну що ж, містере Брістоул. Джеймсе, - він кивнув собі, Джеймс навіть не встиг поправити його. - Гадаю, ми можемо розпочати.

- Добре, - відповів той і ступив усередину.

Вони увійшли до неосвітленої кімнати і Джеймс зробив кілька кроків у темряві. Від кожного його руху віддавало луною. Тут має бути дуже порожньо, подумав Джеймс.

Містер Хейз змахнув руками і громадини-штори, кожна розміром із екран у кінотеатрі, злетіли вгору. Джеймс примружився від яскравого світла, що хлинуло крізь вікна. Він роззирнувся. Навколо нього виявилося не менше тисячі квадратних футів вільного простору.

- Вона більше всередині, ніж зовні, - сказав Джеймс з посмішкою.

Десяток здоровенних мармурових колон підтримували стелю, прикрашену хитромудрими фігурами. Знизу Джеймсу було їх не розгледіти. Серед силуетів виднівся якийсь напис, але Джеймсу ніяк не вдавалося прочитати його через велику кількість прикрас. Паркетна підлога, стіни обшиті декоративними панелями кольору вибіленого дерева. Джеймс напружив зір. А може, то й було дерево.

- Так буде легше дихати. І легше думати. Тут нас не потурбують, ця кімната була створена спеціально для експериментів, тут можна практично все.

Містер Хейз помітив інтерес Джеймса до стелі і вказав пальцем вгору.

- Знаєш французьку?

Джеймс непевно знизав плечима. Не те, щоб він читав Жуль Верна в оригіналі, але дорогу до аеропорту спитати міг, дякувати шкільній освіті.

- Тут сказано: "Les bonnes choses viennent à ceux qui savent attendre. Les grandes choses viennent à ceux qui se lèvent et qui font tout pour y arriver". Хто нічого не робить - нічого й не досягає, якщо двома словами. Дуже правильно сказано, чи не так?

Джеймс не міг не погодитись із справедливістю вислову.

- Тільки якщо знаєш, що робиш.

- Мудре зауваження.

Вільям Хейз ще раз змахнув рукою і перед ними з'явилося два крісла. Жорстких, із високими спинками.

- Сідай, Джеймсе.

Юнак улаштувався на своєму місці.

- Як мені розповідали, ти - незвичайний маг, - помітивши подив Джеймса, він пояснив. - Реагуєш незвично на стандартні закляття. І ритуали. Але про це згодом. Спершу я хочу дещо розпитати тебе. Не хвилюйся, це будуть прості запитання.

На якусь мить Вільям Хейз став дуже схожим на шкільного психіатра, якого всіх змушували відвідувати хоча б раз на рік. Джеймс підняв одну брову.

- Ти хочеш про щось запитати?

- Ні, сер. Прошу вибачення. Я просто здивований.

- Чому саме?

- Я не впевнений, що розумію, що зараз відбувається. Ніколи раніше я не займався нічим подібним. Для мене це все не просто нове, а десь за межею реальності. - Джеймс спробував вкласти у свої слова все, що відчував, але усвідомлював він небагато.

- Це якраз добре. Твоя свідомість чиста, то буде навіть легше працювати.

Чарівник схрестив ноги і сперся на спинку свого стільця. Зайнявши зручну позу, він приступив до питань.

- Тобі невідомо, хто з твоєї родини володів чи володіє магією?

- Ні, сер.

- Ти ніколи раніше не користувався нею?

- Ні, сер.

- Жодного разу?

- Мені про такі випадки невідомо, сер.

Містер Хейз підняв брови і замружився на мить.

- Припини, будь ласка, кликати мене сером. Ми не в армії. Містера Хейза буде цілком достатньо. Продовжимо.

- Добре, містере Хейз.

Маг задумався на мить і продовжив розпитування. Джеймс намагався відповідати якомога лаконічніше, щоб не заплутати людину, яка може йому допомогти. І щоб самому не заплутатися у тому, що відбувається.

- Після ритуалу призову ти відчував запаморочення чи, може, галюцинації?

Джеймс напружив мізки, але так нічого й не згадав.

- Ні, нічого подібного. Хоча, якщо подумати... я пам'ятаю, було холодно. І язик ніби онімів, як від анестезії у стоматолога.

Джеймс осікся. А раптом вони, ці чарівники, не знають, хто такі стоматологи.

Але чарівник кивнув йому.

- І після того, як тебе повернули зі світу мертвих, ти аж ніяк не виявляв своїх магічних здібностей?