Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

У дальшій частині печери знайшовся вузький прохід, котрий вів кудись у глиб.

Перш ніж лізти туди, я вирішив подивитися, а що зовні? Я ж не підземний мешканець, свіже повітря та простір мені миліший. Та й треба оцінити, хоч приблизно, куди нас закинуло. Зрозуміло, що в напівтемряві сутінків багато не побачиш, але хоч щось. Ліс, наприклад, навколо чи пустеля? Печера всередині самотньої гори, чи тут цілісний кряж? Біля підніжжя чи вище? А що на обрії? Раптом там вогні міста сяють, а ми тут даремно марнуємо час, зображуючи печерних жителів.

Якщо виходити із Земних прикмет, то таки вечоріло. Бо на небі вже спалахували зірки. А щоб не було жодних сумнівів, що я не на рідній планеті, просто над головою висів зеленувато-блакитний місяць. А трохи віддалік — другий. Значно менший і неприємного червоної барви.

Печера знаходилася біля підніжжя єдиної в найближчому просторі гори. Загалом навіть пагорб. Метрів сто заввишки і з плавно згладженими боками, по яких росли різноманітні дерева. Зелені!. З листям та голками. Точніше не скажу. Я і на Землі тільки березу міг від інших відрізнити.

Жодного міста на обрії не було. В кожному разі, за стіною лісу, що починався буквально за десять кроків від печери, нічого схожого не видно.

Зате була дорога. Не з жовтої цегли, як у країні Оз, звичайна ґрунтовка, порізана колесами возів. Проходила вона повз печеру, а куди і звідки ще треба було з'ясувати.

А ще на дорозі знайшлася суттєва перешкода у вигляді сірого та ікластого звіра.

«Молодий вовк. Рівень 7. ХП 100»

Вовк сидів метрів за двадцять від печери і з цікавістю поглядав у мій бік. Не чекаючи поки він загриться, я зробив кілька кроків назад.

Ясно-зрозуміло. Система на пальцях пояснює, що назовні мені вибиратися рано. З таким рівнем вовка не пройти. Значить, треба прокачуватися всередині. На гоблінах.

Так… Я ж розширив відомості про світ. Чи повинна Система це діяння якось відмітити? У плані, карту місцевості мені видадуть? Хоча б міні?

Інтерфейс?

Є така діло. І анімація звична. Хочеш — глобус, хочеш — карта. Хочеш — план місцезнаходження.

Глобус… Ух ти, чисто ковдра з клаптів усіх кольорів, з декількома яскравими цятками. Треба розуміти — це місця знаходження Джерел. А колір… Ступінь небезпеки регіону. Від білого до чорного. Цікаво, де мене висадили? Трясця, а Джерела добряче розкидані. По суті, весь світ обійти доведеться. Щоб до кожного завітати.

Карта… Ага. Більшість території, хоч і без будь-яких позначень, зате біла. Тобто найбезпечніша. Ну, логічно. Стартова локація і повинна бути такою. Лівіше — починається зелена ділянка. Попереду та позаду — салатова. А правіше — світло-жовта. Туди, до речі, дорога стелиться. Ага, і вовчисько там-таки сидить. У центрі карти єдина, ледве позначена сіра цятка. Це, на кшталт, я тут. І жодного Джерела в межах карти. Короста… Відчуваю, доведеться побігати. Ну, та вже якось. Відрядження у мене не один день. А як би не довічне. Так що поспішати нема куди.

План…

Тут інформації трохи більше. Користі, правда, жодної. Все це я й без плану знаю. Ось — вхід, там — вихід. Це багаття. Це моя лежанка. Тут Сашка прийшла до тями. Стоп… А що це за квадратик? Раніше там жодної позначки не було.

— Лео! Лео… Іди сюди. Я знайшла щось. Тут скриня якась. Не відкривається.

Зрозуміло. Позначка виникла, бо Сашка знайшла її. Саме так це і працює. Щоб карта промальовувалася, треба або купити вже готову чи самому дослідити місцевість.

— Іду.

До речі, у стартовій скрині рідко трапляються хороші речі, але в нас все ж таки не типова іграшка, а по-перше, — реальне життя. По-друге, — спецзавдання. І якщо Спостерігачам так важлива моя місія, то мали хоч трохи потурбуватися.

Скриня стояла недалеко від входу, але так, що якщо йти назовні, то її прикривала твоя ж власна тінь, що падає від багаття. Начебто і не захована, а фіг побачиш.

Ну, і що тут?

Непогано! Я сказав би, навіть дуже непогано. Знайшов би її одразу, не мучився б із гоблінами. Хоча, все на краще. Повоювавши з клаповухими, я знову повернув собі уже призабуте відчуття незахищеності і змушений був напружити всі сили для перемоги. А це важливо… Розслаблятися не можна. Навіть якщо у тебе гарний шмот. Тому що завжди є шанс напоротися на ворога ще більш прокачаного.

Ну, а тепер запустимо жадібні рученята в посилку від старших братів по розуму.

«Легка кольчуга воїна. Захист корпусу +10. Бонус — «+2 до статури»

«Легкий шолом із бармицею. Захист голови +10. Бонус — «+2 до сили»

«Щільні шкіряні рукавички. Захист рук +5. Бонус — «+1 до спритності»

«Міцні шкіряні штани. Захист ніг +5. Бонус — «+1 до витривалості»

«Міцні чоботи. Захист ніг +5. Бонус — «+1 до сприйняття»

Меч воїна. Одноручна зброя. Ураження «15-25». Універсальна. Без вимог до характеристик. Бонус — Сила +1. Шанс критичного удару +2%

Малий щит. Додатковий захист. Бонус — Статура «+1». 50% шанс зрізання критичного ураження.