Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"

В’ячеслава це не зупиняє. Він їде за автобусом, не відступаючи ані на мить. Виходжу на своїй зупинці й прямую до Соломіїного будинку. Не встигла зробити й кілька кроків, як В’ячеслав, мов тінь, знову наздоганяє мене.

"Ну, куди ж без нього," — подумки зітхаю, готуючись до чергової розмови.

— Миро, куди ти так поспішаєш?! — вигукує він, і я відчуваю, як його кроки наближаються позаду.

— Не твоя справа! — кричу, і без вагань продовжую свій шлях, не звертаючи на нього уваги.

— Чому так грубо? — звучить його запитання, але я вже відчуваю, як гнів в мені набирає обертів.

— Бо ти вже дістав мене зі своїм шпигуванням! Тобі що, зайнятися нічим, що цілими днями висліджуєш мене?! — вигукую я, дивлячись йому прямо в очі. — Пам’ятаєш, я на початку тобі говорила, що знайду собі іншого, і вийду заміж за нього. Так ось я вийшла заміж за іншого, а з тобою я — більше ніколи не буду! Тож можеш не бігати за мною, як щеня! —  сердито кричу я, але на В’ячеслава не звертаю уваги.

— І фіктивний шлюб з Максом був єдиним твоїм рішенням, щоб позбутися мене? — запитує він, і я зупиняюся, зіткнувшись з його поглядом.

— Звідки такий висновок? — допитливо запитую я, намагаючись розгадати його наміри.

— Просто випадково підслухав розмову Назара з Максом. І він не вважає ваш шлюб за справжній. Ти для нього лише іграшка, щоб допомогти йому отримати бізнес батька, —  говорить впевнено він, але я не вірю йому.

— Максим вважає наш шлюб справжнім, а на бізнес батька йому начхати! Так що твої слова — лише вигадки, — кажу я, збираючись йти далі.

— Буду радий якщо це дійсно так, але я чув їхню розмову, тому з приводу фіктивності можу посперечатися — промовляє досить впевнено В’ячеслав, а я обертаюся до нього.

— Де ти міг почути розмову Максима з Назаром? — кидаю допитливий погляд.

Цікаво, яку вермішель він мені на цей раз навішає.

— Я пив каву в кафе, яке знаходиться прямо в тому торговому центрі, куди я тебе підвозив. І за сусіднім столиком вони сиділи удвох. До речі, це було саме перед тим як ти вийшла заміж за нього, — спокійно відповідає В’ячеслав, і я розумію, що він не бреше.

— Так, спочатку наш шлюб був фіктивним, але тепер він справжній. Можеш втокмачити собі це в голову, щоб не забути! — досить голосно говорю, розвертаюся та йду.

— Миро, чекай! — В’ячеслав кладе свою руку на моє плече, зупиняючи мене в останню мить.

— Щось і ще? — запитую, при цьому зберігаючи холодний тон на своєму обличчі.

— Я відчеплюся від тебе, але твоя мама мені наче рідна матір. Вона дуже хоче, щоб я з тобою був, — його слова прозвучали зі смутком, і його погляд вражав тим же відчуттям.

— А ти хочеш бути зі мною, В’ячеславе? — запитую я, споглядаючи на нього.

— Насправді я хотів бути з тобою, щоб бути ближчим до твоєї мами. Адже вона як ніхто мене розуміє! — наголошує він, досить голосно на останніх словах.

— Чудово, рідну доньку вона не розуміє, а тебе розуміє. Дивно все якось. Але зараз мені потрібно йти! Тож бажаю тобі щастя! —  я посміхаюся, намагаючись таким чином розбавити нашу не дуже приємну бесіду перед чим.

— І тобі бажаю бути щасливою з Максимом! — його впевнений голос прозвучав, як підтримка, і я була досить враженою.

— Удачі тобі, Миро! — вигукнув наостанок В’ячеслав та пішов.

— Прощавай! —  вигукнула йому вслід, сповнена дивних почуттів, які важко описати.