Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

- Ти не розумієш! - нервово вигукнула вона. - Ти кожного дня з ним поряд. Знатимеш перша хто до нього приходить і коли! Можливо, щось почуєш!

- Будь ласка! - після цих слів Інна тицькає прямісінько мені в руки пакунок. - Ось! Вагітним не можна відмовляти!

     “Нісенітниця якась!”

- Добре! Я спробую! 

     “Завжди не вміла як слід відмовляти! От і маю тепер! Нову проблему у вигляді блонди!”

- Дякую! - просяяла вона.

     Білявка хутко попрощалася та поспішила геть, може щоб я не встигла передумати.

     Я ж, залишилася на цій лаві разом зі своїми сумними роздумами.

    “Чому так буває? Щойно тобі починає здаватися, що ти щось відчуваєш до людини, як тебе кидають прямісінько в багнюку?”

     Так гидко стало на душі! 

     “Він для мене ніхто! Просто тимчасовий шеф! Знайомий… Ніхто… Ніхто…”, - повторюю про себе, але біль від розчарування все одно не дає спокою. 

      Ковзаю поглядом на свої руки, які тримають той клятий пакунок. Стало ще більш огидно, тільки вже від свого вчинка! Бо щойно тільки як слід дійшло на що я погодилася!