Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Марко із оголеним торсом стояв перед ним, як новобранець на медкомісії, і терпляче виконував усі його вказівки.
Нарешті той глибоко вдихнув, потер лоба.
— Ну, що ж, юначе… — з огляду на поважний вік містера Велінгтона, таке його звернення до Шведа було цілком виправдане. Від того Флемінг тихо й задоволено гмикнув, сидячи у зручному кріслі в кутку кабінету старого хірурга.
Велінгтон Маркові чимось нагадував Кренцеля — літнього патологоанатома з Кам’янця, з яким Швед був знайомий ще за старих часів. А може, то тільки так йому здавалося?
— Усе так погано, пане лікарю? — поцікавився Марко, не зводячи із Велінгтона погляду.
Той не поспішав відповідати, розмірковував.
— Одягайтеся, — промовив нарешті.
Марко зітхнув, взяв зі спинки стільця сорочку, взявся одягати її у той час, коли хірург і далі мовчки спостерігав, як рухаються його пальці, застібаючи ґудзики.
— Кхм… — прокашлявся нарешті Велінгтон. — Ситуація така: певно, мій колега, лікар Файєнс уже вам казав: під час поранення у вас було пошкоджено плечове нервове сплетіння. Зазвичай у такому випадку, і я не буду цього приховувати, відновлення довге і болісне. Це ж не якась подряпина… І якщо пацієнт не докладає до того відповідних зусиль, наслідки можуть бути вкрай неприємні, бо, зізнаюся вам щиро, повне відновлення відбувається не завжди. Власне, усе залежить від того, скільки нервів у сплетінні було травмовано під час поранення. Та, схоже, вам направду поталанило, юначе, бо могло бути й гірше…
— Та куди вже гірше… — зітхнув Марко. — Рука погано працює…
— Могло, могло. Не сперечайтеся, — похитав пальцем Велінгтон. — Я спостерігав, як ви рухаєте рукою, застібаєте ґудзики… Дрібна моторика у порядку, рука рухома, проблема, наскільки я розумію, із цими гострими болями у плечі та занімінням м'язів.
— Так. Останніми днями почуваюся кепсько, — відповів Марко, розтираючи заніміле після довгих маніпуляцій Велінгтона передпліччя. — Найгірше те, що біль починається раптово. Я не можу займатися фізичними вправами, користуватися зброєю, не можу навіть обпертися цією рукою.
Хірург із розумінням кивнув.
— Проте нічого нового я вам не порекомендую, — проказав він. — Фізичні вправи — це добре, але тут головне — не переборщити. Теніс, наприклад — то буде завелике навантаження. А от плавання, масаж — стандартний у таких випадках припис. Якщо сильно болітиме, я припишу вам хороше знеболювальне. Наші нові розробки. Діє швидко, знеболює надовго.
Та постарайтеся, однак, не зловживати; робити укол тоді, коли біль вже направду нестерпний. Порекомендую також радонові ванни. У таких випадках вони дуже помічні, — знову кахикнув у кулак лікар. — А у вашому конкретному випадку — просто необхідні, бо у вас є цілком реальна можливість вилікувати плече.
— Справді? — радо запитав Марко.
— Найкраще вам поїхати на курорт термальних вод… — продовжував Велінгтон. — Скажімо, Бад-Гаштайн. Чудовезне місце, скажу я вам, сам підліковуюся там щороку.
Марко усміхнувся собі під ніс. Ліза давно йому торочила про той Бад-Гаштайн.
— А ще, — замислено сказав лікар, — є у вас знайомі десь за містом, які розводять бджіл? Алергію на бджолині укуси маєте?
Марко замислився, похитав головою.
Окрім тітоньки Елізабет із її садибою у Вілтширі на думку нікого не спадало, у неї в садку стояли кільканадцять вуликів, і тітонька страшенно пишалася тим, що може не тільки сама смакувати домашнім медом, але й мати невеличкий бізнес на тому.
— Маєте на увазі… — почав було Марко.
— Так, саме так, — кивнув Велінгтон. — Бджолині укуси для вас теж стануть помічними. Однак і тут потрібно знати міру. Якщо надумаєте — я можу відрядити до вас свого помічника, який проведе вам кілька сеансів. Перевіримо ефект. А поки… Ось, юначе, ваше знеболювальне…
* * *
— Радонові ванни, Бад-Гаштайн, а тепер ще й бджолині укуси… — хитав головою Марко. — Змовилися вони усі, чи що?
Кермувати лівою було не дуже зручно, після маніпуляцій Велінгтона плече розболілося не на жарт. Марко кривився, але, зціпивши зуби, терпів той біль. Уколи, які приписав містер Велінгтон, він зробить уже вдома, ближче до вечора, якщо не минеться.
— Не сумуйте, друже! Повернемось із Москви — поїдете до свого Бад-Гаштайна, — весело промовив Флемінг. — А може, і я з вами… То ж усе-таки альпійський гірськолижний курорт! Ото вже де відірвемось! — додав за якусь мить. — Ви добре стоїте на лижах?
Швед кивнув.
— Прекрасно стою. Однак у мене є умова: поїдете з нами, Яне, якщо знайдете собі до того часу якусь подружку. Дратувати Лізу я вам більше не дозволю, — гмикнув він.
— Де ж я її знайду?
— Пф-ф-ф… — Марко припаркував авто і повернувся до Флемінга. — То вже не мої турботи, Яне. Не мені ж вам підшукувати дівчат. Та й не думаю, що у вас із тим виникнуть якісь проблеми.
* * *
Сюди, у святая святих — резиденцію управління розвідки МІ-6, що розташовувалася на Бродвей-Білдинг, уперше він потрапив ще перед поїздкою до Харбіна, до поранення. Вхід за спеціальними посвідками, свіжопофарбовані коридори, гамірні кімнати, з яких долинає то клацання друкарських машинок, то якесь незрозуміле пищання, шурхіт паперу… Кожен заклопотаний своїми справами, кожен рухається наче за своїм власним маршрутом…
І вся ця, на перший погляд, незлагоджена метушня і хаотичні орбіти кожного, хто пересувається коридорами і численними кімнатами, клацання, писк, цокання, стукіт, усе це — голос єдиного механізму, системи, головною метою якої є безпека і захист інтересів Великої Британії. Усе це лише верхівка «айсберга» під назвою Спеціальна секретна служба розвідки МІ-6. Її існування — неофіційне, тому усіх цих людей насправді наче й не існує. Марко завжди серед них, неіснуючих. Нічого нового.
Флемінг іде поряд, не відстає.
Вони спускаються сходами все нижче і нижче. Десь угорі над ними залишаються гамірні метушливі коридори та заклопотані працівники.
Тут, на нижніх поверхах, прохолодніше і похмуріше. Якщо не рахувати кількох охоронців — майже безлюдно. І тихо… Геть тихо.
Денне світло замінюють електричні лампи, луною віддаються кроки…
Їх супроводжує невисокий, міцний, схожий на борця чолов’яга у традиційному для англійця картатому костюмі із ретельно зализаним назад рідким волоссям.
«Його зовнішність, попри нестандартну приземкувату статуру, геть безлика, — упіймав себе на думці Марко. — Навіть вік його неможливо вгадати. Можливо, йому за п’ятдесят… Перетнувшись із ним на вулицях Лондона, мабуть, і не впізнав би його — на обличчі жодної зачіпки, аби воно залишилося у пам’яті. Хіба що оця претензійна краватка у широку, яскраву смужку! За нею його можна було б упізнати». Та краватка мала відверту, ба
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3», після закриття браузера.