Читати книгу - "Моя всупереч, Алекса Адлер"

«Я бачив, як Повелитель А-атон приніс-с-с тебе, Ліно. Бачив, якою ти була. І можу з повною відповідальністю тебе запевнити − зараз ти зовсім не схожа на те забите, перелякане звірятко», − наводить ще один вагомий аргумент Чотжар. І цього разу реально дієвий.

Він має рацію. Я дійсно більше не схожа на ту нещасну рабиню, яку вона бачила. Власне, сьогодні я навіть на землянку не дуже схожа. Причина проста − майстерний макіяж. Як відчувала, і попросила своїх вірних лайс трохи змінити візуально мої риси. Та й весь мій образ, включаючи приталену розкішну чорну сукню з короткою накидкою, поли й високий комір якої вишиті яскраво-червоними візерунками, корону і темряву, що клубочиться біля моїх ніг, – все це складно зіставити з тією жалюгідною і безпорадною бранкою цинотів, яку вона, швидше за все, навіть не запам'ятала.

Але є ще одна небезпека. Малоймовірна, оскільки я не вірю, що мій чоловік про це тоді не подумав. Адже з самого початку купував мене саме для ролі се-авін. Але все ж таки…

«Якщо Повелитель А-атон особисто викупив у неї мою Соню, ця Зеа-ма може зрозуміти, що втрачена нею дівчинка зі мною якось пов'язана», − все-таки ділюся своїми побоюваннями з хранителем, вже майже незворушно спостерігаючи за наближенням синьошкірих гостей.

«Сама віриш, що він став би особисто це робити, ставлячи під загрозу всі свої плани?» − поблажливо хмикає Чотжар. Подумки, звісно.

Справді. Не став би. Це ж А-атон. Напевно, він усе зробив так, щоб ніхто нічого не вирахував.

− Від імені свого народу вітаю вас, імператрице, − зупинившись перед троном, синя шанобливо кланяється мені. Як і її супутники.

Цей низький грудний голос мені снився у кошмарах.

– І я вас вітаю, віцеконсуле. Рада бачити в імперії Аша-Ірон, — відповідаю завченими формулюваннями. Мовний апарат мене, слава небесам, не підводить, голос звучить рівно і спокійно, як і має. Два місяці практики мені пішли на користь. І я дозволяю собі трохи цікавості: − З консулом Еска-авадом щось трапилося, інсі Зеа-ма? Нас не повідомили про зміни складу вашої делегації.

Повинна ж я дізнатися, через що потрапила до такої небезпечної ситуації. Зрештою, маю таке право.

Синя випростується, підводячи на мене погляд. Розглядає з неприхованим інтересом. Але впізнавання в її очах я, здається, не спостерігаю.

− На жаль так, ваша величність, − відповідає вона, скорботно насупившись. − Консул Еска-авад несподівано помер практично перед вильотом у ваш сектор. Мені довелося терміново його замінити.

Я давно вже звикла, що у сфері високої політики рідко колись щось відбувається просто так. От і ця новина викликає в мені шквал підозр і припущень. Надто вже все невчасно. Або навпаки — надто вчасно. Тут дивлячись з чийого боку подивитися.

− Нам шкода. Консул Еска-авад багато зробив для дружніх відносин між нашими державами, – видаю відповідну до нагоди фразу. Хоча з самим консулом я особисто не була знайома, лише його досьє вивчала. – Але ми готові почути мету вашого візиту, віцеконсул.

Звичайно, ця мета нам загалом відома. Але регламент є регламент.

Синелиця, схиливши чемно голову, береться зачитувати офіційне звернення Дагрійського сенату, потім список пропозицій до мене, як до імператриці, суть яких зводиться до спроб вибити нові інвестиції, вигідніші для республіки торгові мита й тому подібне.

А я в цей час не можу не думати, чого раптом помер дагрієць, якого навіть літнім можна було назвати з великою натяжкою, за мірками цієї раси. Адже я пробіглася очима по особистих характеристиках членів делегації, і там нічого не було про те, що консул хворий.

Дивно це все. Дивно та підозріло.

І якщо мої підозри вірні, якщо ця інсі має до смерті свого начальника хоч якесь відношення, то чи пов'язані її мотиви з візитом в Аша-Ірон і зі мною? Чи стався збіг і це всього лиш їхня внутрішньорасова боротьба за владу? Потрібно дізнатися.

«Чотжаре, що каже Ніба щодо її емоцій? Вона мене впізнала?» − цікавлюся у свого хранителя.

«С-с-складно с-с-сказати. Здивованою вона не була. Але злегка занервувала, коли ти с-с-спитала про консула, − повідомляє мені на-агар. − Ментально зчитати я її не можу. Хорош-ш-ший блок стоїть. Підготувалася інс-с-сі».

Ну, останнє якраз не дивно. Рідко які дипломати легко видають секрети своїх держав. А ось знервованість через моє питання ще більше додає підозр.

Тим часом інсі Зеа-ма закінчує свою промову, чомусь кидає швидкоплинний, по-жіночому зацікавлений погляд на Сетору, що стоїть поруч зі мною, й тільки після цього знову вичікувально дивиться на мене.

− Я вас почула, віцеконсул, − ще одна формальна фраза, яка є сигналом для мого радника. − Буду рада конструктивно обговорити всі озвучені вами пункти у присутності моїх радників, економістів та правовиків.

А Сетору в цей час спускається до застиглої синьошкірої, щоб прийняти на руки офіційний документ звернення. За традиціями дагрійців він викладений на справжнісінькому сувої зі спеціального «паперу», хоча, звісно ж, має цифрову форму, з якою ми й працюватимемо.

І знову я помічаю, що погляд дагрійки стає відверто оцінювальним. Відчуваючи незрозуміле роздратування, що вельми неприємно дряпає мене зсередини, я вже без здивування відзначаю, як відверто облизує вона очима чоловічу спину і те, що нижче, коли жрець повертається до мене назад, тримаючи в руках документ.

− Я докладно вивчу ваші пропозиції. І вже завтра ми зустрінемося для їхнього обговорення, – повідомляю своє рішення. – А поки що запрошую бути нашою гостею та відпочити з дороги. У столичному палаці для вас та ваших помічників відведено ціле крило та окремий штат прислуги.

– Дякую вам, імператрице, – кланяється віце-консул, а за нею і її супутники.

Підкоряючись помаху моєї руки, поряд з ними з'являються слуги, щоб провести делегацію до відведених покоїв. І даґрійці нарешті йдуть, залишивши мене наодинці з моїми соратниками.