Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

"Шок і вар, панове!

Васильковські пташки наспівали нам, що в передмісті розгорнулася справжня битва двох столичних его. 

Хто ще не чув: Василь Кулак, якого найчастіше називають королем столиці, за крок до того, щоб побудувати найбільший спорткомплекс країни. У планах ще концертні майданчики та соціальний ресторан. А як же музеї, Кулак?

Але плани не такі безхмарні, як здається. Кримінальний авторитет (колишній? нинішній?) зіткнувся з регіональним опором. В особі пролазливої Аліси Чернишевської, яку ви всі повинні теж знати. 

Вона закінчила славний шлях мажорки багато років тому і стала паломничати як свята Аліса. Тепер вона захищає територію дитячого будинку на кордоні з грандіозним проєктом Кулака.

Пташки наспівали, що король і активістка люто ненавидять одне одного. А ще, без чого наша робота була б нудна і марна, виявляється, Чернишевська обслуговує Кулака. Так-так, саме там. У ліжку.

Але як ви здогадалися з фото, у цій історії є ще поворот. 

Судячи з усього, а точніше з розбитої фізіономії святої Аліси, колишній бандит — охочий лупцювати жінок. Стверджувати не беремося, оскільки Кулак гребував навіть послугами ескортниць. Він у нас суворий хлопець, ні з ким жодного разу не був помічений. 

Мусимо сказати, що в Аліси Чернишевської безумовно є смак. Багато хто з вас не знає, — як й ми  донедавна не здогадувалися, — але ті гучні заручини ще не святої Аліси і Дмитра Загродського скасовано через те, що він теж її бив. 

Хто вже не може дочекатися відвідати новий спорткомплекс у Василькові?"

Телефон на простирадло відкладаю. Він потім дзвінком терлінкає, але мені потрібен час отямитися.

Ну що ж.

Усе таємне колись стає явним. Тепер усі знають.

Відкладаю гіркоту на потім, адже...

... у скронях барабан утворився, і хтось б'є по ньому. Важкий рок. Хеві метал.

Катастрофа це.

Васю виставили в жахливому світлі, оббрехали. Фото дуже красномовне, а в публічних справах — одне фото дорожче за тисячу статейок.

Гаразд, мене всі терпилою запам'ятають.

Але його звинуватили у неприпустимому насильстві. Звичайно, за фактом усім буде плювати. Але формально, це катастрофа ось для його легалізації.

Безкровними пальцями беру слухавку.

— Ти у прибудові? — рубає Вася, на фоні шуму.

— Так.

Він мовчить тільки мить.

— Уже прочитала, так? Трясця. За кілька хвилин буду.

Переглядаю формальні новини в серйозних виданнях. Там таких повідомлень немає, але запитання про фотографію ставляться з натяком.

Потім він копошиться губами у моєму волоссі, а на стіл листки складає. Стукає по папері чомусь червоними пальцями.

— Піарні контори, що зі мною. Тут контакти. Тут їхні начерки за півтори години.

— Васю, що ти збираєшся робити? — підкидаю на нього голову. Він зібраний, але роздратований.

— Ти подивися, а вирішимо разом. Правду сказати, так це підтвердити, що Загродський посмів тебе зачепити ще раніше.

— Боже, ти що, та нам за будь-яку ціну потрібно довести, що ти ні в чому не винен, а на все інше плювати! Вони тут... вони тут продумали, як я можу публічно висловитися?

Обходить стіл і тепер моє обличчя своєю долонею піднімає.

— Ти що надумала? Та мені насрати. Тебе брудом облили, я цього так не залишу. Ти про це думай.

Намагаюся зрозуміти з його вигляду, чи правду каже. Справді байдуже, що його в такому світлі виставили?

Поняття не маю, він коли діловий — хм, просто злий і все.

— У будь-якому разі, не можна дозволити всім думати, що я з тобою, а ти... ну ти зрозумів. Ображаєш мене.

А він мене очима теж прочитати хоче. Моргає частіше, ніж зазвичай. Навряд чи бачить як я скукожено край майки біля стегна натягую.

— Поговори з ними, ти в цьому краще за мене розбираєшся. І без фокусів, Алісо. Жертв от не треба. Продумати добре треба, бо Загродський цей у лікарні матрац пролежує, і виплисти все може.

Опускаю очі на папір, рядки стерильно рівними лініями дивляться. Ховаю від нього, звісно, як від спогаду про мерзотника навіть пересічні думки на бурульки перетворюються.

Кулак по столу вдаряє, я навіть не здригаюся. Усе зрозумів.

Цілуємося злагоджено: він мене жаром наповнює, щоб лід увесь лавою розтопити.

— Алісо, я на зону мерзоту посаджу. Там його вб'ють потім. Не хотів вантажити тебе, але якщо ти все ще боїшся... Не смій боятися. Більше ніколи.

— Дякую тобі, Васю, — накриваю його долоню своєю. — Якщо він заподіє тобі шкоду, я теж його вб'ю. Це інше. Я — квола і без навичок, але я придумаю. Я зможу.

По спині озноб крадеться, коли його пальці моє волосся з плечей відводять. Тягучий рух, як кров мастить під шкірою, де пульс прощупується.

Кулак в очі мені заглядає, своїм уважним, як завжди, поглядом. Але чи то помах вій, чи то майже непомітне смикання куточків видає його сум'яття. Він дивиться на мене уважно, немов уперше побачив.

Долоня, що погладжує мене по голові, випромінює жар. І приємно, і важко, саме як під час спеки.

— Дурень той, хто не повірить, що зможеш, маленька моя. Тільки заради мене підставлятися не будеш. Ось ніколи. Ми говорили, Алісо. Проблеми я вирішую. Будь-які. Якщо ось таке, як піар, ти перша дивишся, а потім разом вирішимо.

До вечора в нас із піар-командою формується план. Я готова публічно виступити і переграти тональність цієї ситуації. Поставимо акцент на тому, що записки мені відправили й історію з колодязем зробимо публічною.

Завтра будемо це обмірковувати з Маратом, тому що Кулак згоден на таке тільки після того, як убезпечимося і думку фахівця послухаємо.

Бачу, що Вася, м'яко кажучи, не в захваті від мого бажання перетягнути увагу на себе. І видно сподівається, що Марат таке направлення забракує.