Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Глава 24 – Радник.

Спускаючись по хитромудрих сходах, тримаючись за запропонований Шанлісом лікоть, я похмуро думала про те, що задумали чоловіки. У брак емоцій Предводителя нагшасів я не дуже й вірила, особливо помітивши хитрий блиск його очей. Втім, розповідати чоловікам, що здогадалася про їхній хитрий план, я теж не поспішала. Все-таки поговорити та прогулятися, провести час разом саме те, чого я сама хотіла.

Спустившись у просто величезну трапезну, я не змогла стримати захопленого зітхання. Наскільки я взагалі могла зрозуміти, то дракони були справжніми поціновувачами всього прекрасного. Палац вражав своїм блиском та красою. Як на мене, то блищала навіть начищена мармурова підлога, яку, за бажання, можна було використати, як дзеркало.

Втім, радіти такій красі я не особливо поспішала, розуміючи, що не все те золото, що блищить. Хто знає, які скелети ховаються за цим блиском. Та й яке справді життя в цьому палаці. Я, звичайно ж, не боягузка, відсіч зможу дати, як мінімум словесний, але й розраховувати на свою вроджену унікальність не варто, адже можна легко обламатися.

– Сподіваюся, ми не сильно затрималися, – скупо посміхнувшись, поцікавився Шанліс у Імператора. Предводитель, як на мене, звучить лояльніше, ближче до народу чи що, тож тут нагшаси обійшли драконів.

– Ні, не варто хвилюватися, – так само благодушно парирував Імператор. Дізнатися б ще, як його звуть, хоча, навіщо воно мені? На ім'я я до нього звертатися точно не буду, як і підтримуватиму діалог. Поспостерігаю трохи, не сильно відсвічуючи і зроблю свої висновки. – Дозвольте висловити вашій дружині своє захоплення.

– Дякую, – кивнула я, піднявши куточки губ на кшталт посмішки.

Сковзнувши поглядом по обличчю Імператора, я внутрішньо цикнула на себе. Чоловік, як чоловік, власне якщо судити з того, що тут кожен другий має якщо не зовнішню красу, то внутрішній шарм, який не дозволяє відірвати погляду. Але особисто в ньому мене щось відштовхувало, ніби чоловік взагалі безликий, хоча і досить симпатичний. Темне волосся, високі вилиці, прямий ніс, тонкі губи, карі очі. Одним словом – аристократ.

Опустивши погляд, я мало не хмикнула. Імператор мав довгі пальці з ідеальним манікюром. Одразу видно, нічого важчого за ручку чи пера, вже не знаю, чим пишуть дракони, він у житті не тримав. Цікаво, а як же меч? Від довгих занять із мечем, у бажанні відточити свої бойові навички, руки чоловіка не були б такими ідеальними. Чи драконам меч не потрібен? Але не завжди можна розраховувати тільки на свою істинну форму!

Нахмурившись, я подивилася на чоловіків, що розмовляли, не розуміючи, що мене бентежить. Може, я накручую? Вигадала якісь дурниці і зараз забиваю собі ними голову, аби не думати про свою долю? І справді, куди простіше дивитися на незнайомого чоловіка, вирішуючи, що мене в ньому бентежить, ніж думати про те, що дійсно важливо і що потрібно вирішити раз і назавжди.

Якою б я прекрасною не була, нагшаси не чекатимуть мене вічно. Одного дня їм набридне моя вітряність, і вони підуть, а я залишуся сама. Ось тільки як зрозуміти, що я роблю правильний вибір? Як зрозуміти, що їм потрібна саме я, а не якесь там внутрішнє світло, яке вони бачать і яке допомогло Шанлісу повернути свої емоції? Раптом для них це лише примха?

– З вами все гаразд? – Якось нервово спитав у мене Імператор, невпевнено подивившись на мене. – Ви зблідли.

– Все добре, дякую, – випалила я, швидко відвівши погляд, боячись, що мої хвостаті чоловіки все зрозуміють.

Зустрівшись з холодним поглядом чоловіка, що пробирав до кісток, я примружилася. Це був той самий дракон, що й у тронній залі. Він дивився на мене, навіть не думаючи відводити погляду, ніби на відстані намагаючись залізти мені в голову і зрозуміти, що там. Щоправда, єдине, чого мені хотілося в цей момент – крикнути, що в моїй голові порожньо. Було кілька тарганів, та й ті втекли!

Криво посміхнувшись, чоловік розтяг губи у широкій усмішці, більше схожій на оскал хижака. Повільною, тягучою ходою він рушив у наш бік не розриваючи нашого зорового контакту. Ковтнувши, я швидко відвернулася, притискаючись до руки Шанліса. Дивився ж не тільки незнайомець, я й сама витріщалася на нього, наче дурепа.

– А ось і мій головний радник, – бадьоро видихнув Імператор. Здається, в його голосі прослизали нотки полегшення. Невже набридло говорити з нагшасами? – Дарак Тан-Вар.

– Приємно познайомитися. Впевнений, співпраця наших рас принесе користь усім, – оксамитовим голосом зауважив радник Дарак.

– Сподіватимемося, – менш дружелюбно відгукнувся Шанліс.

– Ваша дружина?

– Так. Наша дружина. Шаса Світлана, – відповідаючи на запитання радника, Шанліс буквально цідив слова крізь зуби, що викликало ще більше запитань у моїй голові. Вони знайомі? Радник щось зробив нагшасам чи Шанлісу? Чи він просто слизький тип, з яким краще взагалі не зв'язуватись?

– Дуже приємно, шаса Світлано, – повністю повернувшись до мене, змушуючи цим подивитися на нього, тихо, я б навіть сказала томно, промовив чоловік, простягаючи руку.

Не без побоювання я простягла свою долоню до руки, що сиротливо чекала, маючи намір грубо її потиснути, щоб уникнути ще більшого контакту з чоловіком. Ось тільки всі мої наміри так і залишилися намірами, адже чоловік, як тільки схопив мою руку, ласкаво провів другою рукою по тильній стороні, надійно фіксуючи мою кінцівку, а потім нахилився, залишаючи невагомий поцілунок на кінчиках пальців. От, хитрун. І чого тільки домігся цим?

Різко висмикнувши руку з чужої хватки, я зиркнула на Шанліса, помічаючи його витягнуті пульсуючі зіниці. На Ларі та Сана дивитися не стала, усвідомивши, що картина буде ідентичною. Ясно, знайшов слабке місце чоловіків і тепер на нього технічно тисне. Ну що ж, він наривається.

– Коханий… – тихо видихнула я, потершись щокою об руку Шанліса. Виглядала, напевно, як ласкава кішка, але відволікти чоловіка змогла, я навіть сказала б вразити. – А ти певен, що нам потрібні торгові домовленості із драконами?