Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

Як тільки скінчилась церемонія введення острова в володіння іспанської корони, матроси повитягали на берег баркаси. Стрільці подалися до лісу, решту матросів боцман розподілив для заготовки дров і води.

Луїс, рятуючись від пекучих променів тропічного сонця, окутав голову ганчіркою і побрів уздовж берега. Скоро він радів, знайшовши черепашачі яйця.

Ніанг і Федя пішли до річки. Під ногами похрустував сірий від солі черепашник. Після протухлої води з корабельних барил проточна вода здавалась особливо смачною. Річечка так вабила, що Федя не втримався і швидко роздягнувся. Він пірнув, а за ним Ніанг. В цей жаркий день було дуже приємно освіжитись і відчути, як тіло сповнюється бадьорістю. Федя розплющив очі і обімлів: прямо перед ним швидко ворушило лапами чудовисько із зміїною головою. Наляканий, він вискочив на берег і мимоволі посміхнувся: «страшним чудовиськом» виявилась морська черепаха.

Накупавшись, хлоп'ята сіли в затінку пишнолистої пальми. З лісу долітало дзижчання пилок, тріск повалених дерев, приглушені голоси.

Федю приваблювали таємничі тропічні зарості, про які він так багато читав у книжках. Не раз у своїх мріях він разом з відважними мандрівниками пробирався крізь непрохідні хащі. А зараз за сто кроків звідси екзотичні дерева й кущі з їхніми мешканцями!

.— Ходімо туди, — кивнув він у бік лісу.

— Не треба, — злякано сказав Ніанг. — Там змії, москіти, комарі. А ще… на нас можуть напасти леви!

Федя заспокоїв друга: острів лежить недалеко від берегів Нового Світу, а леви водяться лише в Африці і Азії.

Спочатку хлоп'ятам зустрілись пальми. їх змінили якісь гігантські дерева з великим м'ясистим листям. Стовбури дерев густо переплітали орхідеї. їх блідо-сріблясті корені повисали в повітрі. Федя замилувався квітами цих незвичайних рослин. Він не стримався і зірвав бірюзову квітку. 1 тут же, скрикнувши від гострого болю, відкинув її вбік. Федю вкусила мураха. Ці комахи обрали собі місцем постійного перебування орхідеї.

Стовбури дерев-велетнів окутували згори донизу гнучкі вузлуваті щупальця ліан. Самі ліани обросли мохом і лишайником. Деякі з них були завтовшки з руку дорослої людини, їхні гострі колючки підступно шкрябали тіло, шматували одежу, і кожен крок коштував неабияких зусиль.

Що далі йшли хлопці, то глухішим ставав ліс. Ніде ні пучка трави. Самий мох та якісь пістряві гриби. «Мабуть, отруйні», — подумав Кудряш, обминаючи їх. Все довкола мріло в сіро-зеленому мороці. Дерева-велетні і карлики попереплітались гілками. Ні неба, ні сонця. Суцільне зелене шатро. Все частіше стали попадатись мертві, зарослі мохом, лежачі дерева. Ноги грузли в м'якому вогкому ґрунті. Повітря було важке, смердюче, нерухоме, як у погребі. Від усього цього паморочилось у голові, стукало в скронях. Тіло Феді вкрилось липким потом, йому здавалось, що він зовсім не купався, хоч у лісі пробув усього чверть години.

На шляху хлоп'ят стіною стали деревоподібні колючі папороті.

— Федю, — вигукнув Ніанг, відмахуючись гілкою від москітів. — Вертаймось! Краще поплаваєм!

Кудряш не встиг відповісти. За метр від нього висіла вниз головою якась невелика дивна тварина. Довга брудно-сіра шерсть, кругла волохата голова…

— Це ж лінивець! — згадав Федя назву тварини. — Давай заберемо його з собою!

Ніанг, який ніколи в житті не бачив лінивців (в Африці ж їх немає), боязко позадкував.

— Ще вкусить, я боюся.

— Що ти, лінивці найспокійніші тварини в світі. Вони ніколи ні на кого не нападають, їдять собі листя й галузки, і все.

Федя відрубав кинджалом гілку і торкнув нею лінивця. Той не поворухнувся, тільки розплющив маленькі тьмяні очиці. Кудряш посмілішав і погладив його рукою. Знову ніякої реакції. Справді лінивець! Краще й не назвеш. Федя спробував відірвати лінивця від гілки, але де там! Лінивець міцно вчепився пазурами в гілку і тільки жалібно кричав: «І-і-і».

— Ну його, — махнув рукою Федя, — ходімо далі.

Йдучи слідом за Кудряшем, Ніанг невдоволено бурмотів; навіщо, мовляв, блукати, коли нічого цікавого нема. Зненацька посвітлішало, і попереду з'явилось широке болото, що заросло по краях яскравою соковитою зеленню. Голосно кумкали здоровенні жаби. Над болотом пищали хмари комарів. Тисячі маленьких, але лютих кровопивць одразу ж накинулись на Федю й Ніанга. Хлопці відчайдушно відмахувались, та це мало допомагало. Нові й нові полчища комарів налітали на Федю й Ніанга і кусали немилосердно.

— Ти мав рацію, Ніанг! — морщачись від болю, сказав Кудряш. — Ходімо назад. Мабуть, це те болото, де загинули Педро й Гуго.

Хлопці були вже хвилин за п'ять ходьби від річки, як раптом побачили багатометрового плямистого удава, що причаївся на гілках. З переляку вони кинулись навтіки і полегшено зітхнули, коли побачили матросів, які вантажили барила в баркаси. До Феді підійшов Луїс.

— Погляньте, — з гордістю кивнув він на повний кошик черепашачих яєць. — Бачите, скільки зібрав? Я їх так приготую, що пальчики оближете.

Почулись постріли. Федя здригнувся.

— То наші полюють, — спокійно пояснив Луїс.

Скоро з лісу вийшли мисливці. Обличчя в них сяяли. І не дивно. Полювання виявилось на рідкість вдалим: три броненосці і з півсотні агуті — золотистих зайців.

Баркаси, навантажені барилами з водою і мисливськими трофеями, повільно відійшли від берега.

Острів розчарував Федю, і залишив він його без усякого жалю. Не таким, зовсім не таким уявляв він собі тропічний ліс. «Наші ліси куди кращі,— думав Кудряш, — хоч і немає в них усяких цих екзотичних штучок…»

І якось самі собою постали перед очима ліси й діброви рідної Київщини, тихі річки, широкі заливні луги, неозорі, наче море, степові простори з хвилястими хлібами. А які чудові навесні біло-рожеві квітучі сади! А зима… Невже йому так ніколи й не доведеться в погожий зимовий день походити на лижах по припорошеному снігом лісі серед високих сосон, струнких ялинок, помилуватися жовтогрудими