Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

Знову почулися постріли.

— Хе-хе-хе, — усміхнувся Луїс. — А ти казав, що Восьминогові кінець. Не так просто з ним упоратись! Це тобі не Гуго…

— Коли я казав, що Педро кінець? — обурився Альфонсо. — Ти ж сам це видумав!

Між ними почалася суперечка. Могло дійти й до бійки, коли б не втрутився Адальберто.

Минув полудень, а Дієго з матросами все ще не повертався. Адальберто вже вирішив послати до острова другий баркас, але тут Ніанг закричав:

— Пливуть! Пливуть, сеньйоре Адальберто!

Справді, з-за мису показався баркас із човном на буксирі.

Всі обліпили борт. Лунали голоси:

— Де ж Педро? Щось його не видно!

—І Гуго нема, — приклавши руку козирком до очей, сказав Луїс.

— Мабуть, вони лежать зв'язані на дні баркаса, — висловив припущення Альфонсо.

— Теж вигадав! — заперечив Луїс. — Стане їх возити сеньйор Дієго. Хіба на острові нема гілляки, щоб їх повісити?

— Ніхто їх не вішав, — втрутився Доменіко. — Ти що, не чув пострілів? Сеньйор Дієго давно розстріляв і Педро, й Гуго.

Припущенням і розмовам поклало край прибуття баркаса. Темний, як ніч, капітан піднявся на палубу і, підкликавши Адальберто, пошкутильгав до своєї каюти.

Матроси накинулись на учасників погоні з запитаннями. Ініціативу взяв у свої руки Габріель. Виразно жестикулюючи і поблискуючи чорними очима, він став розповідати:

— Доки ми збирались, вони встигли далеченько відійти… Наздогнали їх у бухті. І тут— треба ж! — у мене переломилось весло. Поки я його міняв, Педро й Гуго повискакували на берег. Ми почали стріляти…

— Це чутно було… — вставив Луїс.

— Педро теж відстрілювався, доки сеньйор Дієго не продірявив йому праву клешню. А Гуго, ха-ха-ха, — ви б тільки чули! — затрясся від сміху Габріель, — верещав, як баба! Він кинувся було бігти, так його, старого дурня, ноги не туди понесли, йому б у ліс, а він з переляку — вздовж берега. Як постріл, так Гуго бух на землю, а потім знову на ноги і знову драла… Шкода, що мене підвело весло, а то б ми їх, голубчиків, живими схопили… Ну, а далі було так: висадились ми, а Гуго н Педро вже до тямку прийшли і подалися в ліс. А в лісі, браття, темно, як у трюмі, і кругом кляті колючки… Шукали ми їх, шукали, ніяк не знайдемо, та й плюнули. Дідько з ними, все одно з острова їм довіку не вибратись.

— Шкода, що шторм заніс наших собак, — зауважив Доменіко. — Вони б їх швидко знайшли…

— Вже збирались було відчалити, — розповідав далі Габріель, — коли чуємо з лісу: «Рятуйте! Допоможіть!». Ми туди, бачимо: Педро й Гуго по шию в трясовині, тільки голови стирчать. Не встиг ніхто і оком кліпнути, як їх і зовсім за тягло. Лише тюрбан Педро й зостався. От і все… Були Педро й Гуго і нема їх. Амінь! — сумно закінчив Габріель.

— Та-ак… — глибокодумно протяг Доменіко. — Пощастило обом…

— Це чому ж пощастило? — кинув хтось.

— Бо не попали б вони в трясовину, дон Дієго позаливав би обом горлянки розтопленим свинцем…

У цей час з каюти вийшли капітан і Адальберто. Вони вирішили відправити на острів матросів по прісну воду, дрова та організувати полювання на дичину.

З наказу Дієго спустили баркаси. Матросам таки добре набридло мотлятися по морю, і кожен просився на берег. Перш за все для полювання відібрали кращих стрільців, душ десять. Вони озброїлись рушницями й піками.

Прихопивши барила для води, сокири її піки, всі повсідались по місцях. Тут Адальберто помітив Федю, що мовчки стояв біля борту.

— А ви, герцог, не бажаєте прогулятися з нами?

— О, з задоволенням! — зрадів Кудряш. — І Ніангові можна?

Адальберто кивнув головою.

— Візьміть і мене! — благально крикнув Луїс.

— Та ти з двох кроків у корову не поцілиш! — зареготав боцман. — Не беріть його, сеньйоре Адальберто, тільки зайвий вантаж.

— Це я — зайвий вантаж? — образився Луїс—А хто краще від мене збирає черепашачі яйця?

— Що правда, то правда, — змушений був визнати боцман, — на це ти мастак…

— Ну добре, Луїсе, стрибай! — крикнув Адальберто.

Луїс не примусив себе чекати. За кілька секунд він із сяючим лицем вмостився на носі поряд з Федею і Ніангом.

Вода в бухті була навдивовижу прозора. Кудряш, перегнувшись через борт, з цікавістю розглядав колонії коралів. Зграйками і поодинці пропливали проворні рибки. Вони були найрізноманітніших кольорів — зелені, червоні, блакитні, жовті, чавіть смугасті…

Ось і довгожданий острів. Пробираючись серед рифів, баркас наблизився до берега і ткнувся носом у пісок. Всюди лежали уламки рожевих і яскраво-червоних коралів. Викинуті хвилями, де-не-де виднілись безпорадні червоні та сині морські зірки. Здоровенний краб, наляканий несподіваною появою людей, незграбно пересуваючи клешні, метнувся вбік і причаївся за блискучим, відполірованим хвилями каменем.

У небі кричали чайки і ще якісь незнайомі Феді птахи. Вони каменем кидались у воду, хапали рибу і здіймались у повітря. Птахи сварилися, вихоплювали одна в одної здобич…

Підійшов другий баркас. З наказу Дієго зрубали двоє дерев і трохи віддалік на березі спорудили величезний хрест. Дієго, спершись на палицю, став у театральну позу. Навколо, поскидавши капелюхи, завмерли матроси. Капітан витяг із камзола згорток пергаменту і, відкашлявшись, урочисто прочитав:

— Вступаючи в володіння цією землею, названою