Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

— Ось ти й повернувся, — сказав Чапа і глибоко зітхнув.

Настала довга мовчанка.

Уїнона принесла братові торбинку з ягодами, які вона вирила з нори хом'яка. Він з'їв їх.

— Ви ще не порізали всіх своїх мустангів, — промовив, нарешті, вождь.

— Ні. Гавандшіта не дозволяє, — з гіркотою відповів Чапа. — Спершу ми самі повинні вмерти з голоду, а тоді мустанги.

— Ви збираєтесь вмирати тут з голоду?

— Нащо ти питаєш? А що ж ми маємо робити? — Бобер втомлено махнув рукою. — Голод поганий на смак, особливо коли він ще приправлений тугою, без стріл і куль, що можуть мріяти про бізонів. Ми сидимо тут, мов жінки, і чекаємо, поки нас нагодують. А Червоний Лис годує нас дуже скупо. Хіба може бути інакше?

— Ти зносиш каміння?

— Атож. Коли прийде весна, нам треба буде сіяти.

— Тобі ніхто не допомагає?

— Це моє поле.

— Частина нашого поля, з якого ти повинен внести каміння?

— Ні, це моє власне поле. Ми мусили розділити землю. Так наказали уатшітшун.

— І ви послухались?

— Револьвери табірної поліції… так. — Він вимовляв слова голосно, ніби тим самим хотів заглушити в собі почуття сорому.

— Ви вирішили зруйнувати намет Токай-іхто і більше не приймати його до своїх тіпі?

— Хто сказав тобі про це?

— Шонка.

— Зрадники прийшли із зброєю в руках і зруйнували твій намет. Потім вони скликали раду, наставили на нас револьвери і заявили, що твій намет зруйновано і що ти більше не маєш права повернутися до Ведмежого братства.

— А ви?

Бобер мовчав, опустивши очі.

— Скільки ж було озброєних?

— Троє — Шонка, Татокано і Червоне Крило.

— А вас?

— Вісім радників без зброї. Інші радники загинули на війні, а молодих чоловіків не покликали на нараду. Гавандшіта, старий чаклун, теж покинув нас напризволяще і сховався у своєму наметі.

— Що ж ви, вісім чоловік, відповіли Шонці?

— Ми мовчали. О Токай-іхто… Ми думали, що ти вже давно помер. Адже тебе зрадили.

— Всі мовчали?

— Ні. Четансапа заступився за тебе. Поліцаї напали на нього і тяжко поранили. Але Четансапа також поранив Червоне Крило і змушений був тікати.

— Де він? Чи маєте ви звістку про нього?

— Він переховується недалеко звідси. Сьогодні ввечері ти зможеш його побачити. Він приходить кожної третьої ночі. Рани його гнояться. Він голодує. Незабаром він мусить умерти або здатися ворогам.

— Є в наших наметах чоловіки, що стали на бік Шонки?

— Ні. Було лише три зрадники: Шонка, Червоне Крило і Татокано. Вони всі подалися в табірну поліцію.

— Тоді піди до Гавандшіти і попроси його зараз ж скликати раду. Я хочу розповісти чоловікам Ведмежог братства, що сталося в блокгаузах на Маніатанка-вакпала.

— Хуг. — Бобер підвівся і пошкандибав з намету.

Токай-іхто тихо сидів біля вогню і непомітно спостерігав за сестрою. Уїнона шила куртку з бізонячої шкури, хутром усередину, як мали звичай їх носити дакоти взимку Легко і впевнено миготіло в її руках вирізьблене з кістки шило, і, здавалось, вона була цілком заглиблена в роботу Зробивши останні стібки, дівчина закріпила кінець жили що правила їй за нитку, витягла шило і сховала його у ви шиту кишеню при поясі. Тоді обома руками піднесла куртку вгору і пильно оглянула свою роботу. Все наче було гаразд. Уїнона встала, розгорнула величезну ведмежу шкуру, що лежала на долівці, і серед багатьох речей, схованих у ній дістала пару підбитих хутром мокасинів. Вона принесла братові куртку й черевики, опріч того, ще горщечок з ведмежим жиром і клапоть шкіри, щоб він звичним способом міг очиститись від бруду і переодягтись. Він подякував їй поглядом і переодягнувся. А Уїнона тим часом вийняла вигнуту у формі лиж дерев'яну раму і почала переплітати і вздовж і впоперек жилами. Цими ракетками із загнутим догори гостряками дакоти користувались замість лиж. Сам настала пора кінчати Уїноні цю роботу, бо небо посіріло, повітря стало важким і вологим, як перед наближенням снігопаду.

Монгшонгша, Гнучка Верба, не працювала. Мовчазна й зажурена, немов збожеволівши від горя, сиділа вона в сутінках і без упину гладила порожню дитячу колиску. Сьогодні знову настане вечір, коли вона побачить свого голодного, з гнійними ранами, чоловіка. Монгшонгша була родом не з дакотів, а з племені понка, і Четансапа привів її з собою з воєнного походу. В неї була лагідна, надломлена страхом і горем душа.

Спритні руки Уїнони закінчили переплітати лижі, перш ніж повернувся Бобер, його дуже довго не було.

Токай-іхто підійшов до ведмежої шкури, і Уїнона показала йому, що в ній лишилось. Збереглася велика священна люлька для нарад, свисток, яким військовий вождь подавав різкий сигнал для наступу і приглушений для відступу, і ще кілька особливо цінних старих речей. Уїнона відтягла шкуру трохи вбік, підняла шкіряну ковдру і показала братові шматок зрізаного дерну, що виймався з землі. Під ним лежав схований згорток із зброєю Токай-іхто, яку він, вирушаючи до форту, не взяв з собою, а залишив у селищі. Тут був його білий кістяний лук, гнучка палиця і бойова сокира — зброя, заборонена тепер у резервації. Уїнона знову дбайливо заховала її.

— Вони вже не раз шукали в цьому наметі, Шонка і його спільники. Коли вони приходять у селище, то завжди обшукують це тіпі, — розповідала дівчина.

Токай-іхто побачив, що на землі валяється важке покриття його власного намету. Соснові жердини, які бачили сто зим і літ у вільних преріях, були зламані: Шонка і його посібники потрощили