Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

— Дуже раді за таку похвалу нашого славного витязя! — відповіла за Івана пані Герцфертовова. — В одному екземплярі Бог репродукував його на цей світ. І ми мусимо берегти його, як золото!..

Високий, як пожежна драбина, містер поцілував власниці цирку руку. Це зробив за ним і нижчий, схожий на пінгвіна, англієць.

— Думаю, — продовжував високий, — думаю і сподіваюся, що не відмовите нам у одному благородному проханні. Знаємо — все це від вас особисто залежить, міс, позаяк ви власниця цирку.

— Прошу, прошу, чим можу служити?

— Ми тут також чужинці, — говорив той самий. Нижчий слухав, схиливши голову на бік, ніби тягнуло його на дрімоту. — Чуже місто, чужі люди… Хотілось би почувати себе, як дома. З вашого дозволу ми вирішили запросити вас, міс Герцфертовова, містера Кротона і весь ваш чудовий ансамбль на вечерю. Думаю, ви її заслужили у вищій мірі. Висловлюючи своє задоволення вашими виступами, сподіваємось, що з нашого боку це буде скромне вшанування ваших артистів, міс.

— Щиро вдячна за увагу, друзі! Щиро вдячна і готова на ваші рекомендації.

Ніхто навіть не сумнівався, що пані Герцфертовова набереться сил відмовити англійцям. То немислимо. Це не просто чемність. Тут наперед треба врахувати, скільки економії принесе та вечеря. Вона встигла вже підрахувати, що в її сейфі поселиться ще кілька сотень зайвих франків.

Повечеряти вирішили у невеличкому ресторані на боковій вуличці, аби все було скромно, без пишнот. В залі. З низькою стелею, як у конюшні, ліворуч — довгі, вузькі столи. Праворуч — майже поздовж стіни — буфет з найрізноманітнішими винами Франції, коньяками, коробками шоколаду та іншими ласощами. В глибині залу — високий камін, у якому гаряче палають сухі дрова. Біля вогнища, на розпеченій подині каміну, що вицяцькований керамічними плитками, смажиться піца. Це улюблена страва французів. Та й не тільки їх, бо туристи охоче смакують запечені з маслом, сиром та помідорами невеличкі коржики. Потому подали спагетті по-італійськи, залиті маслом і присипані натертим сиром. Іван смачно їв, запивав виноградним соком.

Англійські туристи — так себе представили двоє незнайомців — просять Івана розповісти про себе, про дружину і взагалі про все цікаве, що йому траплялося в житті. Як побачили, що Сила дуже коротко говорить, їм закортіло почути ще про кожного артиста зокрема. В цей час пані Герцфертовова підійшла до гостинних англійців, ще раз подякувала за бенкет і попросила вибачення, що мусить покинути чесну компанію, бо є на те певна причина: артистка захворіла. Її розпорядливість там необхідна.

— Я також піду, Іванку, — мовила й Ружена. — До готелю недалеко. А Регіні треба допомогти. Ти поговори з друзями, коли так заприязнилися до тебе. Сам прийдеш. Добре?

— Добре, добре, дорогенька, — та й самому чомусь хотілося до спання. Але ж пані Герцфертовова попросила, аби вже все розповів їм про «Герцфертов-цирк».

Показкували ще з годину, потім Сила запропонував:

— Доста, мабуть, на сьогодні. Бо завтра маю велику роботу. Три концерти даємо. Треба відпочити, панове-містери.

Вони погодилися. Вищий сказав:

— Ви, сподіваємося, не будете заперечувати, коли підете до готелю у нашому супроводі?

— Чого би я вам забороняв? Вулиця широка. Дякую за ласку.

— Підемо, сподіваюся, пішки? Погода чудова! Паризький аромат!

Перейшли через центральну освітлену вулицю і незабаром повернули вліво — навпрошки швидше дійдуть до готелю, і містер Сила матиме часу відпочити. Англійці один перед одним перепитують про пані Герцфертовову. Що він може сказати про неї? Господиня добра. Злоститься, коли треба. Та без дисципліни не було б такого цирку.

Потрапили на розриту вулицю. Обійшли глибокий рів. Певно, тут прокладають новий водопровід або колектор. Бруківка — досить великі прямокутні плити, витесані зі скельного каменю — заважають, перешпотують ноги. І нащо завернули сюди, коли можна було піти по доброму шляху? Вже не далеко, зовсім близько до готелю. Ось там блимає вивіска. Раптом серед ночі гавкнуло:

— За Джона!

В цю мить Іван відчув різкий удар по голові. У вухах почало дзвеніти. В очах запалало тисячі вогнів. Повернувся назад. Тяжкий камінь знову приголомшив його. Втрачає рівновагу. Третій камінь припік голосницю, і Сила повалився у грязюку. Голова ніби почала розпухати. Десь колеться каміння. Крищиться, стріляє. В очах темніє…

А над ним росте грізна, невпорядкована могила з тяжкої паризької бруківки.

Цього вже Іван не відчув…

До міста наближався ранок і видзвонював у відра та бочки сміттярів.

Його розбудила холодна трясучка. Зціплював кулаки та вони не підкорялися його волі. У вухах шумить водопад. Холодними бризками гупає на все тіло. Бруківка давить до землі. Витягує руку. Боляче загриміло каміння. І змовкло. Нікого не чути: ні того водопаду, що причувався, ні тупоту бруківки. Обперся руками в землю і рвонув плечима. Обвалилося кілька бруківок і пострибало.

Знову — навкруг тиша. Лише десь далеко дзеленькають дзвоники, бубнить порожня бочка, хтось ніби насвистує. Здається, недалечко двері зарипіли.

То все Івану примарювалося. Насправді — місто ще спало. Тільки Ружена не склепила очей. Десь коло півночі навідалася до пані Герцфертової. Тої дома не було чи е бажала дверей відкривати серед ночі. Тоді підійшла до чергового швейцара. Висловила йому свою тривогу.

— Це Париж, дорогенька, — спокійно відповів той. — Солодкі вина, липучі губки і тому подібне…

— Подзвоніть, прошу вас, у поліцію.

— Аби висміяли і мене, і вас? — підкрутив швейцар сиві вуса, усміхаючись. — В Парижі, дорогенька,