Читати книгу - "Напівзагублений"

то не зможу бути з ним. Сьогодні ясний день, і я гріюся під сонечком на травичці біля невеличкого озера, про яке я розповідав Габріелю. Габріель плаває. Йому тут подобається. Гарне місце. Ще прохолодно, але вже віє весною. Ми вже тут двічі ночували, Арран, я та Габріель. Арран спить у наметі. А я збудував собі лігво, таке, як було в батька, виростивши довкола себе кущі ожини. Ми з Габріелем розпалили вогнище і маємо овечі шкури. Тут добре. Як казав мій батько, не аж так погано, як може здатися. Я тепер умію змушувати ожину рости дуже швидко. Зробив собі лігво буквально за кілька хвилин. Я знаю, що можу легко застосовувати будь-які батькові Дари, якщо забажаю, але я більше ніколи не хочу стріляти блискавками. І взагалі ніякого полум’я. Я розпалюю вогнище сірниками, без поспіху. Габріель усміхається, дивлячись на це. Він завжди всміхається.

Я сиджу на траві та дивлюся на Габріеля. Понад озером височіє прямовисна скеля, і він видряпується на неї просто з води. Трохи хизується своєю вправністю, думаю я. Мені подобається за ним спостерігати.

Я не відводжу очей від Габріеля і починаю тремтіти. Ховаю руки в кишені та намацую там камінчик. Витягаю його: це білий камінь для Анналізи.

Місяцями міркуючи про те, як найліпше було б її покарати, я так і не знайшов правильної відповіді. Знаю, що батько вбив би її, але мені здається, що він зрозумів би, чому я не можу цього зробити. Я люблю його та ненавиджу її, але вбити її однаково не можу.

Селія та Боб змусили Клея й Анналізу розказати їм усю правду. Вона навіть не була шпигункою. Її хотіли завербувати, але вона відмовилася. Клей вийшов на женевську квартиру завдяки такому собі Напівкровному на ім’я Оскар і одному Ловцю, котрий умів виявляти розколини, а ще йому всміхнулася удача. Анналіза жодним чином до цього не причетна.

Габріель уже майже на самісінькій верхівці скелі. Там є невеликий виступ, на який він полюбляє видряпуватися.

Я витягаю з кишені білий камінь, а тоді з розмаху жбурляю його якомога далі та дивлюся, як він падає у воду, здійнявши бризки.

Габріель уже нагорі. Він махає мені рукою, а я махаю йому у відповідь. Він зазирає за край виступу, а тоді вдає, що втратив рівновагу й падає, але його падіння завершується елегантним пірнанням у воду. Явна показуха. Та я не годен відвести від нього очей. Він знову підпливає до скелі та, мабуть, збирається все повторити.

Арран каже:

— Там хтось іде, — але мені не хочеться думати про те, хто це може бути та чого вони хочуть, і я не певний, чи треба тікати, чи треба кликати Габріеля абощо. Арран підсувається ближче до мене.

— Не панікуй. Усе добре. Думаю, це Адель і ще хтось із нею, — і він торкається моєї руки, а я дивлюся на нього, а тоді озираюся назад. Звідси добре видно всю долину, і я бачу, що вони ще далеченько.

— Це Леджер, — кажу я Аррану, не помічаючи там більш нікого, крім Леджера й Адель.

Доки вони підходять до нас, я відновлюю спокійне дихання, а Габріель сидить біля мене.

Арран підводиться їм назустріч, але я залишаюся сидіти з Габріелем. Вони про щось там говорять, та я навіть не прислухаюся, а потім до нас на траву підсідає Леджер. Він має такий самий вигляд, як і тоді, коли ми вперше зустрілися: такий же юнак.

Він каже:

— Співчуваю щодо Габріеля.

А я хитаю головою, бо це неправда. І я кажу:

— Це неправда.

Арран знову біля мене, вгамовує мене й каже:

— Натане, спробуй заспокоїтися.

— Він постійно каже мені заспокоїтися, — скаржуся я Леджеру.

А тоді я дивлюся на Габріеля, але його немає, і я запитую:

— Куди пішов Габріель?

Арран дає мені настійку, проте я не хочу її пити та виливаю на землю. Я хочу тільки знайти Габріеля, але знаю, що мушу бути спокійним, бо інакше Арран знову примусить мене пити настійку, а коли я її п’ю, то відчуваю втому і взагалі не бачу Габріеля.

Тому я намагаюся здаватися нормальним і дивлюся Аррану в очі.

Леджер каже:

— Я хотів тебе ще раз побачити, Натане. Я знищив пляшку. І маю твого пальця. Я ж обіцяв тобі його повернути.

Арран відповідає за мене:

— Добре.

А я докладаю всіх зусиль, щоб не озиратися, шукаючи Габріеля. Хоч я відчуваю, що він знову вирішив трохи поплавати. Леджер з Арраном і далі говорять про мій палець. Потім лунає голос Адель:

— Я бачилася з Селією. Вона намагається навести лад. Засновує Раду Правди і Примирення.

Арран погоджується, що це добра справа, хоч я навіть не уявляю, про що йдеться.

— Вона каже, що деякі Ловці досі переховуються, але більшість вона вже контролює. Вона буде на чолі Ради, аж поки нормально запрацюють усі нові структури. А Ґрейторекс очолює Новий Ловецький Альянс. Він буде невеличкий і виконуватиме функції поліції, як і задумувалося від самого початку. Туди зможуть долучатися і Чорні маги, і Напівкровні.

Адель додає:

— Селія пропонує вам переміститися звідси. Вона знайшла для Натана гарне місце. Уельс для нього не дуже безпечний. Тут ще й досі є ті, хто можуть спробувати завдати йому шкоди. Його тут надто легко знайти.

— Ми перемістимося, — обіцяє Арран. — Скоро.

Леджер опускається біля мене навколішки й каже:

— Я прийшов побачитися з тобою, Натане, і, можливо, переконати тебе піти зі мною.

Я навіть не знаю, що йому сказати. Звичайно ж, я нікуди з ним не піду.

Арран каже:

— Подумай про це, Натане.

Та я не хочу про це думати.

— Зараз ще зарано, — каже Леджер. — Я розумію, але хотів тобі сказати, що ти завжди для мене будеш бажаним гостем.

Арран відповідає замість мене:

— Спасибі.

Леджер бере мене за руку. Я відчуваю прохолоду. Він каже:

— Натане, якщо буде потрібно, тобі допоможе земля.

Проте я вже не слухаю. Я знову помітив Габріеля біля підніжжя скелі, він якраз виліз із води, і я знаю, що він знову пірнатиме, і це буде прекрасно.

Наступного дня ми залишаємо Уельс. Їдемо потягом до Франції, а потім ще кудись. Габріель каже, що нам треба відвідати Несбіта в Австралії, і я переказую це Аррану, а він бере мене за руку й мовить:

— Габріель помер, Натане. Ти мусиш із цим змиритися, — але для мене в його словах немає жодного сенсу. А Габріель сидить з другого боку від мене, погладжуючи кінчиками