Читати книгу - "Казки народів світу"

— Паліть його!

Стражники схопили хлопця за руки та за ноги, розгойдали і кинули у вогнище. Лю другий зручно вмостився на великій поліняці, дістав із-за пазухи пампушку, підігрів її в полум’ї і почав снідати.

Правитель аж застогнав від безпорадності й подумав: «Невже я не можу нічого вдіяти з цим голодранцем?» За хвилину він звелів своїм служникам приготувати на завтра корабель до виходу в море.

— Вивеземо його в море і втопимо, — сказав він.

Почули про це рішення правителя брати й зібралися на раду.

— Настала й моя черга показати свої здібності,— сказав найстарший брат. — Піду до в’язниці на зміну нашому братові.

Прийшов він до міста, пробрався до в’язниці й сказав:

— Іди додому та відпочинь. Тепер вони зі мною матимуть справу.

Рано-вранці корабель правителя із зображенням голови страшного дракона на прові вийшов у море. Служники прив’язали Лю першому на шию величезну каменюку і кинули за борт.

Опинившись у воді, хлопець широко роззявив рота і почав ковтати воду. Невдовзі правитель помітив, що його корабель опустився на дно, а море кудись зникло. Корабель повалився на бік, а його господар з численними челядниками попадали в мул. Поки вони міркували, як їм вибратись звідти, Лю перший одв’язав камінь і не кваплячись вийшов на берег. Потім повернувся обличчям до моря і почав випускати воду. Правитель та його челядь так і залишились на морському дні. Лише шапка правителя довгий час погойдувалася на хвилях.

ЧОТИРИ БАЖАННЯ

Корейська народна казка

Давним-давно жив у провінції Пхенандо старий селянин. І було в нього четверо синів.

Покликав якось батько синів та й каже:

— Чув я, що на білому світі є чимало чудес. Підіть та подивіться, чи правду кажуть добрі люди. А через три роки вертайтеся додому.

Уклонилися сини батькові та й розійшлися в різні боки: один — на північ, другий — на південь, третій — на схід, а четвертий — на захід.

Через якийсь там час повернулися сини в рідні краї. Почав їх батько розпитувати, що вони бачили на чужині, чого навчилися.

Вийшов наперед старший і каже:

— Є на півночі дивовижні люди: вони бачать усе, що від людських очей заховане, кожну річ дістати потрапляють. Три роки прожив я серед них і всього, що вони вміють, навчився.

Підійшов до батька другий син:

— І на півдні дивовижний народ живе: за тисячу лі[8]найменшу пилинку бачить. Я теж тепер усе, що захочу, можу бачити.

Третій син усміхнувся, вклонився батькові та й каже:

— А я на сході жив і навчили мене стріляти без промаху. А чудес я ніяких не бачив.

— І я теж їх не бачив, — сказав наймолодший син. — На заході навчили мене зшивати все, що захочеш, та так, щоб людське око ниток не помітило.

Вислухав батько синів і вирішив влаштувати їм випробування. Покликав до себе він другого сина та й каже:

— На відстані ста лі звідси скеля стоїть, а на скелі дерево. Що на тому дереві між гіллям заховане?

Подивився юнак удалечінь і каже:

— Там поміж гілками гніздечко сіре, а в ньому троє яєчок лежить.

— Ану, дістань ті яєчка, — сказав батько старшому синові.

Простяг руку старший син, і в ту ж мить опинилися на долоні в нього троє яєчок.

Глянув батько на третього сина:

— А тепер, синку, твоя черга. Вистрели в яєчка, та так, щоб кожне надвоє розкололося.

Взяв третій син лук і стріли, націлився, однією стрілою пронизав троє яєчок — і кожне навпіл розкололося. А наймолодший син уже напоготові стоїть, нитку з голкою тримає, щоб ті яєчка зшити.

Зшив наймолодший брат шкаралупу. Взяв батько яєчка, так і сяк повертає, ніяк шва помітити не може.

Усміхнувся синам:

— Молодці,— каже. — Багато про що ви дізналися, багато чого навчилися. Тепер мені й смерть не страшна: не пропадете ви на білому світі.

Уклонилися батьку сини та й вийшли з дому — на людей подивитися і себе показати: давно ж бо у своєму селі не були. Дійшли вони до рогу, дивляться — на стіні грамота висить: «Пропали у вана[9] скарби незліченні — гордість країни нашої. Хто знайде ті скарби, що захоче, те й може прохати — всі бажання виконає ван».

Прочитали брати грамоту, повернулися додому й про все батькові розповіли. Вислухав їх той і каже:

— Знайдіть ті скарби, сини мої. Вони ж не вану, а країні нашій, народу нашому належать.

Став тоді другий син навсебіч розглядатися. Поглянув на північ — нічого не побачив, поглянув на захід — і там нічого, на сході теж нічого немає, а на півдні, на далекому острові, що за тисячу лі від рідного краю, побачив він скарби незліченні. Лежать вони в скелі високій, а скелю ту дракон охороняє.

— Ну, синку, діставай скарби, — каже батько найстаршому синові.

Похитав той головою і мовить:

— Не можу й сам ті скарби підняти — важкі вони дуже. Доведеться, видко, всім нам пливти по них.

Змайстрували брати великого човна і попливли до далекого острова. А доки пливли, другий брат за драконом спостерігав, звички його вивчав.

Як прибули вони до острова, другий брат і каже:

— Цілими днями дракон не їсть, не п’є, біля скелі лежить, скарби стереже. Тільки раз на десять днів відлучається, щоб у морі викупатися. Завтра саме такий день — виберемо слушну мить і викрадемо скарби.

Витягли брати човна на берег, заховалися й стали чекати.

Нарешті дракон пірнув у море. Тоді брати підкралися до скелі, витягли скарби, повантажили в човен і чимдуж поспішили назад.

Повернувся дракон до скелі, бачить — пропали скарби. Глянув на море, помітив удалині човна, а на ньому чотирьох братів. Заревів дракон страшним голосом і кинувся навздогін.

Побачили його брати, стрепенулися.

— Виручай, — кажуть третьому братові.

Взяв тоді третій брат лука, натягнув тятиву й пустив стрілу прямо в серце драконові. Захарчав дракон, забив могутнім хвостом по воді і пішов на дно моря. А в небі грім грізно прогримів, по морю величезні хвилі прокотилися. Ударила хвиля в човен і вибила одну дошку. Почав човен тонути, а наймолодший брат гукає:

— Не бійтеся, брати, залатаю я човна!

Заходився він човна латати, а брати йому допомагають: один дошку тримає, другий в голку нитку затягує.

Залатав наймолодший брат пробоїну, та так що й непомітно, де вона була. Добулися вони до рідного краю. Вийшли на берег, а люди їх уже ждуть, радісними вигуками