Читати книгу - "Хід королем"

З очей Саллі було помітно, що вона не виспалася, тож вона сховалася за тонованими окулярами, які підкреслили повноту вуст і виняткову жвавість носа. Коли вона заходила у двері на Даунінг-стріт, один з охоронців підштовхнув напарника; звісно, вони чули плітки про неї, але оце вперше вона з'явилася за білого дня. До того ж Мортіма Уркгарт була вдома. Вони зухвало їй усміхалися: як кортіло їм знайти якийсь привід, щоб обшукати цю жінку на наявність зброї!

Уркгарт був у своєму кабінеті. Кімната відрізнялася від тої, де вони були востаннє — де в темряві намацували собі шлях кінчиками пальців і язиків у далеких відблисках вуличних ліхтарів. Він і зараз сидів у своєму спеціальному фотелі, але цього разу асистентка відсунула для Саллі стілець з протилежного боку столу. Вона відчула, ніби віддалилася на мільйон миль від нього.

— Доброго дня, міс Квайн.

— Прем'єр-міністре,— скромно кивнула вона, поки асистентка виходила з кабінету.

Уркгарт трохи незграбно змахнув руками.

— Вибач... е-е-е... робочу формальність. Скажений день.

— Твоє опитування, Френсисе.

Саллі відкрила портфель і вийняла аркуш паперу, який підштовхнула через стіл. Уркгарту довелося потягнутися, щоб зловити документ. Якийсь час він вивчав папірець.

— Звісно, я знаю, я просив саме такі цифри. Але які реальні цифри, Саллі?

— Вони зараз у тебе в руках. Кумедно, правда? Тобі навіть не треба було змушувати мене махлювати і підтасовувати. На десять пунктів попереду, як ти й просив. Вітаю, твоя взяла.

Він часто заморгав, перетравлюючи сказане. На обличчі проступив усміх, наче на щоки набігло світанкове проміння. Уркгарт задоволено закивав, ніби так і знав.

— Зрештою я б могла зберегти свою невинність.

Він одірвав очі від паперу, наморщивши чоло. Вона на щось натякала, але хай йому грець, якщо він знає, про що йдеться. Цей набір цифр — одне опитування з тисяч? Вибіркова статистика, така як та, яку інстинктивно роблять державні відомства? Він вийняв яскравого носовичка і витер ніс — надміру ретельно. Він хотів святкувати тріумф, але Саллі, здається, хотіла завадити його ейфорії. І це, і те, що їх розділяв стіл, полегшить те, що він має зробити далі.

— Як ці нові клієнти, що я послав до тебе?

Вона здивовано звела брови: це здавалося несподіваним відхиленням од теми.

— Чудові. Справді чудові. Дякую.

— Це я маю дякувати тобі, Саллі. У майбутньому буде ще більше... клієнтів. Я й надалі допомагатиму.

Він знову глянув на цифри, а не на неї. Йому, мабуть, було незручно: він розстебнув ремінець від годинника і потер зап'ястя, послабив комір, начебто відчуваючи клаустрофобію. Клаустрофобію? Коли, окрім Саллі, у кімнаті більше нікого немає?

— Що таке, Френсисе? — вона вимовила його ім'я з більшим прононсом, ніж зазвичай,— менш привабливо, подумалося йому.

— Нам слід припинити зустрічатися.

— Чому?

— Забагато людей у курсі.

— Раніше тебе це не обходило.

— Мортіма знає.

— Зрозуміло.

— І ще ж вибори. Це все надто складно.

— Погратися з твоїми цифрами теж було збіса нелегко.

Запало мовчання. Він досі намагався знайти щось на аркуші, щоб зосередитися.

— Надовго? Надовго ми повинні припинити зустрічатися?

Він звів погляд: в очах спалахнула тривога, а губи ніяково розтягнулися.

— Я... боюся, назавжди. Мортіма наполягає.

— Ах, якщо Мортіма наполягає...— тон у неї був презирливий.

— Ми з Мортімою маємо тверді, перевірені часом стосунки. Ми розуміємо одне одного. Ми не обманюємо одне одного в цьому розумінні.

— Боже мій, Френсисе, а як ти гадаєш: що ми весь цей час робили отут, і отам, і скрізь у цій будівлі, навіть у цьому кріслі, в якому ти сидиш, як не обманювали твою дружину? Чи для тебе це — нічого особистого? Просто бізнес?

Він не зміг витримати її погляд. Почав гратись олівцем, запитуючи себе, чи не вибухне вона істерикою. Тільки не це, що завгодно, але не це. Він не зможе дати раду з істеричкою.

— Навіть після виборів, Френсисе?

— Я ніколи не обманював її, не зраджував, принаймні не так. Не тоді, коли вона чітко висловила свої побажання.

— Але ж їй непотрібно знати. Нам з тобою працювалося разом просто фантастично, це залишиться в історії.

— І я вдячний...

— Але це була більш ніж робота, Френсисе. Принаймні для мене. Ти не схожий на жодного з чоловіків, з якими я була на своєму віку. Я б не хотіла це втратити. Ти кращий, ніж вони. Ти знаєш це, знаєш?

Її ніс чуттєво підстрибнув, наче сексуальний семафор, і Уркгарт відчув душевну роздвоєність. Партнерство з Мортімою було для нього міцним підґрунтям: багато років воно компенсувало його докори сумління і сексуальну неповноцінність; шлюб забезпечував основу, яка допомагала Уркгартові витримувати всі бурі політичних амбіцій і вести завоювання. Мортіма зробила з нього чоловіка. Бог свідок — він їй зобов'язаний. Заради його кар'єри вона жертвувала не менше, ніж він сам,— але все це починало розпливатися, коли він дивився на Саллі. Вона нахилилася вперед, її налляті перса виглядали ще спокусливіше, підперті робочим столом.

— Я буду рада почекати, Френсисе. Це варте того, щоб чекати.

Її правда! Уркгарт зобов'язаний Мортімі, але з дружиною в нього ніколи не було таких стосунків — чистої, нестримної, всевладної хоті.

— І наша спільна робота. Ми приносимо удачу одне одному, Френсисе. Це треба продовжувати.

Він ніколи не зраджував дружини, ніколи! Але відчував, як у ньому зростає нездоланна жага, а Мортіма, здавалося, належить до іншого світу — того світу, в якому вони жили, доки він не став прем'єр-міністром. Усе змінилося; його нова посада запровадила нові правила й обов'язки. Він дав Мортімі те, що вона хотіла,— шанс завести свій власний двір на Даунінг-стріт, тож хіба вона має право вимагати від нього більшого? І звідкись Уркгарт знав, що ніколи більше не зможе знайти іншу Саллі, бо не буде ні часу, ні можливості. Він може знайти заміну її розуму, але не тілу і не тому, що вона зробила для нього. Вона змусила його почуватися надлюдиною, почуватися знову молодим. І він завжди може пояснити Мортімі, що не в їхніх інтересах відпускати Саллі у вільний політ, незадоволену, можливо, мстиву і злопам'ятну,— ні, не зараз.

— Це