Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ тридцять восьмий. Початок нового життя.

Йшла третя година операції. Тесс сиділа на підлозі в закривавленій білій сукні, упираючись спиною в холодну стіну. Вона нервово потирала тремтячі руки, намагаючись не залишати реальність і не втрачати почуття часу. Але кожна нова хвилина наводила на неї все більше жаху і підштовхувала її здоровий глузд відступити вбік. Адже вона була медиком і чудово розуміла, що чудес у медицині не так багато, і не  все залежить від рук хірурга та його майстерності. 
Роздуми про усі можливі варіанти закінчення цієї страшної казки життя зводили її з розуму. Тесс відчайдушно чинила опір безумству і мовчки витирала сльози, які без дозволу та без зупинок омивали її щоки. Амалія простягла їй склянку з водою і дві білі капсули, які якимось чином мали заспокоїти чи підбадьорити. Молода наречена прийняла їх і покірно проковтнула ліки, запиваючи теплою водою з присмаком льодяників.
Раміль - чоловік Амалії кілька разів питав щось у своєї дружини і кудись йшов, а потім повертався, приносячи з собою ковдри, воду, та все те, що могло хоч якось допомогти Тесс. Весь коридор біля операційної був заповнений охороною, що перевіряла кожного, хто наближався сюди, та й тих, хто просто виявляв інтерес. І було зовсім не важливо хто це, медичний персонал чи охорона шпиталю чи інші відвідувачі та хворі. Підозрілими ставали усі.
Сім'я Раяна і його друзі так само були оточені охороною Елліаса за рекомендацією Едгара, що мав неаби яку довіру коронованого. Поліція намагалася з'ясувати всі обставини, складала протоколи, та так і не отримала доступу до всіх свідків, обмежившись свідченнями Амалії, її чоловіка та кількох охоронців.
Час тягнувся як на шкільних уроках найнеулюбленішого предмета, перетворюючись на вічність тортур. Заспокійливі тільки-но починали діяти, і Тесс змогла припинити істеричне сльозоточіння. Але побічним ефектом була байдужість і туманність, що уповільнювала реакцію і вводила в оману. Почуття невагомості, попри легке головокружіння, допомагало відволіктися від страху, який постійно наростав. І вже за кілька хвилин Тесс буквально відключилася від реального світу, втративши свідомість.
– Тесс, – Амалія підбігла до подруги і утримуючи її за плечі, дочекалась поки Раміль зрошить ватний диск нашатирним спиртом, і передасть його їй. – Тесс, подивсь на мене! – провівши зрошеним диском під носом Тесс, вона посміхнулась, коли очі нареченої подивились на неї. – Хочеш на ліжко тебе перенесемо?
– Ні. – категорично відказала Тесс, дозволяючи Амалії змазувать шкіру своїх скронь, горло та запястя.
– Тоді я буду сидіти з тобою. – Амалія підбила ковдру і опустилась біля Тесс. – Не можна піддаватись втомі.
– Я не хочу жити без нього. – зітхнула Тесс, опустивши голову на плече подруги.
– Я розумію.
– Я не зможу без нього. Більше не зможу.
– Ви всі родичі постраждалого? – пролунав басовитий голос хірурга, що тільки-но з'явився у дверях операційної.
– Про кого йдеться? – Підхопившись з місця на лаві, Едгар виступив вперед.
– Мова про хлопця. – відказав хірург. – Він стабільний і буде переведений в післяопераційну палату на двадцять чотири години.
– Ви троє, – Едгар кивнув самим кремезним хлопцям, – слідуйте за ним. Нікого не впускати і не випускати звідти! – І знову глянув на хірурга, – що з другим?
– Не впевнений, що можу відповісти на це питання. – ввічливо схиливши голову, хірург збирався піти, – За його життя ведеться боротьба.
– Як Елліас? – розглядаючи подругу, Тесс прийняла вихідне положення біля стіни, притулившись до неї головою. – Що сказав лікар?
– Поки невідомо. – Видихнула Амалія, і різко підвелась з підлоги.
Крізь стіну з охоронців, що покірно очікували будь-якої звістки про коронованого, та охороняли його наречену та близьке коло друзів, намагалася пробитися жінка середніх років, що просила дати їй можливість поговорити з Тесс. Жінкою виявилася мати Раяна. Вона поводилася досить стримано та дещо байдуже, показуючи аристократичність у своїй поведінці та словах.
– Мені треба поговорити з нареченою. – наполягала вона.
– Поверніться до свого сина. – чемно запропонував Едгар, поглянувши на Тесс, а потім на Амалію. – Зараз не найкращий час для розмов. Всі питання будуть вирішуватись після.
– Пропустіть її. – Зітхнула Тесс, – Нехай скаже, що хотіла. – вставши з підлоги і бездушним, але все ж таки розуміючим поглядом вона подивилася в скорботне обличчя жінки, яка була красивим екземпляром свого віку.
– Тесс, може не зараз?! – Амалія спробувала зупинити подругу, але Тесс все ж таки наполягла на своєму, бажаючи вислухати матір Раяна.
– Ти і є та сама Тесс? – зупинившись за крок від дівчат, жінка оглянула заплакане обличчя нареченої і перевела погляд на її подругу, що всім своїм виглядом показувала недоброзичливість до неї. – Я так розумію, що мій син втілив у життя свій черговий задум.
– Ви знали про це? – Не стримавшись хмикнула Амалія. – Ви так спокійно говорите про це?! – Жінка зітхнула і скоса подивилася на Едгара, який мовчки стояв осторонь і слухав про що йдеться.
– Хіба це важливо зараз? – Вона відкрила чорну сумочку і витягнувши конверт, простягла його Тесс. – Це все, що я можу сказати на виправдання мого єдиного сина.
Амалія перехопила конверт і розкрила його. Всередині був лист - висновок із психодиспансеру з діагнозом їх пацієнта та рекомендаціями щодо лікування та щорічної обов'язкової госпіталізації. Виявилося, Раяна з раннього дитинства було поставлено на облік в психіатрії, але ніколи не було ізольовано від суспільства з діагнозом суїцидальної шизофренії та підозрою на соціопатію.
– Ви знущаєтеся?! – Вигукнула Амалія і показавши Тесс пункт з діагнозом, передала лист Едгару. – Ви повинні були давним-давно замкнути вашого сина в психлікарні! З такими діагнозами його не можна було залишати без нагляду!
– Я намагалася, – спокійно продовжила жінка, – але я все ще його мати, і виносила моє дитя під серцем. І я намагалася захистити його від усього, що могло вивести його із зони комфорту.
– Господи, не можу цього чути! Це виправдання яжематері! – обурилася Амалія, але замовкла, коли Тесс стиснула її зап'ястя.
– Раян - моя довгоочікувана дитина. – з сумом сказала жінка і оглянувши охоронців, посміхнулася. – Наскільки я зрозуміла, мій син програв у любовному поєдинку. І як я розумію, його життя знаходиться в руках Тесс. – Вона подивилася на наречену своїми карими очима. – Якось і ти зрозумієш про що я говорю. Я знаю, що виправдовую свого хворого сина. – підкресливши це для Амалії, що готова була вчепитися своїми руками у її волосся та витягнути її куди подалі. – Я мати! І як виявилось не найкраща мати. Я сама я заплющувала очі на всі ненормальності мого сина. Тому це цілковито моя провина.
Амалія вже була готова ще раз висловити своє обурення, але на півслові закрила рот і підхопила Тесс за лікоть, щоб вразі чого втримати її від падіння. Поява головного хірурга привернула увагу всіх і кожного, хто стояв в коридорі. Тесс стояла як натягнута струна і стискаючи свої пальці на руці подруги, готувалася почути найгірше, хоч і не втрачала віри у медичне диво.
– Житиме! – хрипким голосом сказав чоловік із сивиною на скронях. Здається, він був обізнаний про те, кого намагається затримати на цьому світі. Спітніле обличчя було важким, а очі втомленими. – Були ускладнення, але ми впорались!
– Слава Богу! – прошепотіла мати Раяна, і повільно мов тінь пішла геть.
– Живий! – Тесс обійняла Амалію і вже в обіймах подруги вдруге зомліла.
– Тесс?! – Закричала Амалія, утримуючи тіло нареченої, яку допоміг впіймати сивий хірург. На допомогу приспіли охоронці та Едгар, перехопивши тіло Тесс. – Тесс, не надумай дуба врізати! Я прибю тебе! – Загарчала вона, промацуючи пульс на шиї. І на мить засумнівавшись у своїх думках і припущеннях, подивилася в здивоване обличчя Едгара. – Може вона вагітна?
– Не час для жартів! – відказав Едгар, ще раз поглянувши на бліде обличчя Тесс, потім перевів погляд на Амалію і хмикнув. – А чому б і ні?!
Припущення Амалії виявилися цілком обґрунтованими і були підтвердженими через півгодини. Тесс була на третьому місяці вагітності і сама того не знала, не помічаючи ознак і не відчуваючи змін, посилаючись на постійний стрес через підготовку до весільної церемонії.
Відправивши чоловіка за черговою порцією кави та коньяку, Амалія сиділа в кріслі поруч із ліжком Тесс, і водила пальцем по насічкам на столику, намагаючись якось розважити себе. Вона вже змінила крапельницю і перевірила основні показники життя подруги, що ніяк не приходила до тями. Втомлена і трохи пригнічена, дівчина посміхнулася своєму чоловікові, що щойно повернувся, і зітхнула:
– Коли все закінчиться, ці двоє сплатять нам подорож на острови! Я знайшла сиве пасмо волосся у себе на голові.
– Ти будеш прекрасна навіть якщо посивієш. – Усміхнувся Раміль, не приховуючи свого кохання та деякого спяніння від цього почуття.
– Та знаю я. – махнувши рукою, Амалія ніяк не відреагувала на очікувану поведінку чоловіка і прислухавшись до шуму, подивилась на Тесс.
– Елліас?! – ледь чутно шепотіла вона, причинивши повіки.
– Тесс! Не роби різких рухів! – сполошилася Амалія, підскочивши до подруги, яка вже тяглася рукою до катетора, намагаючись звільнитись від крапельниці.
– Де Елліас? Я хочу його побачити. Мені потрібно побачити його.
– Розбіглася і побачила! – фиркнула Амалія, і упираючись руками в плечі Тесс, притиснула її до ліжка. – Ти вагітна! Лежи смирно! – наказала вона, звертаючись до здорового глузду подруги. – Ти розумієш мене, Тесс? – і розриваючи кожне слово повторила. – Ти вагітна!
Тесс спантеличено дивилася на подругу, почувши але не зрозумівши її слів. Вона намагалась згадати як так могло вийти і коли. А коли вирахувала приблизний термін, ледве посміхнулась. Дива в медицині бувають, хоча самі ж медики називають ці дива співпадіннями. Перша зустріч з сусідом після довгої розлуки принесла свої неочікувані плоди. Та зараз такі новини зовсім не тішили Тесс, все що її цікавило - це Елліас та його стан.
– Що кажуть лікарі? Елліас стабільний? Коли я можу його побачити? – Тесс дивилась на подругу очима зламаної людини. Вона благала її відповісти на питання та сказати правду якою б та не була.
– Візьмете мене хрещеною. – буркнула Амалія, і змилостивилась, – До Елліаса пускатимуть як тільки він буде стабільний. Поки що стан стабільно -критичний. Можливо завтра все зміниться. Можливо сьогодні. – вона взяла Тесс за руку і промовила як умога спокійніше. – Все буде добре, Тесс. Елліас і ти впораєтесь! 
– Я не зможу, 
– Зможеш. Едгар з ним і як тільки буде можливість, ти зможеш відвідати його. Від твоєї присутності нічого не зміниться для Елліаса. – нагадала Амалія деякі медичні нюанси. – Твоя істерика чи паніка зовсім не підтримають його. І ти це знаеш не гірше за мене. – Тесс мовчки кивнула, погоджуючись. – Ще з новин є те, що Едгар вирішив здати того психа в руки поліції, щоби не привертати до нас зайвої уваги. Він має свої зв'язки, тому цю справу не зможуть замяти.
– Дякую, Амалія. – зітхнула Тесс, розслабляючись.
– Не дякую Амалія, а дякую кумася! – скрививши губи, Амалія поморщила свого носа та посміхнулась. – Якщо буде дівчинка, то навчу як хлопців причаровувати, – роздумувала вона в голос, – а якщо буде хлопчик, то навчу як треба поводитись з дівчатами! Боже, скільки всього треба буде робити!