Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Бідолашний, — сказала Ліїн і подивилася на синє-синє небо.

Якщо подумати, то була ж нянечка Маржа, яка весь час бурмотіла, що дядько не дуже хороша людина. І кредитори приходили, яких він називав здирниками. І про те, що одна людина не може бути двічі примом, вона знала. Тому дочки примів, навіть єдині, стаючи дружиною іншого прима, цей титул не успадковують. А то раптом і в неї народиться єдина дитина? Куди зайвий титул подіти?

Мабуть, вона була дуже наївна та дурна.

— Капітане, наставниця Алана це хто? — запитала Ліїн. — Не пам'ятаю такої у школі.

— Це одна з носіїв божественної суті. До того часу, як ви в школі з'явилися, вона примудрилася померти і була змушена забрати собі тіло однієї дівчини із замкнутим даром, що остаточно збожеволіла і розсипалася осколками. Нові канали вона змогла відростити, але маг зараз посередній у порівнянні з тим, яким була, і в школі більше не з'являлася. Дивилася за вами здалеку. А вашому дядькові представлялася власною племінницею і невпинно нагадувала про нібито сплетене, причому посмертно, прокляття, яке тільки й чекає, коли йому дозволять розвернутися.

— Розумна жінка, — сказала Ліїн.

— Ще яка, — підтвердив капітан, а потім схопив дівчину за руку і навіщось потяг за собою на пагорб, на який їй зовсім не хотілося йти.

Зате потім Ліїн усміхалася сонцю і майже з любов'ю дивилася на старий маяк схожий на фортецю, що стояв на скелі в морі і з'єднувався з берегом явно рукотворною доріжкою з каміння.

— Дійшли, — сказала Ліїн.

— Майже, — підтвердив Велівера і почав спускатися, тримаючи дівчину за руку.