Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Це мило ми випробували вже найближчої неділі в день купання.
На загальних зборах вирішили, що збиратися в дорогу почнемо з понеділка. Як тільки запакуємось, розподілимо речі по наших плавзасобах, так з наступним світанком і вирушимо в дорогу.
Забирали ми із собою практично все! Навіть розібрали кухонний стелаж, стіл, лавки та туалетну будку. Основну вагу завантажили на катамаран. Його вантажопідйомність дозволяла перевозити півтори тонни. На плоти вантажили так, щоб вони не надто глибоко просідали. Все заготовлене м'ясо та копчену рибу порівну розподілили між плотами.
Після зборів на стоянці залишилася лише нерозібрана нижня частина автомобіля, чорні вогнища, вирубана просіка та ями-ванни на пляжі.
Ми заздалегідь домовилися, що спускатимемося на берег тільки в обід, щоб збігати в кущики та зупинятися на нічліг без розгортання табору. Звісно, якщо виникнуть форс-мажорні обставини, то діятимемо за обставинами.
Останню ніч ми провели на пляжі, вечеряючи наваристою юшкою із дзеркальної форелі. Розмови все більше переходили в обговорення будівництва майбутнього будинку. Мріючи біля багаття, люди уявляли, яким буде місце, де ми зупинимося та закладемо селище.
— Ми маємо зупинитися біля річки, як тут, — міркував Лев Аркадійович. — Зрозуміло, що риби тут повно. Отже, голодними ми ніколи не будемо.
— Повинна заперечити! — не погодилася. — Близько річки закладати селище небезпечно. Не забувайте, що зараз пізній льодовиковий період. А значить, ми можемо застати танення льодовиків на північ від цих місць. Річка нижче за течією розіллється і затопить береги. Паводок змиє і наші споруди, і затопить городи.
— Ми можемо оселитись на правому березі. Він високий, на відміну від лівого. І під час повені його не затопить. Дивитимемося на місцевості, — запропонував Микита.
— Якщо судити з цього місця, то на лівому березі більше дичини, а отже й хижаків. Ми двічі ходили на розвідку на правий берег і жодного разу не побачили великих стад. — Панкратов повернувся до Павла. — Що думаєш?
— У цій місцевості немає зручного спуску до води. Але це не означає, що й надалі так. У будь-якому разі, у цьому часі без здобичі не залишимось.
— Якби різноманітність рослин була такою ж, як тварин чи риб! — не витримала Ліза. — Нам скоро не вистачатиме вітамінів! Коли зуби посиплються і ясна почнуть кровоточити, то ніякому м'ясу не будеш радий.
— Але ж ти знайшла шипшину у нашому лісі?
— Знайшла. Але ж їй вирости треба! Перші плоди будуть наступного року в кращому випадку.
— Молоді хвойні гілочки можна заварювати. Ти ж зібрала про запас? — уточнила я.
Питання з овочами та фруктами залишалося відкритим. Жодних знайомих їстівних трав Ліза не знайшла. Навіть дикої цибулі чи черемшини не росло в нашій місцевості.
— Не все одразу, — філософськи зауважив Соболєв-старший. — По одному бажанню за раз. Нині перед нами стоїть головне завдання знайти місце для нового будинку. Поліно, як думаєш, чи встигнемо ми доплисти до Криму? Там клімат найтепліший, рослинності багато, є солоні озера та прісноводні джерела. Займемо якусь печеру і будинок будувати не доведеться.
— Я думала про це. Але, боюся, що ми не встигнемо до зими. Поки ми спустимося Дніпром до гирла, почнуться зимові шторми. На своїх плотах ми не зможемо вийти в море та пройти вздовж берега до Криму.
— І де ми тоді зупинимося? — на мені схрестились погляди всіх попаданців.
— Подивимося, скільки часу займе спуск Дніпром. Контрольною точкою стане острів Хортиця. Він уже є в географії цього часу. Якби мені запропонували вибрати місце, де оселитися, то я вибрала б його. На жаль, на його широті зими все ще люті, хоч і м'якіші, ніж у районі нинішнього Києва. І сплав у районі острова стане для нас справжнім випробуванням! Дніпровські пороги найчисленніші й найбільші на річці.
— Невже спуск річкою буде таким довгим? У наш час до Криму на автомобілі можна доїхати менше ніж за добу! — здивувалася Маргарита. — Невже не вистачить місяця?
— Точно не вистачить, — зітхнула я. — У мене є знайомі хлопці, які поставили рекорд України. За їхньою подорожжю на каяку можна було стежити в інтернеті. За місяць вони спустилися від гребного каналу Києва до гирла Дніпра, навіть у море не вийшли. Хлопці веслували без відпочинку по чотирнадцять-вісімнадцять годин. Ви уявляєте, яке це навантаження? І вони не мали такого вантажу, як у нас. І плоти набагато важчі самі по собі. Нам більше доведеться покладатися на течію.
— Так, не сумуємо! — підбадьорив притихлих людей Микита. — У будь-якому разі, це пригода! Ми вже сорок п'ять днів перебуваємо у цьому світі. Якщо ми не зламалися на самому початку, то й надалі нас не прогне! Будинок у нас буде найкращий! Ліза навесні городні роботи організує. Ми ще поїмо смажену картопельку з огірочком.
— Огірочків не буде! Сім'ян немає. Можливо, кабачки! — поправила дівчина.
— Та яка різниця! Головне, що все попереду!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крило метелика (частина 1), Кіра Леві», після закриття браузера.