Читати книгу - "Холодний Яр"

Не дожидаючи темноти, поспішаєм до Бовтишки, щоб не випустити червоних, та спізнюємося на пару годин. Пробуєм нічним маршем догнати відділ, та він, вигнавши собі у селах по дорозі підводи — далеко випередив нас.

В наступні ночі робимо кілька рейдів, ліквідуючи в селах місцеву „совєтскую власть“.

На поворотній дорозі до Холодного Яру — ліквідуєм волосний ревком у Трилісах. Воєнкома Козаченка, про якого я згадував — там уже не було. Хтось із хлопців — видно зрадив його. Як переходили будьонівці — розстріляли „воєнкома“ і кількох „червоноармійців“ із зформованого ним загону.

У Мельниках дожидав уже на нас зв’язок від отамана степової повстанчої дивізії — Блакитного. Дивізія, об’єднавши в собі декілька повстанчих відділів та партизанських загонів, іде в напрямку Холодного Яру, відбиваючись від насідаючих на неї із півдня червоних частин. Має в окладі коло п’ятьнадцяти тисяч бойовиків, частинно озброєних списами, косами, штилями. Має чотири гармати з невеликим запасом набоїв. Відбиті у большевиків авта — змушена була закопати із-за відсутности бензини.

Другого вечера наша розвідка із Кам’янки донесла, що туди прибула школа червоних командирів із Києва — 300-320 курсантів, добре вишколених і озброєних.

Із розмов червоноармійців кам’янського Гарнізону між собою, наші розвідники винесли вражіння, що на завтра готовиться наступ на Холодний Яр. Очікують прибуття карательного загону Лопати, який оперує в селах потойбіч залізниці.

Наші люди пильно стежать за ворожими частинами і про якийсь рух своєчасно дадуть нам знати.

Тієїж ночі розвідниця, що вернулася із-за Жаботина, принесла новинку, яку передали їй люди із під Бобринської.

На станції Бобринська висіли з потягів червоні частини, в кількости до півтори тисячі чоловік і вирушили пішим порядкам в нашому напрямку. Кінноти мають не більше п’ятидесяти чоловік. У складі тих частин — самі москалі. Підчас постою в одному селі, червоні командири розпитували селян, що то таке — Холодний Яр? Місто таке чи село? Очевидно йдуть до нас „в гості“... Під Лубенцями або Зам’ятницею можна сподіватися їх вже пополудні. А що це частина нова в наших околицях — то можна сподіватися маршу її через Жаботин просто на ліс і Мотрин манастир. Для нас це булоби вигідним, бо для бою в лісі — ми мали всі переваги. До того, частина нашої бригади, яка вийшла би назустріч цьому противникові, могла би тримати безпосередній зв’язок із сотнями, що будуть відбивати з другого боку ліса сподіваний наступ червоних із Кам’янки. Можна було ще сподіватися ворога із за Тясмину, з Правобережжя, хоч червоні частини на Черкащині були по вуха заняті своїми повстанцями. Попівночі, розсилаємо в різних напрямках розвідників, які б освітлювали нам посунення ворога.

Після „мобілізації“, штаб Холодного Яру постарався про розширення праці агентурної розвідки і це виходило нам на добре. Ми мали довільну кількість ідейно відданих справі розвідників і розвідниць, які потребували грошей лише на видатки в подорожі (і то не завжди), та чулибися глибоко ображеними, колиб їм запропонували винагородження за їх небезпечну роботу. Кожний із них розумів, що наражаючися на небезпеку — цим самим відвертає її від рідного села, хати, своєї родини. Всі наші розвідники й розвідниці, мали в ближчих і дальших селах та й в містах рідню, знайомих, своїх по настроях людей, які їм допомагали, переховували, давали підводи, щоби вони вчас поспіли до штабу з відомостями про ворога. Навіть молодші, національно свідомі черниці Мотриного манастиря, що ходили досить далеко збирати датки на манастир — були для нас добровільними розвідницями.

Цілком протилежно стояла справа з розвідкою у ворога. Коли Чека або штаб якої червоної частини і знаходив чоловіка, що ідейно чи за гроші брався розвідати наше положення і сили, то для такого розвідника було „контр-розвідкою“ все населення наших околиць. Чужий чоловік в селі — відразу-ж зауважувався.

Поповнювання бригади відбувалося переважно групами людей з однієї місцевости, що один одного знали, а одиночних „новобранців“ — приймалося обережно.

Червоні частини, особливо прибуваючі з Московщини — мусіли оперувати „напомацки“...

Тієї ночі сотні у Мельниках, Медведівді, Лубенцях — були приведені в бойовий порядок. 2-ий курінь був розташований на стикові Мельників і Медведівки. 1-ий і 3-ий, маючи в складі понад півтори тисячі бойовиків, виступили вночі до манастиря. За ліс, в напрямку Жаботина і Кам’янки були вислані кінні стежі.

Години коло 9 ранку, ми мали вже відомости, що курсанти, загін Лопати, караульна рота, міліція, чота воєнкомату — разом до шестисот чоловік при чотирьох станкових і шести ручних кулеметах — готовляться до вимаршу із Кам’янки, тобто могли вже вирушити, поки зв’язок до нас добрався.

Перший курінь, з наказу Деркача, виступив на край ліса коло Грушківки.

Розположивши сотні, курінний Петренко, сотник 1 сотні Василенко і я, стали на пункті, з якого видно було кам’янську дорогу. Минуло добрих півтори години, поки на обрії з’явилася ворожа колона.

На полях під лісом затрималася і стояла на місці досить довго. Перед нею крутилися на конях чотири верхівці — очевидно командири. Через далековид пізнаю в одному із них „карателя“ Лопату, що вимахуючи у бік ліса руками, яквидно інформував останніх про місцевість і можливу зустріч з нами.

Ще підчас нічної наради в штабі, само собою висунулося припущення, що Кам’янка має завдання задемонструвати, щоби відтягти в цей бік всі наші сили, а тим самим — дати можливість частинам, що наближалися від Бобринської — заняти Лубенці, Мельники і Медведівку.

Петренко дав наказ Василенкові, щоби той, балками і селом, непомітно перевів першу сотню і заховався з нею в порослій корчами балці. Ми виступимо із лісу і зав’яжемо з червоними бій на полях. Це відразу відтягне увагу ворога і облекшить Василенкові його завдання. Тоді ми почнем відступати з таким розрахунком, щоби підвести вороже крило або тил під удар першої сотні. Вся 1 сотня, почавши від сотника, складалася із старих вояків, була міцно здисциплінованою, добре озброєною, мала в складі понад 250 чоловік. Щоби Василенко не поспішив з виступом — курінний попередив його, щоби він не вступав в бій, поки не отримає наказу. З позицій, що їх ми проектували занята на полях, зв’язок добіжить до нього балкою і городами вчас. Розходилося про те, що Петренко хотів зорієнтуватися підчас бою, чи краще 1-й сотні вдарити на крило ворога, чи перепустити його і залишитися у тилу, коли червоні лави, переслідуючи нас — підуть до ліса.

2