Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Плаття благородного вишневого кольору в підлогу з розрізом майже до стегна,але закрите спереду і тільки одним рукавом. 

-Подобається?-чую біля самого вуха голос Сергія.

-Навіть дуже,-відповідаю чисту правду. Я ще з дитинства обожнюю плаття і спіднички. Звичайно, люблю зручні джинси і спортивні штани,але плаття складають вісімдесят відсотків мого гардеробу. 

-Дозволь його тобі подарувати,-раптом пропонує мені він.

-Що?Ні,це зайве. Я сама можу його собі дозволити,-повертаюся я до нього.

-Я знаю,але я винний ще тобі лікарняні і хочу зробити подарунок жінці,що мені не байдужа,-сказавши це він прямує до входу в магазин.

-Стій, дай хоч приміряти, раптом не підійде,-беру Софію за руку і веду її слідом за Сергієм. Не думайте, що я швидко здалася. Просто,хто не любить отримувати подарунки? Особливо, якщо їх робить чоловік,а ще й після таких слів..

Ну,ви напевно здогадалися, що через декілька хвилин я вже стояла перед Софією і Сергієм у тому платті.

-Тобі дуже личить,-з легкими нотками хрипоти, робить мені комплімент колишній бос.

-Дякую,-чемно кліпаю віями і помічаю, що Софія дивно починає на нас дивитися. Напевно все зрозуміла, маленька розумничка. Тепер потрібно зачекати на її реакцію. До мене вже не раз приходили думки про те,чи не буде вона проти наших стосунків. Бо одне, просто подобатися дитині,як няня,але зовсім інше,як можлива мачуха. Жахливо звучить, погодьтеся, але вже як є..

Після покупки ще одного плаття ми нарешті вирушили їсти морозиво. Проте,сівши за столик у кафетерію,всі вирішили, що не погано було б вже трохи перекусити. Тому, морозиво залишилося на десерт,а ми замовили,як то кажуть,перше,друге і компот. Далі вже варто було роз'їжджатися по домах. Сергій запропонував мене підвести і я погодилася.

Проте,в більшій мірі, тому що, мені може і здалося,але Софія була якась занадто тихенька. В моїй голові закрилися сумніви щодо всієї цієї затії. Від чого думок стало більше і вкотре запитання нагадали про себе.

Може пустити все на самотік,бо здається, що останнім часом я занадто багато беру до голови,а ще більше до серця. Нарешті я побачила обриси свого будинку і,як тільки автомобіль зупиняється,випригую на вулицю, попередньо прощаючись.

Проте,на жаль чи то на щастя, Сергій іде за мною.

-Софіє,побудь тут,а я зараз повернуся,-говорить він їй,на що та тільки махає головою в знак згоди.

Ми мовчки підіймаємося до моєї квартири. Вже перед самими дверима, Сергій бере мене за руку і затримавши,повертає обличчям до себе.

-Що сталося?Ти якась сумна,-пильно дивиться він мені в очі.

-Я просто..Ем, здається, що Софія все зрозуміла і..я боюся, що вона може мене не прийняти,-слова даються мені важко,бо враження, начебто якщо я їх скажу,то вони матеріалізуються.

-То ти згідна,-підморгує мені Сергій,а я скептично дивлюся на нього.

-Жартую,я все розумію. Донька має розум не по роках. Тому, щоб перевірити твою версію,я запрошую тебе на спільний відпочинок. Після твоєї зустрічі, звісно,-притягує мене до себе ближче.

-Це та пропозиція від якої я не можу відмовитись,-усміхаючись запитую.

-Ну, відмовитися від відпочинку та ще й в таких цілях, зовсім, не можна,-нахиляється він до мене.

-Тоді я не буду,-проходжу останні сантиметри до його губ.

Солодко..Як же солодко від його поцілунків...Так,що не хочеться ні на мить зупинятися,але потрібно.

-Може я приїду ввечері,-притискає мене до себе ще більше,закутуючись у моє волосся.

-Ні...,-видихаю це і то заледве.

-Звучить якось невпевнено,-кепкує з мене Сергій.

-Ми домовилися,-нагадую я йому.

-Як скажеш,-цілує мене востаннє і відпускаючи йде.

А я стою і дивлюся йому в слід і відчуваю себе без нього занадто самотньо...

Невже можна бути залежною від чоловіка? Відповідь тут, здається,очевидна.

Можна...