Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

та марксистську позицію. Хоча й помисли його варварством на вважалися, жоден із групи бунтівників не посилався на роботи Райха в доповідях, з якими виступав на конгресі. Еллен Зіерстед стала свідком того, як студент Райха, угорський аналітик Георг Ґерьо, який поїхав за Райхом до Данії і з яким Зіерстед одружилася, аби той міг залишитися у країні, розплакався, коли Радо та Енні Райх сказали, що йому слід було вибирати між Райхом та МАП (спочатку Ґерьо обрав друге, але через декілька років передумав, стверджуючи, що Райх раптово змінив царину роздумів){275}.

Райх писав, що на конгресі він почувався «повністю самотнім». Лора Райх пригадує, що її батько «геть вийшов з себе», хоча тоді й гадки не мала чому. «Здавалося, він зненацька втратив контроль, — пригадує вона. — Він геть збожеволів і бився з моєю матір’ю. Я впевнена, що бився він і з іншими [на конференції він запитав аналітика Гайнца Гартманна, чи той не вважав, що йому варто зацідити Джонсу по мармизі]. Він і справді був дуже розчарованим… Потім аналітики почали наголошувати на тому, що Райх — “псих”, і то була справжня причина, чому його вигнали».

Якщо декотрі його однолітки ще до того вважали його психом, Райхова поведінка в Люцерні зацементувала його репутацію дикуна. Жив він у наметі на вулиці біля конференц-залу, подейкували, що носив із собою під ременем затесаного великого ножа (що одному із аналітиків скидалося на образ арабського шейха), а ще казали, що міг разом з Ельзою Лінденберґ попустувати на очах в інших аналітиків, які не бридилися нагоди сіяти говір, що вона була куртизанкою (Райх розлучився з Енні пізніше того ж року). Пауль Федерн, який лобіював виключення Райха з виконавчого комітету ще з пізніх 20-х, тепер уже дійшов до того, що називав його «психопатом», який спав з усіма своїми пацієнтками («Або Райх піде, або піду я», — казав він){276}. Радо, який 1930 року описав Райха як такого, що страждає від «помірної параноїдальної тенденції», тепер казав, що цього разу спостерігає в нього проблиски «підступного психотичного процесу», і Федерн також згодом стверджуватиме, що під час аналізу Райха виявив «початкову стадію шизофренії».

У книжці, написаній 1960 року, Радо стверджуватиме, що навесні 1931-го викликав Енні Райх до Берліна з Відня і розказував останні новини про ментальний стан її чоловіка: «У мене дуже погані новини. Цей чоловік — шизофренік, — так він сказав, — і це не легка форма. Його шизофренія дуже серйозна»{277}. Такі новини просто «винесли» Енні Райх, пригадує Радо:

«Ніхто ніколи такого й підозрювати не міг, і він [Райх] був на вершині своєї репутації медика. Людям уже дещо не подобалося його втручання у справи політичні, але його наукові внески і обдарованість до клінічної діяльності визнавала громадськість… Енні Райх була не готовою до заяви, яку я зробив. Вона сказала: “Дуже дякую за те, що сказали мені”. Вона поїхала додому, до Відня, і запустила процес розлучення, одразу ж і отримала його швидко. То було єдиноможливе для неї рішення. Настільки, наскільки це було можливо, я надав їй декілька прикладів свого діагнозу і сказав: “Я б не робив такої заяви без поважних на те причин, і ось вони”».

Попри те, що в цій версії розповіді про їхню зустріч Радо, однак, упустив додаткові докази поставленого ним діагнозу, і попри його заяви про те, що він урятував сім’ю Райха, що б він там не сказав Енні, воно не могло бути таким переконливим, як припускав Радо — Енні залишилася в Берліні із своїм чоловіком до моменту сходження Гітлера до влади 1933 року. Райх пізніше стверджуватиме, що напади Радо були мотивовані заздрістю через те, що його дружина очевидно, але марно, сохла за Райхом.

Хоча тепер він не мав доступу на адміністративні зустрічі та закриті сесії в Люцерні, Райхові дозволили виступити зі своєю доповіддю, яку він готував на конференцію, на тему «Фізичний контакт та вегетативні потоки». «Після чотирнадцяти років членства я вперше виступаю як гість конгресу», — розпочав Райх{278}. «Такої уваги мені ще ніколи не приділяли, — писав він у своєму щоденнику. — Мені здавалося, що разом зі мною МАП прогнала і теорію сексуальності, яка, власне, сформувала ядро цієї організації… і тепер я виступав, як свій серед по-чужому своїх».

Райх розказував про нещодавнє принагідне відкриття «біопсихічної енергії». В одного із своїх данських пацієнтів Райх виявив симптоми надмірного защемлення м’язів шиї, що він потрактував як тілесний симптом загостреної форми піддання репресіям та заборонам:

«Після енергетичної атаки на його супротив він раптово уступив, але в якісь тривожній манері. Протягом трьох днів він виказував суворі прояви вегетативного шоку. Колір його обличчя змінювався швидко від білого до жовтого чи то синюватого; шкіра була краплистою, різнокольоровою; голову й потилицю мучили страшні болі; серцебиття пришвидшене, страждав діареєю, почувався зношеним і, здається, втратив контроль»{279}.

У своїх вдалих спробах розкрити людину, як то було під час аналізу, Райх вважав, що він випускав на волю те, що звав «вегетативними потоками» сексуальної енергії, що ховалися під шаром криги мускулярного блоку.

Райхові здавалося, що пацієнта, чия «броня» була знищена, можна було навчити контролювати струмок його оргастичних потоків, які він наново відкривав у собі, скеровувати