Читати книгу - "Подружжя по сусідству"

— Який ще мобільний? — одна з бездоганно доглянутих брів Синтії злетіла вгору.

— Забудь, — каже Анна, бажаючи забрати останні слова назад. Вона пам’ятає, що цей мобільний був, можливо, для зв’язку з кимось іншим. Усе, що відбувається довкола, так спантеличує її. Вона не може втримати усього в голові. Вона відчуває, ніби її свідомість розколюється. Вона й раніше завжди була чутливою, але в такій ситуації, коли її дитина зникла, її чоловік зраджує їй і бреше, — будь-хто міг би з’їхати з глузду. Ніхто не може звинувачувати її. Ніхто не може засуджувати її, якщо вона робить щось ненормальне.

Вираз обличчя Синтії змінюється. Фальшива занепокоєність розчиняється, й вона спокійно дивиться на Анну.

— Хочеш знати, що насправді відбувається, Анно? Ти впевнена, що дійсно хочеш знати?

Анна дивиться на неї, знічена зміною інтонації. Анні легко уявити Синтію шкільною причепою — високою вродливою дівчиною, яка цькує низеньких і пухких, невпевнених у собі — таких, як Анна.

— Так, я хочу знати.

— Точно? Бо коли я це скажу, нічого вже не можна буде повернути.

Синтія ставить каву на стіл.

— Я сильніша, ніж ти думаєш, — каже Анна з викликом у голосі. Вона також ставить чашку на стіл і продовжує: — Я втратила дитину. Що тепер може завдати мені болю?!

Синтія посміхається, але це не посмішка — це холодний розрахунок. Вона сидить на стільці й дивиться на Анну, ніби намагаючись прийняти рішення.

— Думаю, ти й гадки не маєш про те, що відбувається, — каже вона.

— То чому б тобі не сказати мені? — зухвало питає Анна.

Синтія встає, чиркнувши стільцем по кухонній підлозі.

— Ну добре. Будь тут. За хвилину повернуся.

Синтія йде з кухні та підіймається сходами. Анна розмірковує про те, що вона може показати їй. Чи стане їй сили зустрітися з реальністю? Можливо, там якісь фотографії. Де вони з Марко разом. Синтія — фотограф. І вона з тих жінок, які люблять фотографуватися, бо вони такі розкішні й марнославні. Можливо, вона покаже Анні їхні фото в ліжку. І вираз обличчя Марко буде геть не таким, як коли він кохається з Анною. Вона встає. Вона вже збирається вийти на вулицю через скляні двері, коли на кухні з’являється Синтія з лептопом.

— Що, злякалася? — питає вона.

— Ні, просто хотіла вдихнути повітря, — бреше Анна, зачиняючи двері й повертаючись до столу.

Синтія ставить лептоп на стіл і відкриває його. Вони сидять і чекають пару хвилин, доки він завантажиться.

Синтія каже їй:

— Анно, мені дуже шкода, дуже, Анно, правда.

Анна з недовірою дивиться на неї, а потім неохоче переводить погляд на монітор. Це не те, що вона очікувала побачити. Це чорно-біле відео, на якому видно задній двір Синтії, а за ним — двір Анни. Вона помічає внизу позначення дати й часу. Її кидає в холод.

— Чекай, зараз буде, — каже Синтія.

Зараз вона побачить, як той убитий забирає її дитину. Синтія така жорстока. Це відео було в неї весь цей час.

— Чому ти не показала його поліції? — вимогливо питає Анна, не зводячи очей з екрана, чекаючи.

Не вірячи своїм очам, вона бачить, як біля задніх дверей їхнього будинку о 00:31 ночі з’являється Марко й викручує лампочку датчика руху — світло гасне.

Анна відчуває, ніби кінцівки стали ватяними. Бачить, як Марко заходить усередину. Минає дві хвилини. Задні двері відчиняються. Марко виходить надвір, тримаючи на руках Кору, загорнуту в білу ковдру. Він озирається, ніби намагаючись переконатися, що ніхто його не бачить, дивиться просто в камеру, а потім швидко заходить у гараж. Серце Анни скажено б’ється у грудях. За хвилину вона бачить, як Марко виходить із гаража вже без дитини. 00:34 ночі. Він іде по газону в бік будинку, де ненадовго зникає з поля зору, а потім з’являється знову на дворищі Стілвелів.

— Тож бачиш, Анно, — каже Синтія у приголомшливій тиші, — правда не в тому, що в нас із Марко роман. А в тому, що він викрав вашу дитину.

Анна така шокована й нажахана, що їй забракло слів.

Синтія каже:

— Може, в нього запитаєш, де вона?

Синтія зручно влаштовується на стільці й каже:

— То мені піти з цим у поліцію, чи краще не треба? Ти ж із заможної родини, чи не так?

Анна зривається з місця. Відсуває скляні двері й тікає, лишаючи Синтію саму сидіти за столом із лептопом. Образ Марко, що о 00:33 виносить Кору в гараж, міцно закарбувався на сітківці та у свідомості Анни. Вона вже ніколи не зможе стерти цю картину з пам’яті. Марко забрав їхню дитину. Весь цей час він брехав їй.

Вона не знає, за кого вийшла заміж. Їй важко дихати. На кухні вона сповзає на підлогу і, зіпершись на шафку, хлипає й трясеться. Вона плаче, набирає повітря ротом і знову й знову бачить одну й ту саму картину перед очима.

Це змінює все. Марко забрав їхню дитину. Але навіщо? Точно не через те, що Кора була мертва й він хотів захистити Анну. Детектив Ресбак уже пояснив їй, чому це просто було неможливо. Якби вона вбила Кору й Марко дізнався про це о пів на першу, його спільник просто фізично не міг би опинитися там о 00:35. А тепер їй відомо, коли саме він виніс Кору з будинку — о 00:33. Напевне, він домовився, що хтось — той покійний — чекатиме в машині в гаражі о пів на першу, в