Читати книгу - "Цифрова Фортеця"

метушня, були, мабуть, чи не найкращим часом для спокійного виконання ремонтних робіт. Маневруючи розпеченим паяльником у лабіринті кабелів над головою, він проробляв цю операцію з надзвичайною обережністю: пошкодження будь-якого із сусідніх жмутів могло призвести до плачевних наслідків.

«Іще кілька дюймів», — подумав він. Ця робота забрала в нього значно більше часу, аніж він розраховував.

Саме в ту мить, коли він востаннє притиснув вістря паяльника до припою, озвався його стільниковий телефон. Джабба смикнувся від несподіванки, і велика булька шиплячого розплавленого металу капнула йому на руку.

— От сука! — Він впустив паяльник і мало не проковтнув ліхтарик. — Сука, сука, сука!

І став несамовито терти краплю припою, що вже охолола. Нарешті крапля відпала, залишивши по собі чималенький пухир. Мікросхема, яку він збирався впаяти на місце, випала й гепнула Джаббу по голові.

— Чорт забирай!

Телефон озвався знову. Джабба проігнорував його.

— Трясця твоїй матері, Мідж! — стиха вилаявся він. — У шифровідділі все в нормі!

Телефон не вгавав, але Джабба взявся впаювати новий чіп. За хвилину чіп був уже на місці, а телефон усе дзвонив та дзвонив.

— Заради Бога, Мідж, — припини! Припини, кажу тобі! Продзвонивши ще секунд із п’ятнадцять, телефон нарешті замовк. Джабба полегшено зітхнув.

Та через хвилину угорі затріщав гучномовець внутрішнього зв’язку.

— Начальнику підрозділу системної безпеки, зв’яжіться, будь ласка, з комутатором для отримання повідомлення.

Джабба підкотив очі, не вірячи своїм вухам. «От настирна баба!» І проігнорував виклик.

РОЗДІЛ 79

Поклавши пейджер до кишені, Стретмор поглянув крізь темряву на блок № 3.

І простягнув руку Сюзанні.

— Ходімо.

Та їхні пальці так і не з’єднатися.

З темряви почувся довгий гортанний крик. Неподалік виринула постать — як багатотонна вантажівка, що мчить уночі з вимкненими фарами. Іще мить — і сталося зіткнення. Стретмор покотився по підлозі.

То був Ґейл. Пейджер таки видав їх.

Сюзанна почула, як «берета» стукнулася об підлогу, і на мить заклякла, не знаючи, що робити й куди бігти. Інтуїція підказувала їй тікати, але вона не мала коду ліфта. Серце підказувало їй допомогти Стретмору, але ж як? Обернувшись у відчаї, вона прислухалася: десь на підлозі мала точитися запекла боротьба не на життя, а на смерть. Але не почула нічого. Запала тиша — наче Ґейл вдарив командира і втік назад, у темряву.

Сюзанна чекала, напружено вдивляючись у ніч і сподіваючись, що Стретмор живий і неушкоджений. Минула, як їй здалося, ціла вічність, і вона прошепотіла:

— Командире?

Ще не встигла Сюзанна промовити це слово, як здогадалася, що зробила помилку. За мить ззаду її огорнув уже знайомий «аромат» Ґейла. А ще за мить вона вже беззвучно пручалася, хапаючи ротом повітря. Як і деякий час тому, Ґейл притиснув її до грудей своєю залізною хваткою.

— Як же в мене яйця болять! — прохрипів Ґейл їй на вухо.

Ноги в Сюзанни стали ватяними, а коліна — підігнулися. Зірки, що виднілися над нею крізь купол, раптом закружляли в шаленому танці.

РОЗДІЛ 80

Ґейл тримав Сюзанну за шию, як обценьками. Раптом він викрикнув у темряву:

— Командире, я спіймав твою улюбленицю. І вимагаю, щоб ти мене випустив звідси!

Відповіддю на його вимогу була тиша.

Ґейл іще міцніше притиснув Сюзанну.

— Я їй шию зламаю!

Прямо позаду клацнув курок пістолета. Голос Стретмора лунав спокійно та врівноважено:

— Відпусти її.

Сюзанна скорчилася від болю й прошепотіла:

— Командире!

Ґейл різко крутнув її на звук голосу Стретмора.

— Стріляй — і влучиш у свою безцінну Сюзанну. Хочеш спробувати?

Цього разу голос Стретмора пролунав ближче:

— Відпусти її.

— Спішу й падаю. Ти ж відразу мене вб’єш.

— Я нікого не збираюся вбивати.

— Та невже? Розкажеш про це Картукяну!

Стретмор підійшов іще ближче.

— Картукян помер.

— Не тринди. Це ти його вбив. Я сам бачив!

— Кидай Сюзанну, Ґреґу, — спокійно наказав Стретмор.

Ґейл міцніше притиснувся до Сюзанни й прошепотів їй на вухо:

— Це Стретмор штовхнув Картукяна — присягаюся!

— Вона не купиться на твій прийомчик «розділяй і пануй», — завважив Стретмор, підходячи ще ближче. — Відпусти її.

Ґейл просичав у темряву:

— Картукян — хлоп’я, заради Бога! Навіщо ти це зробив?! Щоб захистити свою жалюгідну таємницю?

Стретмор, здавалося, й оком не зморгнув.

— І що ж це за таємниця така?

— Ти, трясця твоїй матері, прекрасно знаєш, про що я кажу! Про «Цифрову фортецю»!

— Ой-ой-ой... — іронічно-поблажливо проказав Стретмор голосом холодним і незворушним, як айсберг. — То ти знаєш про «Цифрову фортецю»? Бо мені чомусь здалося, що ти заперечуватимеш і її існування.

— Пішов ти в сраку!

— Украй цікавий аргумент захисту!

— Слухай-но, йолопе, — сплюнув Ґейл. — Знай, що твій «Транскод» перегрівається й невдовзі вийде з ладу.

— Та невже? — саркастично хихикнув Стретмор. — Так чого ж ти від мене хочеш: щоб я розчахнув двері і викликав техніків із безпеки комп’ютерних систем?

— Саме так, — визвірився Ґейл. — І будеш останнім ідіотом, якщо цього не зробиш.

Цього разу Стретмор розреготався.

— Так ось у чому полягає твоя військова хитрість! Великий стратег знайшовся! «Транскод» перегрівається, тому відчини двері й випусти мене?

— Це правда, чорт тебе забирай! Я був у підземеллі! Аварійного живлення не вистачає, щоб прокачувати фреон!

— Дякую за підказку, — сказав Стретмор. — Але «Транскод» має автоматичну систему вимикання. При перегріванні він має вимкнутися — і «Цифрова фортеця» зникне сама собою.

Ґейл зневажливо пирхнув:

— Ти — божевільний. Та мені пофіг — згорить твій суперкомп’ютер чи не згорить. І цю бісову машину таки слід оголосити незаконною.

Стретмор зітхнув:

— Це белькотіння для малюків, Ґреґу. Відпусти її.

— Щоб ти мав змогу мене застрелити?

— Не збираюсь я в тебе стріляти. Мені просто потрібен пароль.

— Який іще пароль?

Стретмор знову зітхнув:

— Той, що прислав тобі Танкадо.

— Я й гадки не маю, про що ти кажеш.

— Брехун! — вичавила нарешті Сюзанна. — Я бачила електронні повідомлення від Танкадо у твоєму поштовому ящику!

Ґейл заціпенів. І крутнув Сюзанну обличчям до себе.

— Ти залазила до мого поштового ящика?

— А ти скасував мого «слідопита»! — відрубала вона.

Ґейл відчув, як кров ударила йому в скроні. Він сподівався, що добре замів сліди; тому й гадки не мав, що Сюзанна знала, що він зробив. Не