Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Найцікавіше те, що Діна справді вважала себе взірцевою чистьохою. А в тому, що у її кухні чорт ногу зломить, вона звинувачувала дітлахів та домочадців.

Коли ж посуд було начищено, столи відшкрябано, а всяку дрібноту поховано по кутках і потаємних місцях, Діна одягала ошатну сукню, накручувала на голову барвистий тюрбан, пов’язувала чистий фартух і виганяла кухарчуків із кухні, «щоб не смітили».

Ці періодичні напади чистоплотності були причиною чималих незручностей у господарстві. Діна так трусилася над своїми начищеними до блиску каструлями, що не дозволяла ними користуватися, принаймні доки вона ними досхочу не намилується.

За декілька днів міс Афелія перевернула будинок догори дригом. Господарі легко сприймали її нововведення, але прислуга активно виступала проти. Всі умовляння були марні. Слуги, мов змовившись, на зміни не погоджувалися — і край. Всюди домоправителька натикалася на прийом, як у тітоньки Ді на кухні.

Нарешті міс Афелія стомилася сперечатися з ними і поскаржилася Сен-Клерові:

— У вашому домі порядкувати просто неможливо!

— Абсолютно із вами згоден.

— Господарство занехаяне, забагато непотрібних витрат, а яка плутанина в усьому!

— Вірю вам, дорога кузино.

— Якби ви самі управляли усіма справами, ви б не були настільки холоднокровні.

— Люба кузино, вам потрібно усвідомити раз і назавжди: рабовласники тут, на Півдні, бувають двох типів: гнобителі й пригноблені. Ті, які ненавидять жорстокість, змушені миритися з багатьма незручностями. Якщо вже ми тримаємо у себе в маєтку юрбу лінивих і невихованих слуг, то заради власного комфорту мусимо покірно сприймати усі побічні ефекти такого способу життя. Я знайомий із людьми, яким вдавалося тримати маєток у порядку, не вдаючись до жорстоких покарань негрів, але це радше виняток із правил. Я давно залишив це на волю Божу. Моїм рабам добре відомо, що бити їх у моєму домі заборонено, і вони цим користуються.

— Але у вас в обійсті нічого не робиться вчасно, жодна річ не знає свого місця! Хаос і недоладність у всьому!

— Дорога моя вермонтська леді, ті хто мешкає ближче до Північного полюсу, на мій погляд, завеликого значення надають часу. Навіщо цінувати час, якого і так людині дано вдвічі більше, ніж потрібно? Що ж до розпорядку дня, то там, де нічого не роблять, а лише валяються на дивані з книгою, не так важливо подавати обід вчасно. Яка різниця, чи поснідаєте ви о сьомій чи о восьмій? А тепер поговорімо про тітоньку Ді… Вона подає нам шикарні обіди — супи, рагу, печеню з дичини, морозиво і торти на десерт… Я вважаю, що наша кухарка зі своїми обов’язками чудово справляється. Але, Господи милосердний, краще не бувати у її кухонному царстві, бо коли побачиш, де готується обід, тиждень шматок у горло не лізтиме. Готує вона свої шедеври в хаосі і повному безладі. Видовище це не для слабкодухих — Діна сидить на долівці, а їй допомагають невмивані бісенята! Люба кузино, щиро раджу вам відмовитися від цієї затії. Нікому й нізащо не вдасться змінити порядки на кухні. Цим ви лише зіпсуєте собі нерви і позбавите Діну спокою. Нехай господарює, як хоче, аби лиш її страви були такими ж смачними, як і досі.

— Але ж, Огюстене, якби ви знали, що я побачила на вашій кухні!

— Гадаєте, я не знаю? Помиляєтеся, моя люба кузино. Я знаю, що мішалка у Діни під ліжком, а тертка для мускатного горіха чекає свого часу в її кишені поряд із тютюном; що будь-яку із шістдесяти п’яти цукорниць можна побачити у найнесподіваніших місцях; що посуд Діна витирає то серветкою, а то й ганчіркою, вирізаною зі старої спідниці. Я ще багато чого знаю… І все рівно результат такого господарювання завжди один: Дінині обіди смачнючі, як і майстерно зварена нею кава. Її краще оцінювати, як полководців — за перемогами. А у Діни це — ми, ситі й задоволені після споживання страв, які вона приготувала.

— Але ж вона доведе вас до злиднів!

— А хіба є вихід? Сховати усе, що можливо, під замок, видавати по крихті й вимагати, щоб вона повертала залишки? У нас так не заведено.

— Саме це мене й турбує, Огюстене. Я просто не можу повірити, що при такому господарюванні ваші слуги цілком чесні. Чи можете ви їм довіряти?

— О кузино! Ви просто диво. Цілком чесні! Та хіба можна від них вимагати абсолютної чесності? Авжеж ні! Звідки має у них взятися така благородна риса?

— Чому ж ви їх не виховуєте?

— Я? Та який з мене наставник? Марі теж на цю роль не годиться. Вона б усіх повбивала, але ж їхні діти виростуть такими самими.

— Невже серед ваших невільників нема порядних людей?

— Ну, чому ж? Бувають приємні винятки. Але це лише завдяки природній простакуватості, непрактичності й лише зрідка — відданості господарям. Розумієте, така їхня поведінка пояснюється дуже просто: негритянські діти з молоком матері всмоктують відчуття того, що усе треба здобувати хитрощами. Вони лукавлять із батьками, господарями та їхніми дітьми, хоча граються разом із ними. Це спосіб здобути для себе місце під сонцем. Від негреняти іншого годі сподіватися. Щодо дорослих негрів, то вони настільки залежні від нас, що уявлення не мають про право власності. Адже у них ніколи не буває нічого свого, власного. Тому вони легко привласнюють чуже. Я собі уявити чесного негра не можу. От хіба що Том… Але він — виняток, який підтверджує правило.

— А ви взагалі піклуєтеся про душі ваших рабів? — з докором запитала міс Афелія.

— Ні, про це я не дбаю. Я реаліст. Негритянська раса заради земного комфорту білих людей кориться більше волі диявола, ніж Бога. Важко навіть уявити, що їх чекає в потойбічному житті.

— Жах! — вигукнула міс Афелія. — Сором!

— Ні, мені не соромно. Я ж такий не один. Згадайте поділ на вищі та нижчі класи суспільства у будь-якій країні світу. Всюди одне й те саме. Ті, хто знизу, віддають тіло, душу і розум для блага тих, хто зверху. От хоча б Англія, та й не тільки вона. Та попри все християнський світ аж закипає від благородного обурення нашим устроєм, запевняючи, що наше рабство відрізняється від усіх інших. От тільки чим?

— Та навіть у Вермонті все інакше!

— Так, Нова Англія та вільні американські штати мають чим похизуватися перед нами. О, чуєте? Дзвонять до обіду. Пропоную зробити перерву в полеміці між Півднем та Заходом. Кращим їхнім