Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Пізньосередньовічні фортифікації Правобережжя за своїм характером були державними (належали литовській, а потім польській адміністрації), а також приватними (тобто перебували у володінні окремих польсько-литовських і місцевих українських феодалів). Незважаючи на таку двоїсту соціальну та політичну роль, замки-фортеці XIV–XVII століть виконували важливі функції оборони краю від південних степових кочових орд.

Замки-фортеці пізнього середньовіччя часто зводили на місцях давньоруських городищ і міст XII–XIII століть. Традиції будівельної техніки давньоруських дерев’яно-земляних фортець з використанням елементів кам’яної архітектури знайшли своє продовження в замках-фортецях XIV–XV століть. Це простежено під час археолого-архітектурних досліджень у Хотині, Кам’янці-Подільському, Меджибожі, Кременці. Розвиваючись у нових умовах, давньоруська будівельна фортифікаційна техніка зазнала певного впливу з боку архітектури Центральної та Західної Європи.

Оборонні замки-фортеці зводили, як правило, на високих неприступних урочищах, на берегах річок. Найчастіше обирали гори, які виходили мисоподібним виступом до двох ярів. При кутах будівлі замків споруджували фортечні вежі, у башті робили браму, часом дві. Плани замків були різні: трикутні, чотирикутні, п’ятикутні, іноді неправильної форми.

Перлиною світової замково-фортечної архітектури феодальної епохи є споруди пізньосередньовічного Кам’янця-Подільського. Сам замок і безпосередні фортифікаційні об’єкти, пов’язані з ним, крім системи кам’яних мурованих стін мають 15 башт. У кожної з башт своя історія виникнення, але всі разом вони створюють єдиний ансамбль оборонної архітектури XIV–XVII століть. Кам’янецька фортеця складається з двох основних частин – Старої та Нової. Особливо інтенсивно відбувався процес розширення та перебудови складових частин фортеці наприкінці XV – на початку XVI століття. З середини XVI століття почався новий воєнно-будівельний етап, під час якого майже всі стіни та башти були підвищені і потовщені, а бійниці були пристосовані до нових видів вогнепальної зброї. На початку XVII століття перед західним фасадом Старої фортеці з’являються кам’яно-земляні споруди бастіонної системи, які дістають назву Нової фортеці. Оборонні фортифікації Кам’янецького замку органічно пов’язані з військово-інженерними архітектурними спорудами на польських і руських фольварках – частинах пізньофеодального міста, що прилягали до цитаделі.

Оборонні фортифікації Меджибожа (Летичівський район Хмельницької області) розташовані там, де річка Південний Буг сполучається зі своєю притокою – р. Бужок, тобто на мисі між Бугом і Бужком, що знайшло свій відбиток в самій назві «Меджибіж». План замку не має правильної форми. Найбільші і найвищі мури й будинки розташовані у східній частині; тут з одного і з другого боків вздовж замку зведені триповерхові споруди з амбразурами. За рогом замку стоїть висока кругла башта, а далі квадратний будинок, оточений іншим триповерховим будинком з кількома рядами амбразур.

З північного боку замку збудовано восьмигранну триповерхову башту. Від неї вздовж мурів по обидва боки йдуть будівлі. На північно-західному розі замку стоїть двоповерхова башта з амбразурами. Біля цієї зовнішньої башти із західного боку знаходився в’їзд до замку. Тут же, над глибоким ровом, був зведений міст, який у разі потреби піднімався.

Значну роль серед укріплень Позбруччя відігравала середньовічна фортеця в Сатанові (Городоцький район Хмельницької області). Вона, як і Меджибізька, належала в XVI–XVII століттях магнатам Сенявським. Зведена на початку XV століття на горі над р. Збруч. За планом фортеця п’ятикутна. Мала п’ять башт, з’єднаних кам’яними мурами. В’їзд до замку розташовувався з південного боку. Мури фортеці подвійні: паралельно зовнішнім ішли внутрішні стіни. Оскільки внутрішні мури стояли на земляному валу, то вони були вищі за зовнішні стіни фортеці. Внутрішні стіни від зовнішніх відокремлювалися ровом. Рови були споруджені і по другий бік зовнішніх мурів.

Жванецький замок (Кам’янець-Подільський район) було зведено на північному останці – скелі над р. Жванчик, неподалік від впадіння її в Дністер. П’ятикутний у плані, з баштами при кожному куті, з’єднаними кам’яними мурами, з півночі замок виступав над скелею. Суміжний східний бік виходив до яру. З трьох інших боків було викопано глибокі рови. У 1653 році Богдан Хмельницький разом із військом козаків перебував у цій місцевості, тримаючи в облозі польські королівські війська.

Замок у Барі (Вінницька область) спочатку був дерев’яним, а в XVI–XVII століттях його мури і башти було викладено з каменю. У плані замок мав квадратну форму. Історія барських фортифікацій тісно пов’язана з подіями визвольної війни. До наших часів вони збереглися дуже погано.

Руїни кам’яних замків-фортець відомі й на території сучасної Тернопільської області. Це споруди XIV–XVII століть у Микулицях, Теребовлі, Чорткові, Кривчі, Кудрицях, Скалі-Подільській та ін. Замкова архітектура цих споруд має прямі аналогії з описаними фортецями Подністров’я й Південного Побужжя.

На правому березі Дністра добре збереглися комплекси Хотинської фортеці (Чернівецька область). Кам’яні мури і башти цієї фортеці зведено, головним чином, у XIV–XV століттях. Із середини XIV століття Хотин увійшов до складу Молдови, ставши прикордонним містом. У другій половині XV століття фортецю було перебудовано у зв’язку з появою вогнепальної зброї. Архітектурне оформлення мурів та башт Хотинської фортеці має безпосередні аналогії в тогочасних подільських оборонних спорудах, як і взагалі в пам’ятках XIV–XVII століть цього типу в Україні. У плані фортеця неправильної форми, вона повторює обриси мису правого берега Дністра, на якому стоїть. Нижній та середній яруси башт фортеці не мають бійниць, велике значення надавалося критому обходові-галереї. По периметру двору хотинського замку розташовано кілька мурованих корпусів. Стіни замку оздоблено геометричним орнаментом.

При старовинному замку-фортеці у Хотині є й нова частина фортифікацій, зведених наприкінці XVII – на початку XVIII століття. Це муровані та земляні укріплення бастіонної системи, розташовані навколо замку, на високих сусідніх горах.

Серед пам’яток визвольної війни українського народу одне з визначних місць належить м. Буша (Ямпільський район Вінницької області). В листопаді 1654 року місто-фортеця Буша прийняло на себе нищівний удар польської королівської армії.

Героїчна оборона Буші описана у творах М. Л. Старицького «Облога Буші» та «Оборона Буші».

На початку XVII століття Буша в соціально-топографічному відношенні складалася із замку, міста, передмістя та міських околиць. Територія замку й міста була своєрідною ареною великого амфітеатру, що утворився посередині мису між річками Вушанкою і Мурафою (притока Дністра). З боку поля замок і місто були відмежовані ровом та валом.

Із часів героїчної оборони збереглися залишки замку. Судячи з цих руїн, він являв собою прямокутну споруду площею 0,5 га. Бушанський замок мав шість башт. Оборонні лінії кам’яних стін посилювали чотирикутні вежі з пороховим льохом під кожною. Вежі сполучалися між собою підземними переходами. А згори стін – з внутрішнього боку замку – проходив бойовий хід. З башт збереглася лише одна. Вона зведена з кам’яних блоків. Під баштою розчищено вхід до підземелля.