Читати книгу - "Аптекар"

— Зі школи, мабуть, зателефонували до поліції, — мовив Деніел.

Вона мовчки поглянула на нього.

— Що?

— Деніеле, знаєш, скільки людей щодня зникає?

— О… і не всіх їх показують у випусках новин, хіба ні?

— А надто дорослого чоловіка, який зник лише кілька днів тому, — підвівшись, вона почала ходити по кімнаті. — Вони намагаються тебе виманити. Що це означає? Чого вони прагнуть? Гадають, що Кевін мене вбив? Чи гадають, що я дізналася правду й утекла з тобою? А чому вони мають думати, що я заберу тебе із собою? Мабуть, справа в Кевіні. Це ж і його обличчя теж. Імовірно гадають, що я зазнала поразки. Адже так? Ці новини легше було б зорганізувати ЦРУ, ніж моєму відділу. Звісно, якщо вони працюють разом…

— А Кевін перегляне ці новини? — турбувався Деніел. — Він же саме зараз у Вашингтоні.

— Хай там як, а Кевін свого обличчя не засвітить.

Вона снувала ще з хвилину, а потім знову сіла біля Деніела і, підібгавши під себе ноги, схопила його за руку.

— Деніеле, з ким ти вчора розмовляв?

Кров прилила йому до обличчя.

— Я ж уже тобі розповідав, я ні з ким не спілкувався, тільки з персоналом за стійкою.

— Знаю, але хто вони такі? Чоловік, жінка, старий, молодий?

— Хм, касир у продуктовому — чоловік, років п’ятдесяти. Латиноамериканець.

— А в крамниці було людно?

— Трохи. Він був єдиним касиром. За мною в черзі стояло троє.

— Добре.

— Крамниця, де все за долар, була маленька. З покупців був тільки я. У продавчині стояв телек, вона дивилась якусь гру і не надто на мене зважала.

— Якого віку?

— Мабуть, старша за касира. Сива. А що? Старенькі ж частіше новини дивляться, так?

Вона знизала плечима.

— Мабуть. Третій?

— Схоже, випускниця. Я ще здивувався, чи вже скінчились уроки, аж потім утямив, що вона там працює.

Раптом у шлунку виникла важкість.

— Молодиця? Привітна, вона була дуже привітна… — то було запитання.

— Так. А звідки ти знаєш?

Вона зітхнула.

— Деніеле, ти привабливий чоловік.

— Я пересічний. У кращому випадку. І років на десять застарий для дівчини такого віку, — запротестував він.

— Достатньо дорослий, щоб зацікавити. Послухай, байдуже. Ми зробимо те, що можемо. Відсьогодні ти припиниш голитись, і ми заляжемо не просто нижче трави, а замертво. Окрім цього, нам лишається тільки сподіватись, що та дівчинка не полюбляє дивитись новини. І що вона не веде нічого в соцмережах, якими зараз користуються діти.

— Невже ведуть?

— Якщо спаде на думку. Вони не читають «Аве Марія».

Він обхопив обличчя руками.

— Мені так прикро.

— Пусте. Ми всі схибили в цій маленькій пригоді.

— Ти не хибила. Ти просто хочеш, щоб мені полегшало.

— За останні тижні я зробила кілька великих помилок.

Він здивовано підвів очі.

— По-перше, я спочатку не знехтувала імейлом від Карстена. По-друге, я вскочила в пастку. По-третє, я не помітила пристрій стеження на тобі. По-четверте, я не поставила захист на стелю у корівнику. А потім схибив Кевін, знявши свій протигаз… Здається, це єдина його хиба, що спадає мені на думку, хіба що не мав як виїхати. Халепа, здається, той раунд за ним.

— І ще він схибив на самому початку, інакше б у ЦРУ повірили, що він мертвий.

— Дякую. Слушна думка.

— А Арні? — продовжив він сумно. — Арні все одно досягнув неабиякого успіху.

— Хіба ти не ненавидиш тих бездоганних перфекціоністів?

Деніел розсміявся:

— Страшенно.

Раптом веселощі зникли з його обличчя.

— Гадаю, ти не наробила так багато помилок. Тобто, коли йдеться про те, що краще для тебе, то так. Але щодо мене, я тішуся, що ти попалась на гачок.

Вона саркастично глянула на нього.

— Якось задалеко романтика зайшла, хіба ні? Вона хотіла б цілком видалити спогади про їхню першу ніч разом, скальпелем, якщо знадобиться. Вона хотіла б, щоб ці образи не були в її голові такими ясними й чіткими: його напружена випростана шия, його приглушені крики. Вона здригнулась, розмірковуючи, скільки мине часу, перш ніж ці спогади зітруться.

— Я серйозно. Якби не ти, то вони б послали по мене когось іншого. І якщо б та людина витягла все, що можна, з Кевіна, вона б убила мене просто там, хіба ні?

Поглянувши в його щирі-щирі очі, вона знову здригнулась.

— Маєш рацію.

Він довго дивився на неї у відповідь, потім, зітхнувши, спитав:

— То що ми тепер робитимемо?

Алекс насупилась.

— Ну, вибір у нас неширокий. Моє обличчя досі не годиться для того, щоб до нього пильно придивлялись. Але зараз воно краще за твоє. Отже, можемо сидіти тут як миші під віником або поїхати на північ. У мене там помешкання. Не таке модернове, як це, і не з такою хорошою охороною. І Печери Бетмена там немає.

— Отже, вважаєш, там безпечніше?

— З якого боку глянути. Я хотіла б знати думку Арні про місто, перш ніж ми вирішимо. І погляд Кевіна теж не завадить. Сподіваюсь, він скоро зателефонує. Плани трохи змінились. Мабуть, він отримає те, чого прагнув. Зрештою, переможе саме він.

День тягнувся безкінечно. Алекс не хотіла відходити від телевізора. Багато чим не зарадить, якщо побачиш, скільки разів ролик вийшов у ефір і скільки разів його перехопили інші медіа, але дивитись все одно треба було. Арні поставився до історії з новинами стоїчно, тільки примружені очі видавали його тривогу.

Алекс хотіла послати Арні в Печеру Бетмена з переліком усього, що їй потрібно. Вона теж хотіла мати власний СІГ і запас набоїв, а для Деніела вона приглянула напівавтоматичну гвинтівку, яку помітила у сховку в Кевіна. Снайперська гвинтівка так не прислужиться у ближньому бою, як напівавтомат. Нею можна знешкодити багато нападників одним зарядом картечі.

Вона також хотіла пошукати протигаз, адже не могла наладнати свою систему безпеки в будинку, не маючи протигаза для Арні. Вона була впевнена, що Кевін не знехтував би таким очевидним засобом безпеки, утім, можливо, він був очевидним лише для такої людини, як вона. У своєму світі Кевін, схоже, переймався лише кулями та бомбами.

Однак, хоча їй вкрай були потрібні ці речі, вона розуміла, що, можливо, уже запізно для застережних заходів. Якщо грайлива касирка зателефонувала після першого випуску новин, що вийшов у ефір раніше за побачений ними чи навіть напередодні, їхнім ворогам знадобиться певний час, щоб розпочати пошуки. Хтось мав би приїхати до міста, розпитати, а потім тільки розслідувати ймовірні зачіпки. А після того, якщо їм пощастить, вони почнуть стеження. А вона ніяк не могла визначити, почалося воно чи ні.