Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

оздоблювали різноманітними металевими аплікаціями. Жіночі мали значно більше розмаїття форм та багатший декор. Відомі випадки використання золотих діадем чоловіками, вірогідно, військовими ватажками. Могли обшиватися золотими платівками повстяні чоловічі башлики: зафіксовано у кургані Солоха, Німфейських, Луговій Могилі та ін. Жіночі головні убори мали значно більш розмаїту форму: калафи, тіари, конусоподібні покривала голови та налобні пов’язки.

Оздоблювали золотом скіфи і інший одяг. Одиничним поки випадком є декор коштовними платівками чоловічих штанів (у кургані Солоха), значно частіше так прикрашали чоловічі та жіночі каптани та жіночі сукні.

Наплічні прикраси, або так звані сітки є відносно нечастою знахідкою у скіфських курганах. Вони переважно були оздобою жіночого костюма, проте відома і знахідка такої сітки на скелеті конюха кургану Огуз.

Відомі випадки прикрашання пасків золотими пластинами. Переважно це практикувалося чоловіками, проте відома знахідка пластин-оздоб поясу у похованні озброєної жінки. Відомі і такі ознаки розкішного життя, як оздоблювання жіночого взуття золотом.

Золото скіфів у історичному контексті

Таким чином, речі із коштовних металів, опинившись у могилах скіфів спочатку як військові трофеї, з плином часу перетворюються на важливий соціальний маркер. Можна сказати, що вони на рівні зі звіриним стилем, були особливою розпізнавальною рисою у скіфському суспільстві. Тому скіфська знать бажала у будь-який спосіб заволодіти такими речами, інколи нехтуючи значною еллінізованістю зображень. Проте більшість таких оздоб все ж таки насамперед були пов’язані саме з релігійними уявленнями номадів. Саме тому, на аплікаціях одягу, на посуді, на оздобленні зброї маємо цілі міфоепічні історії, що органічно лягали на ритуальну та обрядову основу. Наявність золотих та срібних виробів у похованнях найнижчих верств кочової еліти вказує на бажання підкреслити свій статус нехай і не великим і не таким вартісним, проте виконаним із сонячного метала предметом. Явна ж перенасиченість золотом поховань військових ватажків слугувала легітимізації їхні права на владу, надану самими богами, як про це говорять скіфські міфи.

Мистецтво Еллінів

Архітектура

Тетяна Шевченко

На території України є достатньо античних епіграфічних пам’яток, що містять згадки про храми, олтарі, величні статуї. Є архітектурні деталі й археологічні залишки храмів. Архітектура давньогрецьких міст Північного Причорномор’я мало чим відрізнялася від зов­нішнього вигляду та структури міст усієї Еллади. Лише розмах і розміри будівництва спинялися іноді меншим достатком та спорадичною загрозою сусідніх «варварів».

У перші десятиліття свого існування грецькі міста мали досить скромний вигляд. Невеликі та небагаті поселення з незначною кількістю мешканців, які займали обмежену територію без захисних споруд. Житлова забудова була землянкова та напівземлянкова. Але надалі будівництво розгорталося більш активно, адже заснування міста вважалося завершеним, коли розплановано і розділено всю його територію. Організація забудови відбувалася одномоментно, а не поступово. Міста розплановувалися за Гіподамовою системою міського планування. Вона дозволяла швидко і раціонально засвоїти територію міста. Житлові зони наділяли стандартних розмірів і займали ними більшість території. Та крім приватних жител, територія поліса передбачала громадську частину (агора, дороги, некрополь) та релігійну. Релігійна частина містила виділені та зарезервовані сакральні ділянки для богів, які потім святилища могли забудовувати або давати в оренду, словом, використовувати в інший спосіб на благо богів поліса. На сьогодні розкопками відкрито теменос у Німфеї, цитадель у Пантікапеї, кілька теменосів у Ольвії, Херсонесі. Міські святилища займали, зазвичай, центральну частину, але не тільки. Храми стояли на найвиднішому місці, яке добре оглядалося з моря або суші. Тож часто їх будували на мисі або й на краю міста. Неодмінною складовою розпланування приміських територій було будівництво святилищ на окраїнах. Зі слів Страбона, Плінія і Птолемея відомо про святилище на мисі біля Фанагорії та Кеп, інші автори свідчать про святилища Ольвії. Багато, хоч і суперечливих, відомостей про святилища Херсонеса. Всі вони були влаштовані одразу або невдовзі після заснуванні міст.

В архітектурі відчувалося пряме знайомство з досягненнями середземноморських полісів. В Ольвії, Херсонесі та Тірі, інших містах зводять величні храми в іонійському та дорійському ордерах. Оборонні мури, якими обносили міста, відповідали будівельній традиції на кожному історичному відрізку. Їх ремонтували, переробляли, вдосконалювали, залежно від наявності загроз та від достатку міста.

Боспорські будівничі V–IV ст. до н. е. працювали над укріпленням кордонів держави і окремих міст. Надалі зводили величезні вали та рови вздовж кордонів своєї держави. Знач­ні укріплення було споруджено навколо палацу в Пантікапеї, створено цілий оборонний комплекс і в наступні століття. Також переплановувалися житлові будинки, квартали, проводився благоустрій вулиць, терасування схилів і зведення монументальних споруд. Особливо це стосувалося столиці, Пантікапея. На акрополі тут відкрито розкопками величезні будівлі, що зводилися тут за єдиним планом, будівельною програмою. Авторами її були професіональні архітектори. На акрополі стояв величний храм Аполлона. Споруджено його було у вигляді периптера. Поряд із ним — цілий архітектурний ансамбль із палацом басилевса, невеликим храмом Афродіти та Діоніса й іншими будівлями. Було прокладено вулиці, каналізацію і водопостачання. Увесь комплекс було обнесено мурами з баштами. Через кілька століть ще вищим, ніж храм Аполлона стане цитадель, архітектурний ансамбль, до якого входив палац-резиденція боспорських правителів. Найімовірніше, для спорудження громадських і культових споруд запрошувалися архітектори з інших міст. Також окремі деталі декору виготовлялися не обов’язково на місці. Боспорські правителі не шкодували коштів на звеличення своєї слави. У багатьох музеях нині зберігаються мармурові леви, що раніше прикрашали палацові комплекси Пантікапея.

Монументальні будівлі міст зводилися за рахунок окремих заможних громадян. Наприклад, Ксеноклід, син Посія присвятив храм Артеміді Агротері біля Фанагорії. У Херсонесі та в Ольвії за власний кошт окремі громадяни будували міські мури, перебудовували або засновували храми, встановлювали статуї та олтарі богам. Такі великодушні вчинки були свого роду податком на розкіш, властивим лише для греків та римлян. Вони називалися евергетіями або літургіями і ставали способом визнання представників багатих знатних родів усією спільнотою громадян. На релігійні посади обирали заможних громадян, які на свій кошт влаштовували свята, встановлювали олтарі та будували храми. Виконання літургій можуть стосуватися епіграфічні пам’ятки перших століть нашої ери з Херсонеса, де вказується про будівництво громадських споруд «на власні кошти» або «для поліса». Розміщення приватної за суттю присвяти на конструкції, призначеній для полісного культу, як і присвяти «за дружину», «за батька», може бути знаком вдячності, вираженим від імені общини у вигляді почестей заможним громадянам за літургію, пов’язану з фінансуванням громадського відправлення культу богині поліса.

Окрім Пантікапея, на Боспорі досліджено храм у Мірмекії. Він був невеликий, дорійського ордеру. Проіснував від кінця IV ст. до н. е., тобто менш ніж 100 років. Тоді стався землетрус, водночас постраждало багато монументальних споруд в античних містах на Керченському півострові. У IV ст. до н. е. у містах на Таманському півострові було збудовано кілька храмів і монументальних олтарів. Зокрема, культовий комплекс із толосом по центру, оточеним 32 колонами. Про храмове будівництво Боспору писали давні автори. Аппіан згадує про храм, розташований поза акрополем Пантікапея. Страбон згадує про храм Асклепія в тому самому місті.

У перші століття нашої ери будівничі оновлювали майже