Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

А якщо це просочиться ще й у місто… 

Я похитала головою, намагаючись відігнати дурні думки. Ніхто не дізнається. Тава ла Шедд вже майже два тижні як мертва. 

– Студенти не втримали язиків і розповіли. Вони знають і про Атту, і про Грейсона, – підтиснувши губи, сказала Меліса. Ярош зробив пів кроку вперед. 

 – А про?..

Він не закінчив, але всі голови у кімнаті повернулися до нього, і я помітила у погляді Меліси співчуття, що межувало із жалістю. 

– Й про Глаю вони теж знають. 

Фігура Яроша стала ще більш скутою, ніж раніше, а з його щік зійшли останні барви. Він зробив кілька кроків до виходу з дому, а тільки потім усвідомив, що ж робить. 

– Я мушу… – сказав він повільно, насупившись, але його думки вже літали далеко від нас. 

– Йди, – різко кивнув Нозері. – Ми самі тут розберемося. 

Верес різко кивнув, а потім перетнув кімнату у два широкі кроки. Двері за ним зачинилися напрочуд обережно. Ніхто не говорив, поки ми через прикрите фіранкою вікно спостерігали, як ректор пройшов стежкою, а потім його силует сховався за стіною одного з будиночків. 

Меліса перевела погляд на мене і збиралася щось сказати, але краєм ока я помітила, як ельфійка похитала головою за моєю спиною. Травниця невдоволено підтисла губи, але змовчала. Втрутився Нозері. 

– І звідки ж ці поганці могли дізнатися? – тихо запитав він, ні до кого не звертаючись. Рудоволоса чаклунка знизала плечима, а я тільки гмикнула. 

Некромант перевів на мене погляд і підняв брови.

– Вочевидь, нас підслухали у вежі. На ній немає жодних захисних заклять і замків, а ви мені розповідали про все, що сталося, практично у відкриті двері. Хто завгодно міг почути, – я закинула ногу на ногу і спостерігала, як лице Нозері стає все більш схожим на кам’яну маску.

Він примружив очі та трохи нахилився до мене:

 – То чому ж ти не наклала чарів, Блекото? 

Звук удару нігтя об металеву пластину нашийника вийшов дзвінким. 

– Так, справді, – в’їдливо протягнула я. – Чому ж?

Нозері видихнув повітря і відкинувся на спинку стільця. Я взялася за келих з водою, Ївга – за столове начиння. 

Кілька хвилин тишу не переривало нічого, окрім дзвону ножа, виделки та скла келиха. А потім Меліса щось сказала, я щось відповіла, втрутилася ельфійка. Астір почав доводити, що знає, де заховане Ярошеве вино, і спільними зусиллями ми таки його відшукали. Коли я поверталася до вежі пізно по півночі, з губ чомусь не сходила посмішка, хоч я й не випила і краплі алкоголю. 

Але думка про те, що Ярош так і не повернувся, не давала мені заснути ще годину після того, як я вляглася в ліжку. Дух – якщо це й справді був він – знову почав скрипіти всередині каменів факультету, але я була надто виснажена, аби мати з цим справу, тож тільки накрила голову подушкою і поринула у непостійну дрімоту.