Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

Під’їхав перший üСкрін. Давид разом з досвідченим колегою, який навчав і контролював роботу новачка, ретельно оглянули öко — чисте, встановлене за всіма правилами. Приклали «ліхтарик», натиснули кнопку. Від спалаху «зіниця» помітно звузилася, після чого знову розкрилася, але не завмерла. Почала налаштовуватися і врешті-решт сфокусувалася на Давиді.

— Über! Скажи «привіт» таткові. Über! — ласкаво пробубонів колега Давида, звертаючись до üСкріна.

Робочий день на подив пролетів швидко. Давид, переодягнувшись, попрямував до виходу. Він уже ненавидів завод. Однак відразу звільнятися öсобини не мали права. Міняти роботодавця дозволялося через три місяці після початку роботи й тільки за наявності документа, що підтверджував негайне працевлаштування в іншому місці. Без невідкладної трудової зайнятості звільнитися дозволялося не менше ніж через пів року. Давид ішов повз цехи. Поруч з кожною будівлею на землі лежали зірки. «Втричі вищі за мене», — прикинув Давид. Будівельники зводили риштування до самих дахів. Біля першого цеху робочі чіпляли зірку на троси будівельного крану. Давид вийшов на вулицю через КПП, залишивши за спиною паркан з колючим дротом. Від моторошного вигляду заводу побігли мурашки. Він поспішав забратися звідти якомога швидше. На нього чекала Ясмін.

Ранок наступного дня нещадно давив густою сірістю. Ясмін втекла ні світ ні зоря, щойно закінчилася комендантська година, яку ввели «для профілактики на одну ніч». Давид ледве змусив себе зібратися і вийти з дому. «Це не небо. Це мільйони гігантських привидів повзають по головах і своїми липкими мантіями склеюють наше волосся й думки», — сказав він про себе, важко зітхаючи.

Пройшовши через КПП, Давид сів на «вішалку». Так робочі називали канатну дорогу, яка по двадцять öсобин за раз розвозила їх по цехах у відкритих кабінках, схожих на вішалку всередині шафи. Територію патрулювали зелені чоловічки з бойовими робопсами. По землі раз-у-раз проповзали сліпучі кола від прожекторів. Öсобини в кабінці Давида раптом пожвавилися, вдивляючись кудись вгору. Він глянув на дахи цехів — кожний з них увінчали червоною зіркою.

– Über! Увага, увага! — зазвучали гучномовці одночасно в усіх виробничих цехах і назовні. — Зміна в трудовому законодавстві, — голос луною розлітався по заводській території. — Вітаємо вас, Üмперія переходить на чотириденний робочий тиждень! Ще більше свободи для öсобини. Хай живе Великий Вождь! Über! — з динаміків посипалися бурхливі оплески.

У «вішалці» ніхто не плескав.

Перед запуском конвеєрів знову ожив голос заводу:

— Über! Як ви, напевно, вже помітили, на дахах цехів встановили зірки. Згідно з новими правилами, сьогодні вночі подібні сигналізатори з’явилися на всіх підприємствах. Відтепер якщо в кінці робочого дня зірка загоряється, значить, добовий план виконано. Про що буде повідомлятися по гучному зв’язку. У разі невиконання поставленого завдання всі працівники зобов’язані залишатися на своїх місцях для продовження виробничого процесу. Залишати робоче місце дозволяється лише тоді, коли на даху цеху загориться зірка. Дякуємо за розуміння, і ще раз прийміть наші вітання зі скороченням робочого тижня. Üмперія понад усе! Можемо повторити! Über!

— Über! Üмперія понад усе! — без особливого ентузіазму повторили öсобини. — Можемо повторити! Über!

Давид швидко втягнувся в процес. Він, не напружуючись, оживляв üСкріни. А ось очікування закінчення робочого дня дратувало і шалено стомлювало. Сили миттєво випарувалися, коли о 17:00 замість зупинки конвеєра знову оголосили про зміни у зв’язку з переходом на чотириденний робочий тиждень.

— Über! Відтепер денна зміна триває з 08:00 до 20:00. Нічна — з восьмої вечора до восьмої ранку, — повідомив голос заводу. — Хай живе Великий Вождь! Üмперія понад усе! Über!

— Über! Хай живе Великий Вождь! Üмперія понад усе!

Über! — прошипів Давид.

Рівно о 20:00 репродуктори заграли гімн Üмперії, після чого голос заводу урочисто повідомив про те, що над цехом № 31 запалилася червона зірка.

— …Хай живе Великий Вождь! Üмперія понад усе! Über! Залишаючи заводську територію, Давид вирішив уникнути тисняви й небажаної близькості у «вішалці». Попрямував до виходу пішки, розглядаючи червоні зірки — пульсуючі червоні фігури на тлі чорного неба. Лише над цехом № 2 в просторі зяяла зловісна темна діра, що обрисами нагадувала п’ятикутний об’єкт. Двері цеху наглухо заблоковані. Перед ними на сторожі — вісім пар зелених чоловічків з робособаками. Давид пришвидшив крок.

Він насилу дотягнув до вихідних. Виснажений фізично і морально, Давид проспав цілу добу. Попереду ще два вихідних. Слава чотириденному тижню!

Ясмін відчинила вікно. Свіже повітря увірвалося в автомобіль. Вулиці змінилися широкими полями. Сонячне світло м’яко лягало на пожовклу траву, надаючи їй золотавого відтінку.

— Über! Спасибі, що запропонував цю поїздку, коханий, — Ясмін поцілувала Давида в щоку. — Я вже не пам’ятаю, коли крайній раз вибиралася з міста. Über!

— Über! Раніше я їздив у нашу сімейну печеру щомісяця. Тепер немає часу. Сподіваюся, нічого не змінилося і там так само спокійно, все на місці, — Давид звернув з основної траси на вузьку дорогу, що вела вгору. — Хотів тебе попросити…

Зробити виняток для цієї поїздки й, коли доберемося, не дотримуватися правил üмперської мови. Не вимовляти горезвісне… Über!

Ясмін нічого не відповіла. Вона розглядала гігантські дерева, що ростуть уздовж дороги.

— Über! Ти користуєшся захистом під час перегляду ньÜзруму? Über! — запитав Давид.

— Über! Так, — Ясмін закурила. — А ти не забуваєш поглинати новинний продукт щодня? Працівники заводу не підпадають під пільгові правила, чи не так? Über!

— Über! Ні, доводиться прикидатися, що сумлінно і з великим інтересом дивлюся новини. Сьогодні вранці хоча б не показали майже нічого трагічно кричущого. Настрій уцілів, — усміхнувся Давид. — Тепер на мені майже цілодобово антиüскрінні стікери, — зітхнув він. — Не знав, що ти куриш. Über!

— Über! Не знала, що ти за здоровий спосіб життя. Über! — Ясмін прикурила ще одну сигарету і простягнула Давиду.

Краса водоспаду зачарувала Ясмін. Але в холодну воду вона не полізла. Розташувалася на здоровенному пласкому камені, милуючись Давидом, який без зволікання пірнув у небо, що відбивалося у водній поверхні. Підпливши до потоків водоспаду, він встав під їхні пекучі струмені. Ясмін щось крикнула. Давид помітив рух губ і помах руки, але слів не розібрав. Їх заглушив рев водоспаду.