Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Вітаю, джентльмени! — темні мішки під очима Макса видавали смертельну втому. — Давиде, Джо тобі вже сказав?

— Ні, ми обговорювали більш важливі справи, — засміявся Джо. — А взагалі є новини. Нам залишилося трохи більше ніж десять метрів до маячка. Скоро ми будемо в архіві, — він знову підняв кухоль пива.

Давид спочатку сумнівався, чи говорити Максиму про Ясмін. Але чим довше слухав його, тим більше схилявся до того, що не варто. Він не бажав піддавати Ясмін небезпеці. «Їй необов’язково входити до лав сердечників», — вирішив він. Та й перевірка «на міцність» — хоч і віртуальне, але катування. Вступ Ясмін до руху опору не обіцяв дівчині нічого приємного. «Моє особисте життя залишиться під замком, — розсудив Давид. — У затишному гніздечку, де тільки вона і я читаємо разом Вайлда».

У світі є тільки дві чесноти, перед якими можна і треба схилятися, — геніальність і зло сердечне.

Віктор Гюґо — письменник

— Добрай раніцы, Давід!12 — привітався Дамблдор білоруською. — Вибач, що буджу, але тобі скоро виходити.

— Куди? — глухо пролунав сонний голос з-під подушки.

— У тебе зустріч з Василем Степановичем. Поговорити стосовно роботи. Думаю, ти повернешся в телецентр.

— Ах, так… — позіхнув Давид, відганяючи Ікло, який намагався облизати обличчя.

— Якщо ж роботи не буде, раджу сходити на біржу праці. Інакше по закінченню місяця доведеться платити штраф за дармоїдство. Ще через дев’яносто днів тебе відпровадять у трудову колонію за «паразитичне існування за рахунок üмперського суспільства».

— Дамблдоре, заткнися, — не встиг Давид затиснути вуха подушкою, як робопес вирвав її з-під голови. — Ах, ви заодно, негідники!

— Якщо ти зараз же підеш у душ, а я підігрію каву і зроблю тости, то встигнеш поснідати й не запізнишся на зустріч.

Степанович вийшов на прохідну, щоб особисто завести Давида в телецентр.

— Über! Я подумав, тобі буде приємно побачити колег. Але спочатку сядемо. Треба поговорити. Über!

Вони сіли за столик у невеликому кафе у вестибюлі. Степанович замовив яєчню і чай для обох, хоча Давид і запевнив, що не голодний.

— Über! Давай по старій пам’яті поснідаємо разом, — він поставив тарілку перед Давидом. — Я тобі сказав, що дам знати, якщо підвернеться вакансія. Über!

— Über! Так, дякую вам. Я скучив за телецентром. Спасибі, що не забули. Über!

— Über! Ти це… — зам’явся Василь Степанович. — Не поспішай дякувати, — він ковтнув чаю. — Роботи в телецентрі зараз немає. Навпаки, нас потихеньку скорочують. Прийшла вказівка звільнити одну третину штату. Обговорюємо перерозподіл обов’язків. Тільки про це поки ніхто не знає, дивись, не розбовкай. Über!

— Über! Дуже шкода, — Давид засмутився. — Я думав… готовий був хоч зараз залишитися працювати. Über!

— Über! Розумію, Давиде, я б тебе взяв, але… — Степанович закашлявся. — У мене родич працює на заводі. Вони набирають нових працівників. Дивно, всюди застій, скорочення, а вони серед небагатьох, у кого росте виробництво. Якщо хочеш, можу тебе порекомендувати. Über!

— Über! Завод? Що виробляють? Über!

— Über! Так, на конвеєрі стояти, збирати там щось, наче пов’язане з телебаченням… режимний об’єкт, тому подробиць не знаю. Заборонено. Коротше, робота не найкраща. Але, можливо, хоча б тимчасово. Штрафи за безробіття гірше, погодься. Чи у тебе щось інше накльовується? Über!

— Über! Ні, вивчив базу вакансій. Нічого слушного. Я подумаю і дам знати, добре? Über!

— Über! Звісно. Тільки не затягуй. Вибач, це все, що я зараз можу запропонувати. Über!

— Über! Що ви, Степановичу, я розумію. Красно дякую! — Давид проковтнув останній шматочок переперченої яєчні. — Хочу піднятися в офіс, якщо ви не проти. Über!

— Über! Зараз відведу тебе. Без супроводу не можу залишити. І повісь на шию картку відвідувача, а то оштрафують обох. Дронів на дві сотні більше. Не телецентр, а вулик, трясця їм у печінки! Часом власних думок не чути. Über!

Вони піднялися в офіс. Ясмін не було на місці. Секретарка і ще одна колега радісно підскочили до Давида. Перекинулися парою фраз. Потім Давид зі Степановичем пішли в монтажну кімнату № 58, де зазвичай монтував Максим. Його теж не було.

— Über! Що ж, мабуть, іншим разом, — усміхнувся Давид. — Степановичу, може, вийдемо покурити, а потім виставите мене за паркан? Über!

Василь Степанович намацав пачку в кишені.

У навчальному крилі п’ятдесят нових робочих вивчали загальну карту підприємства. Після екскурсії заглибилися в процес виробництва. Таємниця розкрилася. Завод виробляв üСкріни.

На наступний день новачкам роздали спецодяг, показали виробничі цехи детальніше і розподілили по конвеєру. Цех, в якому належало працювати Давиду, був точною копією інших тридцяти. Приміщення гігантських розмірів гуло. Тут і там одночасно спрацьовували сотні механізмів. Верстати скрипіли, шаруділи, тріщали, клацали, деренчали, грюкали, скреготали, брязкали, постукували.

«Öко — завжди під боком!» — зазначалося у слогані під високою стелею. Неприємне передчуття ударило спазмом по шлунку. Давид опинився в самому кінці конвеєра.

— Über! Твоя задача — оживляти Auge13. Über! — пояснив інструктор.

Нові покоління üСкрінів оснащували не просто камерою, а штучним öком, яке двадцять чотири години на добу фіксувало й аналізувало візуально-звукову інформацію. Зокрема й у режимі сну, а також за повного відключення та навіть знеструмлення всього ньÜзруму.

Функція Давида не відзначалася складністю. По конвеєру під’їжджав üСкрін. Давид за допомогою приладу, схожого на звичайний ліхтарик, мав опромінювати яскравим спалахом нещодавно встановлене, поки ще «спляче» öко. Після чого необхідно було переконатися, що зіниця öка ожила. Якщо вона не фокусувалася на обличчі, дефектний üСкрін відправляли на перезбірку.

— Über! Щотижня ми визначаємо кращого працівника. Як нагороду в його будинку встановлюють ньÜзрум з новою моделлю üСкріна. Тому стараємося, працюємо плідно, є до чого прагнути! Über!

«Добре, що попередили, — подумав