Читати книгу - "Виправний день"

Смакота усвідомила цю гнітючу ситуацію. Її Джентрі сьогодні тричі виконав свій обов’язок. Він вичерпаний.

Тоді як чоловіків Гомії змушували займатися фізичним чи грошовим донорством, жінки також мали свої обов’язки у забезпеченні майбутнього країни. Впродовж історії чоловіків призивали на військову службу. Вони віддавали свої тіла й життя державі. Згідно з цим прецедентом, тепер призивали і жінок. Якщо їх вибирали й оголошували придатними, громадянки Гомії повинні були погодитися на запліднення. Донорську сперму використовуватимуть для створення нового життя, і жінки його виношуватимуть. Усі плідні жінки визнавалися придатними, і жодна причина, окрім якогось невідкладного стану, не звільняла від материнської служби.

Більшість дітей, народжених у результаті такої політики, спрямовувалися на експорт, але їх потрібно буде ростити до Віку проголошення. На експорт вони підуть чи ні, кожна дитина означала нового громадянина чи громадянку.

Саме тому Смакота поголила ноги. Це мотивувало її ризикнути своєю свободою, прослизнути сюди, в цю трясовину деградації. Присівши там, вона стимулювала Джентрі обома руками й ротом, та дарма. Неважливо, наскільки сильно вона хоче завагітніти й носити його дитину, сьогодні це не станеться. Змирившись, вона потягнулася до місця, де поклала свою сумочку на бридку підлогу. Звідти вона витягла лист, який прийшов сьогодні. Джентрі допоміг їй підвестися, й вона подала йому конверт. Влада знає, що вона може. Від неї вимагалося підписати.

Під блідим світлом із відеоекрана її чоловік розкрив папір і примружився, щоб прочитати. На екрані, де показували точно фільм епохи до Виправного дня, двоє чоловіків радісно еякулювали на усміхнені обличчя одне одного. Смакота спостерігала за цим миропомазанням з думкою: «Ну й марна трата!»

Джентрі подивився на неї, здивовано звівши брови.

— Що це означає?

Смакота спробувала говорити бадьоро.

— Мене призвали.

Він підняв голову.

— Тобто «призвали»? — якщо він не розуміє, то це тому, що не хоче.

Згідно з повідомленням, Смакота повинна прибути на процедуру штучного запліднення протягом доби. Після уникнення поліції, після того як вона проникла в цю вигрібну яму порочності, суміш вина і страху нарешті спостигла її. Якщо їй не вдасться домогтися від свого чоловіка, щоб він покохався з нею, скоро вона носитиме дитя якогось незнайомця. Шалено плачучи, вона змочувала сльозами свої гладенькі долоні, а тоді з подвійною силою взялася за безнадійну справу — піднімати в’ялий член свого коханого.

Зовні вони не відрізнялися від двох пластикових пакетиків кетчупу з будь-якого ресторану їжі швидкого приготування. Лише температура натякала на їхню істинну природу. А ще, якщо ближче роздивитися кожен пакетик, можна було побачити, що вони пережили певну маніпуляцію. Один край з чотирьох спершу розрізали, а тоді міцно заклеїли, не запаяним швом, а клеєм.

Більше їх видавало те, що на дотик вони були крижані. Настільки холодні, що Шасті доводилося ніжно стискати їх у кулаках, стискати й відпускати, доки грубий пластик і гострі краї не стали податливими.

У величних палатах палацу Чарлі панувала метушня придворного життя. Шовк і тафти підмітали сяючу дерев’яну підлогу, а червоні коштовності мерехтіли на сонячних променях з високих вікон. Мандрівні трубадури бренькотіли на своїх лютнях, намагаючись підняти загальний настрій. Покликали придворного лічця, і всі чекали, ведучи жваві розмови. Товклися навколо Шасти приголомшливі жони інших вождів, їхні прилюдні жони, облаченні в трофеї, награбовані з незчисленних музеїв чи галерей. Жодна з них не мала ніякого королівського виховання, окрім як ролі королеви випускного вечора чи зустрічі випускників. Найгойніші дівиці то були, що їхні поселення висунули. Вождь Бреч за фаворитку собі взяв одну бідну юну леді з руїн Сієтлу. Чарлі, хоч і вдосталь польових та господарських жон мав, один лише залишався без прилюдної жони.

Лакей, що проходив поруч, пропонував тацю зі запеченими язичками павичів. Шаста взяла собі один. Прикинулася лукаво, що бере лакомий язичок собі до рота. Насправді ж спритно впустила його в пишну улоговину між грудей. Натомість запхала вона один із пакетиків з-під кетчупу до рота, потайно ховаючи його собі за щоку. Коли ще один офіціант низько вклонився, пропонуючи набір яєць по-шотландськи, розкладених у рельєфному срібному марміті, Шаста повторила свій майстерний трюк, впускаючи яйця собі в улоговину, разом з тим ховаючи інший пакетик від кетчупу за іншу щоку.

Із корсажу долинав аромат їжі, й Шаста судомно ковтала власну слину. Рот повинен бути сухим, коли відбудеться перевірка. Природна слина зрадить її. Якщо лабораторії в «23ендМі» точні, її слина покаже, що в Шасти на п’ятдесят чотири відсотки субсахарське генетичне походження, через що вона не матиме права проживати в Білії, а стати жоною вождя — й поготів.

Ні, за щоками вона собі припасла запаковану слину беззаперечно білої дівчини. Вони уклали договір. Якщо Шарм допоможе Шасті стати прилюдною жоною Чарлі, Шаста скористається своєю високою позицією й допоможе Шарм з якоюсь майбутньою, поки не названою затією.

У годину, призначену для перевірки, величезний годинник забив. Затихли менестрелі, а присутні члени королівських родів стали на коліно. Мажордом клацнув каблуками й проголосив:

— Входить старший лічець королівства!

Лічець належав до близького оточення Чарлі. Теренс на ймення, якийсь колишній хворий з інвалідністю, якого зі смертного ложа піднесли приголомшливі слова Талбота. Розміреним кроком він ішов із дальнього кінця галереї, на ньому горів смарагдово-зелений табард, золотими нитками розшитий. Перлини, завбільшки з іспанський арахіс, усівали його гульфік. Судячи з маслянистої м’якості, чоботи до бедра, либонь, були пошиті з найкращого шкірзаму.

Якою б не була його неміч, ніяк її не показував лічець. Дрібний каскад довгих білявих локонів спадав йому на рамена. Перед тим як дійти до Шасти, зупинився він у центрі натовпу й опустив голову, заспівуючи коротку молитву:

— О, Одіне, батьку Тора і Бальдра, — він звів голос до вишуканої стелі, вкритої кесонами і фресками, — Одіне, володарю списа Ґунґніра і муже Фріґґ…

Слухаючи це, Шаста намагалася не думати про смачнючий павичевий язичок, що й досі лежав помежи доладних її персів, інакше виділятиметься слина. Трохи звісила нижню щелепу, щоб пакетики від кетчупу не прокусити й не заповнити рот безцінною слиною білої дівчини передчасно.

— О, Одіне, — продовжив лічець, — молимося ми, щоб невіста ця виявилася чистою вдосталь, щоб служити королевою нам. — На завершення він запхав пальці однієї кваліфікованої руки у свою хутряну сумку. З її глибин дістав він дещо, що світилося, наче німб у мороці палати. Ходили пересуди, що він може люд зцілювати. І що, читаючи слово книги Талбота, підняв він зі смертного ложа себе й дав обіт