Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Я розізлився і стис щелепи. Якого Драна ця дівка лізе мені в голову!

Коли ми увійшли до замку, в ніс вдарив солодкий запах і я трохи сильніше стиснув долоню Іветти, так, що дівчина зойкнула.

У перші секунди подумав, що якимось чином Даная спромоглася вийти з кімнати, або, навіть, втікти. Та роззирнувшись побачив, що у вазах скрізь понатикані Ріарони.

Я і забув, що кожної зими Бетсі прикрашає замок цими квітами. Вони дуже довго зберігають свою свіжість і запах.

Тільки от тепер, це мені зовсім не подобалось. Доведеться якось пояснити моє бажання повикидали всі ці віники на смітник.

– Щось сталося, Айване? – Іветта глянула на мене своїми небесно-голубими очима і кліпнула довгими віями.

Невже раніше цей погляд викликав у мене бажання?

– Вибачте, люба, я замислився. Все чудово. Гадаю, слуги допоможуть вам, а мені потрібно дещо перевірити.

– Алеж, Айване… – долетів до мене розсерджений голос дівчини, та я вже підіймався сходами.

Мені треба було перевірити відьму. А що, як вона і справді спромоглася втікти?! Далеко не збіжить, та ганятися за нею вночі не було жодного бажання.

Широкими кроками я перетнув коридор і повернувши ключ в замку, буквально ввалився в її кімнату.

Холодний сидів у клітці, доїдаючи шмат соковитого м'яса. Прожерлива нечисть!

А от Данаї я не побачив. Злість спалахнула всередині, наче сухе багаття.

Втекла! Навіть нежить свою залишила!

– Тобі чого потрібно, довбень? – сердито прохрипів пес.

Раптово, до вух донісся плескіт. Не вагаючись, направився до дверей ванної кімнати.

Смикнув ручку й увійшов.

Дивчина сиділа у ванні. Вологе волосся зібране у важкий вузол. В даний момент вона губкою намилювала повні груди.

Витріщивши на мене очі, відьма натурально заверещала і жбурнула мильну губку мені у лице.

– Ти вже зовсім з глузду з'їхав, драконоборцю! – закричала.

Щоки вкрив густий рум'янець, а темні очі розгорілися від злості.

– Чого ти вдираєшся до мене в кімнату?! Хоч помитися я можу без тебе?

Руками вона прикрила груди, біла піна стікала вниз, відкриваючи рожеву шкіру.

– А хто тобі, відьма, сказав, що це твоя кімната?! Це мій замок і кожна кімната в ньому моя і ти тут не гостя!

– Авжеж, ти не даєш мені про це забути! – гаркнула дівчина – То, чого тобі треба?

Я хотів спитати, чи не виходила вона з кімнати, та більшої дурниці годі й уявити! Наче Даная з власної волі мені скаже. Та й не схоже, щоб вона змогла кудись вийти.

Це все Дранові Ріарони! Треба наказати пересадити їх подалі від замку і заборонити ставити у вази, інакше я і справді з глузду з'їду.

– Сьогодні ввечері я на тебе чекаю.

Відьма лише кивнула.

Я стояв на місці, наче ноги приросли до підлоги, вдивляючись у воду – бульбашки танули відкриваючи стрункі ноги й темний трикутник.

– Я зрозуміла, я прийду. Все одно в мене нема вибору. Тепер ти вже підеш і даш мені спокій? – сердито спитала дівчина.

Я зібгав губи й не сказавши більше жодного слова, пішов геть.

Якого Драна я нісся туди? Навіть, якби вона змогла вийти з кімнати, то що далі? В замку повно слуг і драконоборців. Хитнувши головою, пішов до себе.

Прийнявши ванну і переодягнувшись, спустився до своєї лабораторії. Перший етап майже завершений. Переставляючи пробірки, я застиг.

Запах. Зовсім легкий, наче його і нема. Але це точно запах відьми! Або ж Ріаронів.

Від злості я стис пробірку так сильно, що вона тріснула і гостре скло впилося в руку. Кров капнула на стіл.

Погляд ковзнув до Гримуара – на місці. Заткнув його подалі, щоб не воняв.

Та звідки тут запах квітів? Занадто глибоко під землею знаходилось це приміщення, щоб сюди долетів цей аромат.

Утім, як би Даная сюди потрапила?

Може, спитати? Ні. Емоції так сильно вирують всередині, що я не зрозумію бреше вона чи ні.

Що ж, почекаю. Якщо якимось чином їй вдалося вийти, я обов'язково про це дізнаюся. І тоді, начувайся відьмо!