Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"

— Повії якісь? — недовірливо буркнув Ганс.

— Та ні ж! Милі, хороші дівчата. Так склалася доля.

— Будуть маніжитися так, як ти…

— Ах, Казимире Карловичу, вони будуть тільки раді! — така солідна, владна людина. Якщо ви їм допоможете, будете їх захищати… Зачекайте, я маю фотографію однієї з них.

Наморщивши чоло, Валя порилася в кишенях, затим відкрила торбинку й, відсунувши пляшку, що лежала там, дістала фотографію із загнутими й потрісканими ріжками.

— Що там у тебе? Граната? — спитав Ганс, беручи подану йому фотографію.

— Так, граната — пляшка самогонки-калганівки, — без тіні збентеження відповіла дівчина. — Ви здивовані? Купила в “Утісі”. Хотіла понести до лікарні й випити з дівчатами… — Вона сумно похитала головою. — Так-так, Казимире Карловичу, я випиваю потроху… Що вдієш? Почала з того дня, коли довідалася, що тата повісили. Боюсь, аби не стати алкоголічкою.

Він витріщив очі на фотографію. Це був так званий “інтимний” знімок — юна красуня, прикриваючи груди хутром чорнобурки, кокетливо демонструвала свої гарні голі плечі.

— Це Ніна, — сказала Валя. — Італієць був безтямно закоханий у неї. Звичайно, зараз вона не така гожа, але дуже-дуже приваблива. А Маша іншого типу — пампушка, величезні чорні очі, ямочки на щоках. Оце вже справжнє поросятко. Та ще й чудово співає. А можна їх сюди привести? То нічого, що гестапо?

— Де вони живуть?

— При лікарні, у флігелі-ізоляторі, де я лежала.

Гансові очі повеселішали. Він прикидав, як би краще організувати зустріч. Вести дівчат сюди в кабінет йому не хотілося, бо цей кастрат Белінберг не пропустить нагоди накапостити йому й завтра ж подзвонить Борцелю.

— А якщо ввалитися туди до них?

— Зараз?

— Звичайно. Чого відкладати.

— Але ви скажете головлікареві, щоб не картав дівчат? Це такий паскудний тип, стара польська карга.

— Хо-хо, я заткну йому пельку одним слівцем. Поїхали?

— Треба б захопити щось із провізії. Дівчати одержують мізерний пайок. У них навіть не знайдеться чим почастувати нас. І, Казимире Карловичу, звичайно візьмете охорону? Про всяк випадок. Я без охорони з вами боюся.

Отут і закрутилося. Ганс наказав Філінчуку розбудити другого охоронця й запрягати коней, сам уклав у валізку дві літрові пляшки, самогону, провізію, засунув у кишеню гранати й, окинувши поглядом кабінет видно, хотів уже сказати: “Готово, поїхали!”, але якась тривожна думка затримала його. Він замислився, а потім рішуче вийняв з-за пазухи невеликий шкіряний портфелик сховав його в сейф і, обернувши ключ, двічі спробував, чи добре замкнені сталеві дверцята.

— Стременн? — сказала Валя, показуючи на залишену на столі недопиту пляшку.

— Так, так, — погодився Ганс, хапаючи пляшку.

— Дайте я сама, — прикрила свою склянку долонею Валя. — Я не хочу напиватися відразу.

Оволодівши пляшкою, вона влила собі на денце.

— Ну, ну, — Ганс хотів долити. Почалась жартівлива боротьба Валя, сміючись, з силою вихопила пляшку, але не втримала її, пляшка вдарилась об підлогу, розбилася.

— Ну, от, — збентежено мовила дівчина.

— Нічого, це на щастя, — заспокоїв її Ганс і вже хотів був відчиняти валізочку.

— Зачекайте, в мене ж є…

На його обличчі з’явився загадковий вираз.

Дівчина швидко підняла склянку, усміхнулась, але усмішка була якоюсь вимученою.

— За ваше здоров’я!

Ганс зауважив і цю поквапливість, і напруженість усмішки дівчини. Він підняв склянку, подивись скрізь неї на світло, понюхав, вмочив злегка язик.

— Отрута… — зловісно промовив Ганс, ставлячи склянку на стіл. — Купили? Підіслали донечку покійного друга?

Не відриваючи погляду від дівчини, він, паче готуючись до стрибка, втягнув голову в плечі.

— Ви збожеволіли, Казимире Карловичу!

— Знаю… — зловтішно бурмотів Ганс. — Повторюєте прийом… Отруїти хочеш? Не вийшло. Дам горілку на аналіз. А тебе…

— Боже! — гидливо скривилася дівчина. — Що у вас з нервами? Навіщо аналізи, я сама вип’ю з вами цю отруту. Перша!

Вона сердито вихлюпнула самогонку з своєї склянки, налила собі з плоскої пляшки. Ганс стежив за кожним рухом дівчини. Злорадна посмішка повільно сходила з його обличчя. Присоромлений, він обм’як, зніяковів, але відразу ж підбадьорився, вирішив обернути все на жарт, оглушливо зареготав.

— Ага, злякалася, Валечко? Нерви грають?

— Перестаньте! — сердито сказала дівчина. — Ви мене образили. Це — калганівка. Раджу завжди вживати. Давайте вип’ємо й поїдемо.

Вона випила першою. Все до краплини! І слідом за нею спорожнив свою склянку Ганс.

На нижньому поверсі біля вартового стояв оберштурмфюрер Белінберг. Звичайно, спеціально вийшов, щоб постежити за недругом.

— Я на операцію, — сухо кинув у його бік Ганс і, притримуючи Валю за руку, вийшов на ганок.

За дві хвилини бричка виїхала на вулицю. На передку сиділо два поліцаї, позаду Ганс і дівчина. Вартовий зачинив ворота.

Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як знову почувся цокіт копит на бруківці. Вартовий визирнув — біля воріт стояла бричка. На задньому сидінні видно було постать дівчини. Ганс сидів поруч, поклавши голову їй на коліна. До хвіртки сміливо підійшло троє. Переднього вартовий одразу ж упізнав — Гансів охоронець, поліцай Філінчук.

— Тільки недовго, панове, — роздратовано сказав один і, звертаючись до вартового, додав чистісінькою німецькою мовою: — Ця свиня знову напилася. Забув листа. Щось немислиме… Я з ним скоро голову втрачу.

Філінчук і той, що говорив по-німецьки, швидко пройшли до будинку. Третій тільки зайшов у подвір’я й зупинився біля хвіртки.

— Що, Ганс набрався з панянкою? —