Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

Долгоруков Олександр Миколайович, князь. Народився 27 грудня 1872 р. Випускник Пажеського корпусу (1893). В 1893—1901 pp. – проходив службу в лейб-гвардії Кавалергардському полку. Випускник Миколаївської військової академії та офіцерських курсів східних мов цієї академії (1905 p.). Учасник Російсько-японської війни. В 1912—1914 pp. – командир Кавалергардського полку. Генерал-майор. Учасник Першої світової війни. Генерал-лейтенант, командир 1-го кавалерійського корпусу (1917 p.). У 1918 р. служив в армії УД, з 26 листопада – головнокомандувач Збройних сил УД. 14 грудня разом з німецькими військами евакуювався до Німеччини. У вересні 1919 р. прибув до «білої» Північно-Західної армії, командир 4-ї стрілецької дивізії 2-го стрілецького корпусу. Разом з армією в листопаді 1919 р. перейшов на територію Естонії, де армія була розпущена. 1921 р. емігрував до Франції. В 1924—1929 pp. працював в «Societe Internationale Forestiere et Miniere du Congo» в Бельгійському Конго. З 1929 р. жив і працював у Марокко. В 1932—1938 pp. керував місцевим відділком Російського загальновійськового союзу (РОВС). Помер 17 січня 1948 р. Похований в Рабаті (Марокко).

Генерал О. М. Долгоруков.

Нагороди: Св. Анни IV ст. (з написом «За хоробрість» (1904); Св. Станіслава III ст. з мечами і бантом (1904); Св. Станіслава II ст. з мечами (1905); Св. Анни II ст. з мечами (1905); Св. Володимира IV ст. з мечами та бантом (1905); Св. Володимира III ст. (1913); Св. Георгія IV ст. (1914); Св. Володимира II ст. (1915); Св. Станіслава І ст. з мечами (1915); Георгієвська зброя (1916).[256]

8 листопада побачив світ Закон «Про поповнення армії та флоту Української Держави, що мають формуватися», який оголосив «достроковий призов молодих людей, котрі народилися в 1899 р.», й «тих, що народилися пізніш од 1899 р., якщо вони скінчили курс середніх шкіл… і не вступили ще у вищі школи», а також тих, хто отримав раніше відстрочки від призову. Загальну кількість призовного контингенту встановили в 169 тис. новобранців. Того ж дня постановою «Про тимчасове приєднання при запровадженні військової повинності повітів Таврїї та Полісся до суміжних губерній» приєднали «Бердянський та Мелітопольський повіти – до Катеринославської губернії»; «Дніпровський – до Херсонської губернії»; «Мозирський, Річицький та Пінський – до Волинської губернії». За три дні перед тим, 5 грудня, оголосили «Закон про мобілізацію всього чоловічого населення Київського міського отаманства, яке здатне носити зброю й народилося в часі від 1 січня 1889 р. по 31 грудня 1898 p.». Механізм реалізації визначили такий: «В призначений день голови й секретарі домових комітетів, а де їх нема – домовласники або особи, що їх заступають, з квартирними зшитками являються до прийомної комісії для подання відомостей про осіб, що мешкають у домі і підлягають призову по цьому закону, а також беруть участь в комісії при прийомі осіб, що призиваються від дому». Санкція: «За ухилення від призову, переховування призваних, за незаконне увільнення від призову, а також за допомогу цьому – винні підлягають військово-польовому судові, котрий за такі вчинки визначає каторжні роботи од 4 до 20 років».[257]

19 листопада, розуміючи критичний стан, в якому опинилася держава, гетьман звернувся до тих, хто 7 місяців перед тим привів його до влади – до «громадян-хліборобів». «Користуючись тим, – волав Скоропадський, – що почате Мною утворення власної української армії, яке вимагає великої підготовчої праці, ще не закінчене, – по багатьох місцях нашої землі темні сили піднімають голови і несуть з собою заколот та знищення трудового народного багатства. Для успішної боротьби з цим злом Ви повинні стати твердою стіною, щоби об неї розбилися всі змагання ворогів порядку. Ідучи на зустріч висловленому Вами кілька разів бажанню утворити свою хліборобську озброєну силу на противагу розбишакам та большевикам, Я заклинаю Вас утворити із свого кола відділи вірних синів Ваших, [які] одержавши з мого наказу повне озброєння, під керівництвом обраних спілками хліборобів досвідчених і відданих рідному краєві і Мені офіцерів виявили б міць в справі знищення ворогів порядку і заспокоєння села»[258]. Одночасно Верховний Головнокомандувач видав наказ до армії – зміст його і сьогодні не може не викликати хвилювання у порядної людини. «Настав грізний час, – йшлося в ньому, – коли всі чесні й люблячі свою Вітчину люди повинні грудьми стати на її оборону. Тепер немає місця національним суперечкам і політичному розбрату. Україна й Росія кличуть усіх нас на оборону їх політичного існування, й ми повинні врятувати їх або вмерти зі славою…. Тепер, коли Росія гине, розшматована страхіттями большевизму, коли большевизм цей загрожує вже Україні, Ви мусите віддати всі ваші сили на працю Батьківщині; Я закликаю вас усіх рятувати Україну й тим самим рятувати Росію…До вас, козаки, звертаюсь Я з великим проханням – одверто боріться з большевизмом, пам'ятайте, що під гнітом большевизму гинуть у Росії всі справжні працівники, що всяка, навіть мала власність нищиться, що влада захоплюється тими, котрим нічого тратити, й що через це повстання селян проти большевицької влади йдуть одно за другим. Вимагаю від вас однодушно стати на оборону України й тим дати мені можливість скоріше перевести закони про землю й закони про притягання широких народних кіл до упорядження держави».[259]

Об'єктивно – поза всіма зусиллями, які здійснила або