Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

Основні праці: «Точне знання і суспільствознавство» (1903); «До питання про заходи щодо розвитку виробничих сил Росії» (1904); «До аграрного питання, вип. 1: Селянське і поміщицьке господарство» (1907); «До аграрного питання, вип. 2: Земельна заборгованість і мобілізація земельної власності» (1914); «Основні тенденції в мобілізації земельної власності та їхні соціально-економічні фактори, ч. 1: Земельна заборгованість» (1917); Основні тенденції в мобілізації земельної власності та їхні соціально-економічні фактори, ч. 2: Мобілізація земельної власності» (1918).[252]

Науменко Володимир Павлович. Народився 7 липня 1852 р. в м. Новгород-Сіверський Чернігівської губернії Випускник філологічного факультету Київського університету Св. Володимира (1873). З 1874 р. – член «Старої громади», її фактичний керівник від кінця 90-х pp. XIX ст. До 1893 p. викладав у київських гімназіях, з 1893 р. – у кадетському корпусі, в 1906—1914 pp. – директор «Гімназії В. П. Науменка». В 1893—1907 pp. – редактор, у 1902—1906 pp. – видавець часопису «Киевская старина», з 1907 р. – редактор-видавець часопису «Украина». Один із засновників та голова Українського наукового товариства (1907), видавець «Записок Українського наукового товариства в Києві». Редактор-видавець газети кадетської партії «Свобода і право» (1906, разом з І. Лучицьким). Один з фундаторів, голова Української федеративно-демократичної партії, автор партійної програми. В 1917 р. – член УЦР. З липня 1919 р. розстріляний більшовиками в Києві. Масон.

Основні праці: «Книжна мова у малоросів і русинів», «Керівництво для вивчення української мови в російських школах» (1918, рос), здійснив першу редакцію чотирьох літер (А – Г) «Словаря української мови» Б. Грінченка, публікатор епістолярної спадщини М. Максимовича, хранитель його архіву, а також частини архіву Т. Шевченка та ін., які наразі зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.[253]

Покровський Андрій Георгійович. Народився 14 серпня 1862 р. в офіцерській родині козацького походження. Випускник Морського корпусу та Військово-морської академії (1882). У 1882—1910 pp. проходив службу на Балтійському флоті. З 1910 p. – командир лінкора «Ростислав», командувач Морських сил Чорного моря, начальник штабу Чорноморського флоту. В 1914 р. – командир бригади крейсерів. 17 березня 1916 р. – начальник штабу командувача ЧФ, автор плану десантної операції із захоплення турецьких фортець і військово-морських баз у Різе і Трапезунді. З 28 червня – начальник 2-ї бригади лінійних кораблів, яка станом на квітень 1918 р. була єдиною на ЧФ, що зуміла зберегти бойову готовність. Віце-адмірал (червень 1916 p.).

З 27 червня 1917 р. – начальник охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом в м. Одесі, з 24 квітня 1918 р. – командир портів Чорного й Азовського морів. 10 травня призначений головою комісії по реформуванню морського міністерства, «батько» української морської піхоти. 14—26 листопада – міністр морських справ. У листопаді 1920 р. разом з військами Врангеля емігрував із Севастополя у Стамбул. Мешкав у Болгарії та Бельгії, де до 1930 року працював робочим-машиністом у Льєжі. 1938 р. переїхав до Каїра, де помер 1944 р.

Нагороди: Св. Анни II ст., Св. Володимира III ст., Св. Георгія IV і III ст., орден Почесного легіону (двічі), Великий офіцерський Хрест (Румунія).[254]

Віце-адмірал Андрій Покровський, морський міністр.

Ландсберг Є. Даних не виявлено.

Шуцькой Б. Даних не виявлено.

Глинка Г. Даних не виявлено.

Петров С. Даних не виявлено.

Стратегічний задум гетьманських генералів – фундаторів національних Збройних сил – розкрився в останні дні Першої світової (формально вона закінчилася 11 листопада). У дні її фактичного завершення, у дні, коли командування німецького окупаційного корпусу переймалося хіба питаннями евакуації своїх частин на батьківщину, військове керівництво УД оголосило про формування масової армії. Протидіяти цьому німці вже не могли – ані політично, ані мілітарно, ані в будь-який інший спосіб. 5 листопада з'явився її офіційний головнокомандувач. Ним став генерал граф Келлер (26 листопада на цій посаді його замінив генерал князь Долгоруков.

Келлер Федір Артурович, граф. Народився 12 жовтня 1857 p. у Смоленській губернії, в дворянській лютеранській родині. Закінчив Підготовчий пансіон Миколаївського кавалерійського училища. Учасник Російсько-турецької війни 1877—1878 pp. Склав офіцерський іспит при Тверському юнкерському кавалерійському училищі (1878). В 1878—1904 рр. служив на стройових посадах у кавалерійських частинах. Полковник (1901 p.). У 1906—1910 pp. – командир лейб-гвардії Драгунського полку. В 1905—1907 pp. – т. в. о. калиського генерал-губернатора, поранений та контужений внаслідок терористичного замаху. Генерал-майор (1907). У 1907—1913 pp. – флігель-ад'ютант із зарахуванням до свити Його Величності. В 1915—1917 pp. – командир 3-го кавалерійського корпусу. Генерал від кавалерії (1916 р.). В 1917 p. відмовився присягати Тимчасовому урядові, перебував у резерві штабу Київського військового округу. 5 листопада 1918 р. призначений Головнокомандуючим із підпорядкуванням йому цивільної влади. 13 листопада переведений на посаду генерала Долгорукова. Командувач оборони Києва, внаслідок неможливості захистити місто розпустив підпорядковані військові загони. 21 грудня розстріляний повстанцями на Софіївській площі в Києві.

Нагороди: Св. Георгія III і IV ст. (1878); Св. Анни III ст. (1896); Св. Володимира III ст. (1911); Св. Станіслава І ст. (1913); Св. Георгія IV ст., (1914); Св. Георгія III ст. (1915).[255]

Генерал Ф. А. Келлер.