read-books.club » Сучасна проза » Поцілунок Елли Фіцджеральд 📚 - Українською

Читати книгу - "Поцілунок Елли Фіцджеральд"

197
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Поцілунок Елли Фіцджеральд" автора Олег Богданович Лишега. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 66 67 68 ... 76
Перейти на сторінку:

Амаліє.. ти знаєш.. і може, аж тепер усміхнешся — ті його маленькі примхи: десь серед ночі зірватися через ліс, вимкнувши фари.. десь там тихо вийти.. підкрастись коло містка на Ведмежому Лузі.. довго слухати кумкання жаб: вони всюди.. найбільші у воді — заспівують.. малі — над головою — на верхівках усохлих дерев.. тонко виводять.. остання — мабуть, найголосистіша.. на найтоншій гілці.. от-от дотягнеться до далекої зірки.. Отам я вперше торкнувсь рукою дикобраза.. він гарчав у темряві.. довгі голки повпивались у мою долоню.. крапала кров — а він тішився: я вже посвячений.. бо торкнувся священної індіанської тварини.. А раз підходить до мене вранці і каже: я хотів би тобі показати страшний вихор.. як він поскручував стовбури височенних дерев.. тут недалеко.. і ми вибрались автом уранці і вернулися додому далеко за північ.. Десь тут.. десь тут.. Ми зупинялися серед лісу на тихій затіненій дорозі і він розгублено озирався.. отут.. десь тут.. має бути галява.. величезна пустка.. і дерева потрощені, як сірники.. поскручувані у вузли.. Але довкола стрункі як свічі червоні дуби.. клени.. і ми знов їхали далі.. глибше у ліс.. звертали з одної дороги на іншу.. Оце вже ніби тут — казав він.. обходив довкола і знову вертався.. і так ми з одної гори виїжджали на ще вищу.. минали гірські потоки.. провалля.. Потім довго їхали уздовж Алегені — вона вилася далеко під нами.. Як добре, що лишилися наші імена.. наших потоків.. річок.. колись ми всі сюди повернемось.. він так казав..

У містечку — жодної душі надворі.. спека.. заходимо в крамничку: ніби аптека.. за дверима — тінь і прохолода.. огрядна пані підводиться назустріч: чим я вам допоможу? Пані.. бачте.. ми ніяк не знайдемо.. десь тут у лісі.. недавно пролетів торнадо.. і високі дуби повиривало з землі.. поскручувало стовбури, як линви.. Вона стала.. дивиться на нас.. Рік голий до пояса.. у якійсь розірваній під пахвами рибальській сіті.. босий.. і я босий.. обоє скуйовджені, простоволосі.. задихані.. Ні.. щось я не чула про торнадо.. Але зачекайте — може, моя сестра знає? І ми проходимо в глибину.. У глибшу тінь.. але це вже щось інакше: шкло.. всякі баночки.. приправи, шиття бісером.. маски.. Звідти в іншу кімнату — там уже якісь кістки, опудала.. Нам назустріч підводиться сестра.. огрядна пані в окулярах: чим я можу вам помогти? Ці поважні люди шукають.. торнадо.. десь тут колись погуляв торнадо.. але вони напевне не знають де.. ніби десь тут недалеко.. Так, пані.. торнадо.. поскручував голови дубам.. довкола страшна пустка.. як десь на Місяці чи Марсі.. Вона довго дивиться на нас.. Рікове волосся скручене жмутом на плечах.. блискають білки розширених очей на темнім мокрім лиці.. за вухом стирчить самокрутка.. Здається — я щось пригадую.. так.. хтось мені казав.. тут недалеко.. але.. але це могло бути десь двадцять.. так — не менше двадцяти років тому.. Ви вийдете і вернетесь цією дорогою назад.. далі звернете — і там вже недалеко.. Ми знов їхали тою самою дорогою — вздовж Алегені: у західнім сонці далеко під нами мінилася великою змією течія.. і так само, звиваючись її берегом, попід горами бігла колія.. і маленький.. всього на кілька вагонів товарний поїзд поспішав до невидимого тунелю.. сонце ось-ось зайде.. ти знаєш.. може, й так.. може, й так.. мені здавалось, це було зовсім недавно.. але за двадцять літ.. усе могло позаростати.. там уже молоді дерева повиростали.. випросталися..

Перед Вінборном у лісі раптом різко звертаємо праворуч.. ґрунтова, заросла травою дорога.. галява.. ще трохи, і за поодинокими деревами й високими бур’янами виглядає якась примара: чи то торнадо заніс у цю гущавину якийсь корабель.. наче поліпами і коралами обліплений.. вікна з віконницями.. на даху перехнябилась заржавіла цистерна.. і темна кіптява валить з комина.. Аж ось і господар: здалека штовхає тачку з вугіллям.. став.. не вірить своїм очам.. Рік поволі підходить.. вони обнімаються на стежці.. Це скільки вони не бачилися? Мабуть, двадцять літ, не менше?.. Може, й двадцять.. не менше.. Оддалік чую їхню давню мову.. так, наче вчора щойно увечері розійшлись.. Бачиш, який я тепер багатий?.. Він обертається — і за ним височіє справжня гора чорного грубого вугілля.. Тут, внизу, під нашими ногами, стара шахта.. у нашій землі.. і вони мені віддячились вугіллям.. А нащо мені так багато?.. Я тут сам потрохи господарюю.. У мене все є.. У потоці форель.. у лісі — олень.. я вже на пенсії.. після операції.. вони вшили мені ще одне серце.. отут.. попробуй.. він піднімає запітнілу.. отут.. у вугільних плямах блюзу.. заголює здутий живіт.. тверде, правда?.. я вже трохи поправився.. Поки вони розмовляли — довкола наче щось дзижчало невидимо.. бриніло.. якісь невидимі крила.. Вже сонце зайшло.. Він відчув, що я якось неспокійно оглядаюсь — і трохи відступився.. У високих бур’янах, майже у його зріст — на сталевому пруті у землю встромлене ебонітове рубінове серце.. трохи менше за його голову.. і воно наче трохи світилося зсередини.. але зверху обшарпане.. почиргане.. і раптом бачу, як забриніла крильцями до нього якась крихітна пташка.. прикипіла до серця.. доля секунди — і над нею вже інша бринить.. Колібрі!.. З усіх боків колібрі.. одна за одною.. дзьобиком припала — видно, натиснула краплю.. напилась.. над нею тріпоче вже інша.. А тут у мене годівничка.. О.. вони люблять солоденьке.. часом, як буває сухе літо — то підгодовую їх нектаром.. Вони знов обнялися з Ріком на прощання.. Невідомо, чи побачимося колись.. Ми виїхали знов на дорогу.. Він стояв на стежці і махав услід нам рукою.. Вже згодом, далеко-далеко звідти, Рік озвався.. Ми колись були нерозлучні.. разом пропадали у лісі.. який він був могутній.. ночував просто на землі.. ніхто так не міг.. бідний Джонні.. я ніколи не бачив, як він плаче..

Амаліє.. ми вернулися тоді далеко за північ і ти вже спала.. Як вертались, уже ніби недалеко від дому в Лемонті, і знов заблудились.. щось нас не пускало.. на другий день я вже мав від’їжджати звідти назавжди.. і то вже була наша остання ніч.. я пригадую, як ми лежали на березі якоїсь нічної річки.. на голій землі.. темний бездонний простір.. величезні дерева і зорі..

1 ... 66 67 68 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок Елли Фіцджеральд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілунок Елли Фіцджеральд"